Рішення № 102345984, 28.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 грудня 2021 р. Справа № 120/6349/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті основної державної пенсії, на підставі прямої дії частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року згідно 70 відсотків втрати працездатності, починаючи з 25.04.2019 року. Тому, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

За результатом усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 29.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

17.08.2021 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позову та в його задоволенні просить відмовити. Вказує, що згідно поданої заяви від 29.09.2020 року позивачку переведено з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_2 , відповідно до ст. 37 Закону № 1058 в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. При цьому, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2021 року позивачу здійснено перерахунок пенсії, що призвело до зменшення розміру її пенсії, на підтвердження чого представником відповідача наведено відповідний розрахунок. На переконання представника відповідача, Головне управління діяло правомірно та в межах чинного законодавства, а тому, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

19.08.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій остання наводить свої аргументи на спростування доводів відповідача викладених у відзиві.

Враховуючи положення частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України), суд не бере до уваги зазначену відповідь позивача, оскільки дана категорія справ не передбачає подачі відповідної заяви.

Ухвалою суду від 02.11.2021 року вирішено продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

В судові засідання сторони не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день та судового розгляду, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, 23.12.2021 року та 24.12.2021 року від позивача та представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 з 03.08.2020 року було призначено пенсію по інвалідності як особі з інвалідністю ІІІ групи, обчислену відповідно до Закону № 1058.

В подальшому, згідно поданої заяви від 29.09.2020 року ОСОБА_1 переведено з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку із втратою годувальника за померлого ОСОБА_2 відповідно до ст. 37 Закону № 1058 в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2021 року по справі №120/66/21-а визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні (переведенні) з 29.09.2020 року пенсії у зв`язку з втратою годувальника за померлого ОСОБА_2 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 29.09.2020 року пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, а також здійснити нарахування та виплату такої пенсії з урахуванням проведених виплат.

На виконання вказаного рішення позивачу здійснено перерахунок пенсії, однак за результатом даного перерахунку розмір пенсії зменшився, причиною чого, на думку позивача стало те, що відповідач розрахував основний розмір її пенсії з 50 відсотків розміру пенсії покійного чоловіка, а не 70 відсотків, як то передбачено чинним законодавством та встановлено рішенням суду від 19.02.2021 року.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно довідки Хмільницького об`єднаного військового комісаріату від червня 2011 року № 4/218, а також архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 28.10.2011 року № 58448 судом встановлено, що ОСОБА_2 в період часу з 24.07.1986 року по 27.11.1986 року був призваний на військові збори по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у військову частину № НОМЕР_2 та отримав дозу опромінення 20,24 ренген.

У відповідності до Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 10 ААВ №539198 від 19.08.2013 року, ОСОБА_2 встановлена друга група інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Як слідує із копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 03.10.2013 року, ОСОБА_2 був інвалідом 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

Відповідно до Витягу з протоколу № 58 від 16 лютого 2016 року засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв причиною смерті ОСОБА_2 14.10.2015 року є захворювання, яке пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Крім того, після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , позивачка ОСОБА_1 в управлінні соціального захисту населення Хмільницької міської ради отримала посвідчення серії НОМЕР_4 від 10.03.2016 року, яке підтверджує наявність у неї права на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивачка вважає, що оскільки її померлий чоловік ОСОБА_2 під час перебування на військових зборах пов`язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи вважався військовослужбовцем, і захворювання, що спричинило його смерть, пов`язане із виконанням обов`язків військової служби, тому вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до приписів ст. 36 Закону №2262-ХІІ в розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) померлого годувальника.

Із цього приводу суд першочергово враховує, що оцінка аналогічним правовідносинам уже надавалася Верховним Судом у постановах від 10.12.2019 року по справі № 180/1783/15-а та від 15.05.2020 року по справі № 212/340/17-а (2-а/212/72/17).

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, у згаданих вище постановах Верховним Судом сформовано наступний правовий висновок.

Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.92 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно статті 1 Закону № 2262-XII члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Статтею 29 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Відповідно до приписів статті 30 цього Закону незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або є інвалідами.

За змістом статті 36 Закону № 2262-XII пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім`ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків.

Зміст наведених норм свідчить, що право на отримання пенсії по втраті годувальника мають, в тому числі і члени сім`ї осіб, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. При цьому слід зважати, що право на пенсію по втраті годувальника за цим Законом мають члени сім`ї лише тих осіб, які здобули право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262-XII.

Відповідно до пункту "е" статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи, зазначені у статтях 3 і 4 цього Закону.

У свою чергу, згідно пункту "г" статті 3 Закону № 2262-XII умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені цим Законом для військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, поширюються також (якщо не передбачено інше) на військовозобов`язаних, призваних на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків у період проходження цих зборів, та членів їх сімей.

Отже, Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої у системному зв`язку зазначені норми права дають підстави до висновку, що право на пенсію в разі втрати годувальника за Законом № 2262-XII мають члени сімей осіб, призваних на спеціальні збори військовозобов`язаних, інвалідність яких настала, в т. ч., внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 11 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ) і цим Законом.

Згідно зі статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть призначатись за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Частиною 3 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Відповідно до частини 4 статті 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" порядок обчислення середньомісячного заробітку для призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначеної відповідно до статті 54 цього Закону, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57, 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно з пунктом 11 Порядку мінімальний розмір пенсії становить: для непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника; на двох і більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частинами.

Статтею 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно з якими пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону (...) - незалежно від тривалості страхового стажу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно з частиною 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Cуд встановив, що ОСОБА_1 перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника.

Що стосується розміру вихідної величини, з урахуванням якої повинен обчислюватись розмір пенсії по втраті годувальника, суд виходить з того, що 25.04.2019 Конституційний Суд України рішенням № 1-р (ІІ)/2019 у справі №3-14/2019 визнав таким, що є неконституційним словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини 3 статті 59 Закону, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Згідно з цим рішенням Конституційного Суду України гарантії соціального захисту визначені частиною 3 статті 59 Закону №796-ХІІ поширюються на усіх військовослужбовців незалежно від виду військової служби, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Прийняття Конституційним Судом України рішення від 25.04.2019 №1-р (ІІ)/2019 стало підставою для поширення права на перерахунок пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, у тому числі і на інші категорії осіб. Відтак особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби та є інвалідами внаслідок цього, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати згідно з частиною 3 статті 59 Зaкoну Укрaїни "Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи" з 26.04.2019.

При цьому, як встановлено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2021 року по справі №120/66/21-а, померлий ОСОБА_2 перебував на військових зборах пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 24.07.1986 року по 27.11.1986 року у військовій частині № НОМЕР_2 , під час перебування на таких зборах він вважався військовослужбовцем як військовозобов`язаний, призваний на військові збори. При цьому, витягом із протоколу № 58 від 16 лютого 2016 року засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв підтверджено, що причиною смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є захворювання, яке пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За наведених вище обставин та правових норм, які регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку, що оскільки померлий чоловік позивачки відноситься до кола осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ та Законом № 796-ХІІ, а тому і в позивачки виникло право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі, визначеному статтею 36 цього Закону, а саме 70 відсотків грошового забезпечення ОСОБА_2 , тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності, що свідчить про протиправність дій відповідача при здійсненні відповідного перерахунку.

Надаючи оцінку позовним вимогам зобов`язального характеру суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the U№ited Ki№gdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF CHUYKI№A v. UKRAI№E) (Заява № 28924/04) констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. theU№itedKi№gdom), пп. 28 - 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог зобов`язального характеру шляхом зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі прямої дії частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року згідно 70 відсотків втрати працездатності. Такий спосіб відновлення порушених прав, на думку суду, є дотриманням гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Визначаючись щодо строку, з якого слід здійснити перерахунок, судом враховано, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2021 року по справі №120/66/21-а зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 29.09.2020 року пенсію в разі втрати годувальника та здійснити нарахування і виплату такої пенсії з урахуванням проведених виплат, а тому саме з 29.09.2020 року пенсія позивача підлягає відповідному перерахунку.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, а також враховуючи відповідні правові висновки Вінницького окружного адміністративного суду у рішенні від 19.02.2021 року по справі №120/66/21-а з питань, що охоплюються спірними правовідносинами, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії на підставі прямої дії частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року згідно 70 відсотків втрати працездатності, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.09.2020 року пенсію на підставі прямої дії частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року згідно 70 відсотків втрати працездатності, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Суддя Чернюк Алла Юріївна