Ухвала суду № 102343726, 30.12.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4837/21

провадження №2/619/1606/21

У Х В А Л А

Іменем України

28 грудня 2021 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Калиновської Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Булах С.М.,

представника позивача Дергачівської окружної прокуратури – Сердюк К.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні позовну заяву керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (Об?єднана територіальна громада) до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і зобов`язання повернути земельні ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Керівник Дергачівської окружної прокуратури звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і зобов`язання повернути земельні ділянки.

Ухвалою від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження по справі.

В обґрунтування заявленого клопотання зазначив, що провадження по справі №619/4837/21 за позовом керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (Об?єднана територіальна громада) до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і зобов`язання повернути земельні ділянки підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України. Зазначивши, що у провадженні Дергачівського районного суду перебувала справа №619/3113/20 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому після зміни підстави позову просив витребувати з його незаконного володіння на користь держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області цю ж земельну ділянку. Підстави для позову у справах №619/4837/21 та №619/3113/20 є ідентичними, предмет позову - законність передачі земельної ділянки у власність, подача позовів фактично спрямована на позбавлення права власності на землю законного володільця - ОСОБА_1 та її передачу Малоданилівській селищній раді. Крім того, прокурор посилається на те, що позов у даній справі є негаторним, а у справі №619/3113/20 позов був віндикаційним. Разом з цим, зміна способу захисту не свідчить про те, що предмет та підстави для позову змінено. Зміна правової позиції суду в інших подібних справах не є підставою для перегляду вже ухвалених судових рішень та не вважається нововиявленою обставиною. Так, у справі №619/3113/20 прокурор з урахуванням заяви про зміну просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Малоданилівської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161. У даній справі прокурор, окрім іншого, просить суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Малоданилівської селищної ради земельні ділянки з 6322083001:00:000:4091 та 6322083001:00:000:4092, що утворилися внаслідок поділу земельної ділянки з кадастром номером 6322083001:00:000:3161. Підставами для витребування/повернення земельних ділянок відповідно до поданих прокурором позовів у зазначених справах є те, що питання про передачу спірної землі на розгляд ради не виносилося, не розглядалося та відповідне рішення не приймалося, по-друге - земельна ділянка фактично розташована у прибережній - захисній смузі (землі водного фонду). Тобто прокурором у позовах ставиться під сумнів первісна передача земельної ділянки. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Слід зазначити, що позовні вимоги до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 є похідними від первісної вимоги з огляду на те, що прокурор ставить під сумнів законність первісної передачі у власність спірної земельної ділянки. Разом з цим, предмет та підстави для позову у справах №619/4837/21 та №619/3113/20 є тотожними. Пред`явлення прокурором цього позову, аналогічного до позову, поданого ним у 2020 році, зі збільшенням кількості відповідачів свідчить про зловживання ним правом на звернення до суду. З урахуванням викладеного, шляхом подачі даного позову прокурор намагається здійснити перегляд остаточних судових рішень у справі №619/3113/20 та просить суд здійснити повторний розгляд справи, а саме повернути спірні землі Малоданилівській селищній раді у зв`язку з тим, що на його думку, питання про передачу спірної землі на розгляд ради не виносилося, не розглядалося та відповідне рішення не приймалося, по-друге - земельна ділянка фактично розташована у прибережній - захисній смузі (землі водного фонду).

В судовому засіданні представник позивача Дергачівської окружної прокуратури – Сердюк К.В. в задоволенні заявленого клопотання просила відмовити.

