Рішення № 102347379, 30.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2021 р. Справа№200/16871/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О. О., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код ВП 44070187, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) про визнання протиправною та скасування вимоги від 19.11.2019 №Ф-413804-46.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Поновлено строк звернення до адміністративного суду із даним позовом.

10.12.2021 відповідач надав витребувані судом документи.

14.12.2021 відповідач надав відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 29.12.2021 в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з проведенням судового засідання та повідомленням (викликом) учасників справи відмовлено.

Інші заяви та клопотання від сторін не надходили.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно сформовано вимогу від 19.11.2019 №Ф-413804-46 станом на 31.10.2019 зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26539,26 грн.

Позивач вважає, що вимога від 19.11.2019 №Ф-413804-46 є протиправною з урахуванням положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII, Указу Президента України від 14.04.2014 №405/2014, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України та розпочате проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей, відповідно до яких, він, як платник єдиного внеску, який перебуває на обліку в органах доходів і зборів розташованих на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція, звільняється від сплати єдиного внеску, до закінчення останньої, і відповідальність, штрафні та фінансові санкції за невиконання обов`язків платника єдиного внеску у вказаний період до нього не застосовуються.

Позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, у встановлений в ухвалі строк, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовано згідно вимог чинного законодавства.

Дія спеціальних норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI не зупинена пунктом 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення», отже їх дія не розповсюджується на всіх платників єдиного внеску незалежно від місця їх перебування та обліку, що унеможливлює звільнення позивача від сплати єдиного внеску.

Також, наголошує, що з 13.02.2020 пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виключено на підставі Закону України від 14.01.2020 №440-IX Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи. Відтак, позивач з 13.02.2020 повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Борг позивача в оскаржуваній вимозі виник у 2018-2019 роках. У зв`язку із наведеним відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Кальміуська ДПІ (Кальміуський район м. Маріуполь), як фізична особа-підприємець, з 19.09.2008 по 12.05.2021 (а.с. 10).

Відповідач – Головне управління ДПС у Донецькій області є суб`єктом владних повноважень органом виконавчої влади, який в спірних правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

19.11.2019 Головним управлінням ДПС у Донецькій області на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у відношенні позивача сформовано вимогу №Ф-413804-46 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 26539,26 грн., в тому числі: 26539,26 грн. – недоїмка (а.с. 7).

Згідно розрахунку до вимоги вбачається, що нарахування мало місце за період з 09.02.2018 по 21.10.2019 на загальну суму 26539,26 грн. (а.с. 31), що також підтверджується даними ІКП позивача (а.с. 32-33).

Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VI.

Частиною восьмою цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Стаття 25 Закону №2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини десятої статті 25 Закону №2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Частиною одинадцятою цієї статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції Закону до 01 січня 2015 року - 10 відсотків).

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 (далі - Закон №1669-VII), який набрав чинності з 15.10.2014, визначає, серед іншого, тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, а саме: підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13.03.2015) такого змісту:

«9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з того, що саме перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення за порушення Закону №2464-VІ.

Місто Маріуполь, на території якого розташований орган доходів і зборів на обліку у якого перебував позивач, яке прийняло спірне рішення, входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р (чинне).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014 №405/2014.

Суд зазначає, що станом на дату розгляду даної справи Указ Президента України про завершення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей не приймався, а вказаний вище нормативно-правовий акт лише змінив формат її проведення.

Як вбачається зі змісту Указу Президента України «Про затвердження рішення РНБО Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей» від 30.08.2018 №116/2018, у даному нормативно-правовому документі не зазначається про припинення антитерористичної операції, при цьому зазначається про введення в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.04.2018 «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях».

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 30 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» №2268 від 18.01.2018 внесені зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, статтю 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» №638 від 20.03.2003 було доповнено абзацом 10 наступного змісту: антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що діючі норми права як станом на час виникнення спірних правовідносин так і станом на час розгляду даної справи не містили та не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, що дає підстави вважати, що антитерористична операція продовжується одночасно із операцією об`єднаних сил.

При цьому, Закон №2464-VІ не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, а пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка має пряму дію, для звільнення від сплати єдиного внеску не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин, а тому таке звільнення повинно враховуватись податковим органом самостійно.

Разом з тим, суд зазначає, що з 13.02.2020 пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» №2464-VІ виключено на підставі Закону України від 14.01.2020 №440-IX Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи.

Відтак, пункт 9-4 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VІ був діючим по 12.02.2020 включно.

Отже, увесь період, за який недоїмка була включена у спірну вимогу (з 09.02.2018 по 21.10.2019) приписи Закону №2464-VІ щодо звільнення певної категорії платників ЄСВ від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, були чинними.

З огляду на викладене, суд підсумовує, що в спірний період факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, був підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VІ, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати.

Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постанові Верховного Суду від 30.03.2018 в справі №812/292/18 (провадження №Пз/9901/22/18), які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, оскаржувана вимога прийнята без урахування вказаних положень законодавства, не відповідає принципам, визначеним статтею 2 КАС України.

В той же час, надсилаючи позивачу вимогу про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідач не врахував те, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, і факт її надіслання органом доходів і зборів породжує у платника певні обов`язки (сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею), передбачені частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VІ, від виконання яких він не звільнений.

Подальше ж невиконання платником єдиного внеску такої вимоги чи не оскарження вимоги в судовому порядку породжує обов`язок органу доходів і зборів надіслати вимогу про сплату недоїмки до підрозділу державної виконавчої служби (частина четверта статті 25 вказаного Закону).

Отже, подальше невиконання платником єдиного внеску чинної вимоги призведе до негативних наслідків для такого платника і до порушення його прав та законних інтересів, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, враховуючи недоведеність відповідачем обґрунтованості прийняття спірної вимоги, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що питання дотримання строку звернення до суду.

Питання дотримання строку звернення до суду з даним позовом вирішено судом при відкритті провадження у справі. У відзиві на позов відповідач не наводить обставин, які не враховані судом при прийнятті ухвали суду від 30.11.2020, тому повторно дане питання судом не розглядається.

Щодо питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції №35712977 від 22.11.2021 позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 7-14, 19, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 №Ф-413804-46 у розмірі 26539 (двадцять шість тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) грн. 26 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код ВП 44070187, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.12.2021.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Кошкош