Рішення № 102348215, 20.12.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

за участі секретаря судових засідань Кустрьо В.М.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача – ОСОБА_1 ;

представника відповідача – Роман М.С.;

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якій просить Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 жовтня 2019 року по 06 серпня 2021 року в сумі 728 145,00 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.; Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 498 560,00 грн. (чотириста дев`яносто вісім тисяч п`ятсот шістдесят грн. 00 коп.) на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що судами України у справі № 260/1890/19 встановлено, що Позивач мав право на отримання вихідної допомоги, визначено її розмір, а Відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати усіх платежів Позивачу при звільненні. З метою скорочення тривалості періоду прострочення виконання Відповідачем своїх зобов`язань з виплати вихідної допомоги та, як наслідок зменшення фінансового навантаження на нього, ОСОБА_1 звертався неодноразово до відповідача про виконання судового рішення. 06 серпня 2021 року Офіс Генерального прокурора виплатив вихідну допомогу відповідно до рішення суду у розмірі 27 353,98 грн. Разом з тим, вказує що затримка розрахунку при звільненні становить 450 робочих днів (період з 21 жовтня 2019 року по 06 серпня 2021 року).Зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 728 145,00 грн. (середньоденний заробіток 1618,10 грн. х 450 робочих днів). Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку Офісом Генерального прокурора при звільненні ОСОБА_1 за період з 21 жовтня 2019 року по 06 серпня 2021 року на думку позивача становить 728 145,00 грн. Вказує на моральну шкоду, яка заподіяна відповідачем. Позивач вважає дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні протиправними і звернувся з даним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

12 жовтня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У такому відповідач зазначає, що позовні вимоги вважає безпідставними, та фактично спрямовані на перегляд судового рішення, яке позивачем не оскаржувалось, та на даний час набрало законної сили. Вказує на застосування відповідного співвідношення під час визначення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (п. 91). Зазначає про необґрунтованість заявленої до стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року постановлено про перехід до загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши думку сторін, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 безперервно працював в органах прокуратури, а саме в Генеральній прокуратурі України, з 11 червня 2015 року по 18 жовтня 2019 року, що підтверджується записами у трудовій книжці. Наказом від 14 серпня 2019 року № 677ц Позивача призначено на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально- технічного забезпечення Генеральної прокуратури України (категорія посади - прокурорська), а наказом від 17 жовтня 2019 року № 1137ц - звільнено із зазначеної посади з Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 жовтня 2019 року.

19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон № 113-ІХ, яким внесено зміни до ряду нормативно-правових актів, у тому числі Закону № 1697-VII, зокрема змінено: - «Генеральна прокуратура України» - на «Офіс Генерального прокурора».

Відповідно до наказів Генеральної прокуратури України від 23 грудня 2019 року № 351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора», від 27 грудня 2019 року № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» закріплено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 та передбачено перейменування юридичної особи «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, належним відповідачем в цій справі є Офіс Генерального прокурора, який змінив назву з Генеральної прокуратури України без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи.

Оскільки під час звільнення вихідна допомога, передбачена статтею 44 КЗпП України, ОСОБА_1 виплачена не була, Позивач звернувся до суду: рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/1890/19 від 13 березня 2020 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 980,10 грн. (тридцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят гривень десять копійок); зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33 980,10 грн. (тридцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят гривень десять копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 жовтня 2019 року по 13 березня 2020 року в сумі 163 428,10 грн. (сто шістдесят три тисячі чотириста двадцять вісім гривень десять копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 р. апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 21 січня 2021 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 р. у справі № 260/1890/19 скасовано; справу № 260/1890/19 направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо правильності обрахунку Позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд прийшов до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання (пункт 52 постанови Верховного Суду).

Верховний Суд також звернув увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги (пункт 53 постанови Верховного Суду).

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин (пункт 54 постанови Верховного Суду).

Верховний Суд висловив правову позицію, що у день фактичного звільнення із займаної посади ОСОБА_1 належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, Відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги (пункт 55 постанови Верховного Суду).

Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про наявність в ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку (пункт 56 постанови Верховного Суду).

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 21.01.2021 у цій справі (пункти 63- 64)у єдиною підставою для передачі справи на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду було необхідність вирішення питання щодо правильності обрахунку Позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 р. апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 980,10 грн.; зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33 980,10 грн.

Разом з тим суд апеляційної інстанції звернув увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові у справі № 810/451/17 - за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 зможе захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення Офісом Генерального прокурора з ним остаточного розрахунку, а саме виплати вихідної допомоги при звільненні.

Таким чином, судами України у справі № 260/1890/19 встановлено, що Позивач мав право на отримання вихідної допомоги, визначено її розмір, а Відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати усіх платежів Позивачу при звільненні.

З метою скорочення тривалості періоду прострочення виконання Відповідачем своїх зобов`язань з виплати вихідної допомоги та, як наслідок зменшення фінансового навантаження на нього, ОСОБА_1 :30 березня 2021 р. звернувся через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд» до Закарпатського окружного адміністративного суду щодо видачі виконавчого листа (виконавчий лист було видано 20 квітня 2021 року)\; 08 квітня 2021 р. надіслав до Офісу Генерального прокурора лист щодо можливості виконання рішення суду в добровільному порядку. Однак, зазначена в рішенні суду сума коштів вихідної допомоги в добровільному порядку не була виплачена Офісом Генерального прокурора; -21 квітня 2021 року надіслав до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві заяву про безспірне списання коштів з рахунків Офісу Генерального прокурора. Однак, 28.04.2021 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернуло виконавчий лист у зв`язку з тим, що органи державної казначейської служби України не наділені повноваженнями щодо виконання судових рішень зобов`язального характеру; 29 квітня 2021 року надіслав до Офісу Генерального прокурора заяву про виконання рішення суду, до якого додав оригінал виконавчого листа. Однак, 25 травня 2021 року Офіс Генерального прокурора надіслав відповідь (лист № 21-1367вих-21), в якій зазначив, що оскільки на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 p., яка набрала законної сили і є обов`язковою до виконання, подано касаційну скаргу, то кошти не виплачуються.; 27 травня 2021 року звернувся через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд» до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі, оскільки Офіс Генерального прокурора не виконує рішення суду; 05 червня 2021 року звернувся через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд» до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою про роз`яснення судового рішення у зазначеній справі, оскільки постанова суду від 24.03.2021 у справі № 260/1890/19, яка набрала законної сили, не виконується ні органами казначейської служби, ні боржником - Офісом Генерального прокурора.; -16 червня 2021 року звернувся до Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини щодо сприяння в усуненні тривалого порушення посадовими особами Офісу Генерального прокурора моїх прав на отримання вихідної допомоги у розмірі 33 980,10 грн. на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 p., яка набрала законної сили.; -22 червня 2021 року повторно звернувся до Генерального прокурора щодо виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду.

06 серпня 2021 року Офіс Генерального прокурора виплатив вихідну допомогу відповідно до рішення суду у розмірі 27 353,98 грн., що підтверджується банківською випискою за картковим рахунком.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Враховуючи, що судом встановлено наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги, яка не була виплачена в день його звільнення, суд доходить висновку про застосування до відповідача положень ст.117 КЗпП України шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до положень статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено Восьмим апеляційним адміністративним судом (постанова від 24.03.2021 у справі N9 260/1890/19) середній місячний заробіток ОСОБА_1 складає 33980.10 грн.

У зв`язку з цим, середньоденний заробіток складає 1618,10 грн. (33980,10 грн. (середньомісячна заробітна плата за період серпень-вересень 2019 р.) : 21 (середня кількість робочих днів у період серпень-вересень 2019 р.).

Судом встановлено, що затримка розрахунку при звільненні становить 450 робочих днів (період з 21 жовтня 2019 року по 06 серпня 2021 року).

Суд зазначає, що у Постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20), Верховний суд прийшов до наступних висновків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи судова палата вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%). Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень. Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90).

Статтею 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, керуючись принципом пропорційності, суд приходить до висновку про необхідність застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. У цій справі середньомісячна заробітна плата позивача складала 33980,10 гривень, заявлена позивачем сума до стягнення – 728145,00 грн. Відтак, істотність частки складової заробітної плати за час затримки розрахунку становить 0,047 (33980,10/728145,00). Відтак, суд виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь суми, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,047 - 34222,81 грн (1618,10*0,047*450) як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди, суд вказує що вказана позовна вимога до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань понесених позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо затримки розрахунку при звільнені ОСОБА_1

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 жовтня 2019 року по 06 серпня 2021 року в сумі 34 222,81 грн. (тридцять чотири тисячі двісті двадцять дві гривні 81 копійки) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 20 грудня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Рішення суду у повному обсязі було складено 29 грудня 2021 року.