Представник Малоданилівської селищної ради (Об?єднана територіальна громада), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з?явилися, повідомлялися своєчасно та належним чином.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що заявлене клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває справа №619/4837/21 за позовом прокурора про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельні ділянки. Предмет позову - земельна ділянка з кадастровим номером- 6322083001:00:000:3161, яка у подальшому за рішенням власника поділена на двіземельні ділянки з кадастровими номерами 6322083001:00:000:4091 та 6322083001:00:000:4092. Підставою для позову, відповідно до його змісту є те, що рішенням сесії Черкасько-Лозівської сільської ради від 07.06.2013 №89 передано у власність спірну первісну земельну ділянку з порушенням вимог законодавства, по-перше, у зв`язку з тим, що вказане питання на розгляд ради не виносилося, не розглядалося та відповідне рішення не приймалося, по-друге - земельна ділянка фактично розташована у прибережній - захисній смузі (землі водного фонду).

Суд зазначає, що у провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебувала справа №619/3113/20 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому після зміни підстави позову просив витребувати з його незаконного володіння користь держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області цю ж земельну ділянку.

Підстави для позову у справах №619/4837/21 та №619/3113/20 є ідентичними, предмет позову - законність передачі земельної ділянки у власність, подача позовів фактично спрямована на позбавлення права власності на землю законного володільця - ОСОБА_1 та її передачу Малоданилівській селищній раді.

Разом з цим, провадження у цій справі має бути закрите з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Тобто цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Згідно частини першої, другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необгрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Отже на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу. При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати, таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Європейський суду з прав людини, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява № 67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року, заяви № 61164/00 і № 18589/02).

Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції.

При цьому Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.

ЄСПЛ також вказує, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Відповідно до критеріїв, визначених ЄСПЛ, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (рішення ЄСПЛ у справах: «Зінченко проти України», заява №63763/11, «Мельник проти України, заява № 72286/01, «Ухань проти України», заява №30628/02. Проте належна реалізація права за статтею 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі 757/25242/17-ц.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц).

Відповідно до правових позицій, що викладені у 3 розділі постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду нагадала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі 761/6144/15-ц.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі 199/530/20, від 29 вересня 2021 року у справі 199/530/20, від 22 грудня 2020 року у справі, від 15 вересня 2021 року 463/4835/16-ц, у справі 619/38/17 від 02 липня 2020 року та інших.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Прокурор посилається на те, що позов у даній справі є негаторним, а у справі №619/3113/20 позов був віндикаційним. Разом з цим, зміна способу захисту не свідчить про те, що предмет та підстави для позову змінено.

Зміна правової позиції суду в інших подібних справах не є підставою для перегляду вже ухвалених судових рішень та не вважається нововиявленою обставиною.

Так, у справі №619/3113/20 прокурор з урахуванням заяви про зміну просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Малоданилівської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161. У даній справі прокурор, окрім іншого, просить суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Малоданилівської селищної ради земельні ділянки з 6322083001:00:000:4091 та 6322083001:00:000:4092, що утворилися внаслідок поділу земельної ділянки з кадастром номером 6322083001:00:000:3161.

Підставами для витребування/повернення земельних ділянок відповідно до поданих прокурором позовів у зазначених справах є те, що питання про передачу спірної землі на розгляд ради не виносилося, не розглядалося та відповідне рішення не приймалося, по-друге - земельна ділянка фактично розташована у прибережній - захисній смузі (землі водного фонду). Тобто прокурором у позовах ставиться під сумнів первісна передача земельної ділянки.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Так, позовні вимоги до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 є похідними від первісної вимоги з огляду на те, що прокурор ставить під сумнів законність первісної передачі у власність спірної земельної ділянки. Разом з цим, предмет та підстави для позову у справах №619/4837/21 та №619/3113/20 є тотожними.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по цивільній справі за позовом керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (Об?єднана територіальна громада) до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і зобов`язання повернути земельні ділянки – закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали виготовлено 30.12.2021.

Позивач:

Позивачі:

Дергачівська окружна прокуратура

адреса: вул. 1 Травня, 63, м. Дергачі, Харківська область, 62303,

Малоданилівська селищна рада (об`єднана територіальна громада),

адреса: вул. Ювілейна, б.5, смт Мала Данилівка, Харківський район, Харківська область, 62341

Відповідачі:

ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя Л. В. Калиновська