Рішення № 102347052, 29.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному провадженні (письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу за вислугу років період роботи з 01.04.2008 р. по 03.10.2016р. та призначити і виплачувати пенсію відповідно до пункту "е" статті 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" з дати звернення з заявою, а саме з 24.01.2018 року та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обгрунтування позовну зазначено, що позивач 24.01.2018 року звернулась до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", надала усі необхідні для цього документи, проте отримала відповідь від відповідача, якою позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку із відсутністю спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії. Не погоджуючись з такими діями органу пенсійного фонду, позивач звернулась до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 26.10.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

23.11.2021 року представник ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я незалежно від віку, якщо на 01.04.2015 року стаж складає не менше 25 років на зазначеній роботі та після цієї дати: з 01.04.2019 року по 31.03.2020 року - не менше 27 років 6 місяців на зазначеній роботі. Розглянувши документи, що були подані позивачем, на думку відповідача, позивачу неможливо призначити пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки станом 11.10.2017 року позивач має 19 років 11 місяців 2 дні стажу працівника охорони здоров`я. Окремо відповідач зазначив, щодо не зарахування до стажу що дає право на призначення пенсії та вислугу років періоду роботи позивача з 22.02.2010 по 03.10.2016 року та з 01.04.2008 по 21.02.2010 року в ПП "Фірма Медсервіс" посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", в якій затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. З наданих позивачем ліцензій № 598507 та №341309 не можливо визначити чи відноситься дане підприємство до закладів охорони здоров`я. А тому період роботи з 22.02.2010 по 03.10.2016 року та з 01.04.2008 по 21.02.2010 року в ПП "Фірма Медсервіс" не зараховано до стажу, що дає право, на пенсію за вислугу років.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2008 по 21.02.2010 року працювала на посаді фармацевта в ПП "Фірма Медсервіс"; з 22.02.2010 по 03.10.2016 року працювала на посаді завідувача аптечного пункту ПП "Фірма Медсервіс".

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.012018 року звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року.

Листом №113/03-18 від 02.03.2018 року відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії за вислугу років з посиланням на пункт "е" статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року у зв`язку з тим, що на 11.10.2017 року пільговий стаж позивача складає 19 років 11 місяців 2 дні та зазначив, що періоди роботи з 22.02.2010 року по 03.10.2016 на посаді завідуючої аптечного пункту та періоди роботи з 01.04.2008 по 21.02.2010 року в ПП "Фірма Медсервіс" не зараховано до стажу роботи який дає право на пенсію за вислугу років, так як з ліцензії № 598507 та №341309 не можливо визначити в якому закладі працювала позивач та аптечні пункти Переліком не передбачені.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, звернулась до суду з цим позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) було передбачено, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону № 1788), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788.

Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону №1788 було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3 частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік №909).

За змістом розділу 2 Переліку № 909 до закладів і установ охорони здоров`я відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри, аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії, медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи, медичні відділи протезних підприємств.

Право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов`язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, в даному випадку - аптеки, аптечні кіоски, а й з посадою, яку обіймає працівник, у випадку, що розглядається - провізор, фармацевт (незалежно від найменування посади).

Відмовляючи позивачу у зарахуванні до пільгового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 01.04.2008 по 21.02.2010 року на посаді фармацевта на ПП "Фірма Медсервіс"; з 22.02.2010 по 03.10.2016 року на посаді завідувача аптечного пункту ПП "Фірма Медсервіс", відповідач зазначив, що аптечні пункти Переліком №909 не передбачені.

Суд критично оцінює такі доводи, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року № 929 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)" аптечний пункт - структурний підрозділ аптеки, який створюється у лікувально-профілактичних закладах та функціонує разом з аптекою відповідно до цих Ліцензійних умов, основним завданням якого є забезпечення населення лікарськими засобами шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

ПП «Фірма Медсервіс» мало ліцензії серії АВ №598507 та АВ №341309, видані Державною службою України з лікарських засобів на право роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Суд зазначає, що відсутність у Переліку № 909 чіткого зазначення «аптечний пункт» не нівелює характер виконуваної позивачкою роботи на посаді фармацевта, тобто, виконання таких робіт, з яким законодавство пов`язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років.

Отже, аптечний пункт - це структурний підрозділ аптеки, а працівник аптечного пункту - фармацевт, завідувач аптечним пунктом - є працівником закладу охорони здоров`я.

Відповідно до п. 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в цьому випадку існує множинне та неоднозначне тлумачення норм чинного законодавства, а тому зазначені норми слід трактувати найбільш сприятливим для особи способом.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду України від 17.02.2021 у справі №120/4377/18-а та у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 553/3619/16-а.

Таким чином, стаж роботи позивача з 01.04.2008 року по 21.02.2010 року на посаді фармацевта на ПП "Фірма Медсервіс"; з 22.02.2010 по 03.10.2016 року на посаді завідувача аптечного пункту ПП "Фірма Медсервіс" слід віднести до її пільгового стажу в розумінні "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо позовних вимог про призначення і виплату пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати звернення з заявою, а саме з 24.01.2018 року та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.01.2018 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №34478999 від 14.09.2021 року.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 454 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що викладено в листі від 02.03.2018 року №113/03-18.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років періоди роботи ОСОБА_1 : з 01.04.2008 року по 21.02.2010 року на посаді фармацевта в ПП "Фірма Медсервіс"; з 22.02.2010 року по 03.10.2016 року на посаді завідувача аптечного пункту ПП "Фірма Медсервіс", як працівнику охорони здоров`я, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 24.01.2018 року з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар