Рішення № 102342222, 10.12.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2021 року Справа № 923/863/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Селянського (фермерського) господарства "Дельфін", с. Павлівка, Чаплинський район, Херсонська область, код ЄДРПОУ 31166278,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "СИВАШЕНЕРГОПРОМ", с. Григорівка, Чаплинський район, Херсонська область, код ЄДРПОУ 34237283,

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками (під ставками) шляхом демонтажу кабелю високої наруги.

За участю представників сторін:

від позивача - адвокат Кравцов С.І.;

від відповідача - адвокат Васильєва Д.В., адвокат Ганзієнко Д.С..

Судове засідання з представниками відповідача проводиться в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням програми EASYCON та у відповідності до ч. 1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Обставини справи.

24 червня 2021 року Селянське (фермерське) господарство "Дельфін" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИВАШЕНЕРГОПРОМ", в якій просить суд усунути перешкоду Селянському (фермерському) господарству "Дельфін" у здійсненні його права користування земельними ділянками (під ставками), шляхом зобов`язання ТОВ "СИВАШЕНЕРГОПРОМ" вчинити дії щодо демонтажу кабелю високої напруги, який прокладено під земельними ділянками (ставки) з кадастровими номерами 6525483000:03:001:0796, 6525483000:03:001:0797, місце розташування яких: Павлівська сільська рада Чаплинського району Херсонської області.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом позивач, зазначає, що спірні земельні ділянки перебувають у постійному користуванні СФГ "Дельфін", що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею І-ХС №014714. Позивач вказує, що наразі господарство має наміри здійснити поглиблення ставків, проте, це неможливо здійснити у зв`язку з проходженням через земельні ділянки підземного кабелю високої напруги невідомого походження. Позовні вимоги позивач також обґрунтовує посиланням на положення ст.ст. 391, 395, 396 Цивільного кодексу України та положення ст.ст. 92, 95, 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.06.2021 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.

Ухвалою від 29 червня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Також зазначеною ухвалою суду продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 923/863/21 на 30 днів.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), належним чином завірені копії статутних та реєстраційних документів та позивачу відповідь на відзив.

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана сторонами у справі (т.1. а.с. 69, 71).

16 липня 2021 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить суд відмовити позивачу у задоволені позову. Зокрема, відповідач зазначає, що у період прокладання кабельних ліній Сиваської вітрової електростанції у 2020 році у позивача були відсутні підстави користуватися земельними ділянками саме в тих межах, які були 13.01.2021 встановлені для земельних ділянок з кадастровими номерами 6525483000:03:001:0797 та 6525483000:03:001:0796, та про порушення яких зазначено у прохальній частині заявленого позову. Також відповідач вказує, що позивач безпідставно стверджує про наявність будь-яких перешкод у користуванні вказаними земельними ділянками, а також про протиправність дій відповідача у порушенні меж вказаних земельних ділянок та створені перешкод позивачу у користуванні ними. За твердженням відповідача, позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх тверджень викладених у позовній заяві. Також на думку відповідача обраний позивачем спосіб захисту прав є неналежним та може призвести до порушення прав і інтересів третіх осіб.

Вказаний відзив відповідача суд прийняв до розгляду та залучив до справи.

26 серпня 2021 року до суду від позивача у справі надійшла відповідь на відзив.

Щодо вказаної відповіді позивача на відзив відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно ч. 4 ст. 166 ГПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Так, ухвалою від 29.06.2021 суд встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив - потягом десяти днів з дня отримання відзиву.

При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що позивач 20.07.2021 отримав відзив відповідача на позовну заяву.

Таким чином, останній день для надання позивачем відповіді на відзив припадає на 30.07.2021.

За приписами 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з частиною першою статті 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом враховано, що від позивача жодних заяв, клопотань про продовження/поновлення процесуальних строків з підстав, встановлених вищезазначеним Законом, не надходило.

Оскільки відповідь позивача на відзив відповідача надійшла на адресу суду лише 26.08.2021, тобто з пропуском встановленого судом строку, у зв`язку з чим суд залишає відповідь позивача на відзив відповідача без розгляду.

06 вересня 2021 року до суду від відповідача у справі надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив.

Вказані заперечення відповідача суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У зв`язку з необхідністю забезпечення реалізації всіма учасниками процесу своїх процесуальних прав і обов`язків, з метою повного, об`єктивного, всебічного розгляду справи, у підготовчому засіданні 07.09.2021 суд оголосив перерву до 10:00 год 22.09.2021.

Протокольною ухвалою суду у підготовчому засіданні 22.09.2021 з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 923/863/21, визначено провести підготовче провадження у справі впродовж розумного строку. Також суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 12:00год. 06 жовтня 2021 року.

Ухвалою 06.10.2021 суд закрив підготовче провадження у справі № 923/863/21 та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.11.2021.

У призначене судове засідання 03.11.2021 з`явились представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 03.11.2021 суд оголосив перерву до 14.30 год. 25.11.2021.

Також протокольною ухвалою суду 03.11.2021 з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод продовжено строк проведення судового засідання з розгляду справи № 923/863/21 по суті, вирішено здійснити розгляд справи по суті впродовж розумного строку.

У судовому засіданні 25 листопада 2021 року під час дослідження в режимі відеоконференцзв`язку наявних у справі доказів, відбувся технічний збій (переривчасто працював відеозв`язок з представниками відповідача), у зв`язку з чим у засіданні суду була оголошена перерва до 10:00 год. 10.12.2021.

Представник позивача у судових засіданнях 03.11.2021, 24.11.2021 та 10.12.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів у судових засіданнях 03.11.2021, 24.11.2021 та 10.12.2021 позовні вимоги не визнали та у задоволенні позову просили відмовити, надавши аналогічні пояснення тим, які містяться у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

У судовому засіданні 10.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представників сторін про орієнтований час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд,

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, що на підставі рішення IX сесії XXIII скликання Чаплинської районної Ради народних депутатів Чаплинського району Херсонської області від 15 березня 2000 року № 100 ОСОБА_1 була надана у постійне користування земельна ділянка площею 53,5 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.

В подальшому, на виконання вказаного розпорядження видано Державний акт на право постійного користування землею серія 1-ХС №014714 від 14 серпня 2000 року для ведення фермерського господарства площею 53,5 га.

Про що зроблено запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 346.

Надалі, на підставі рішення XV сесії XXIII скликання Чаплинської районної Ради народних депутатів Чаплинського району Херсонської області від 22 лютого 2001 року № 183 ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 40,8697 гектарів (ставки) (Ділянка 1 - Вс.32.6465, Ділянка 2 - Вс.8.2232) в межах згідно з планом, земельна ділянка розташована на території Павлівської сільської ради

На виконання вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею (площа 40,8697га.) серія 1-ХС №010372 для ведення фермерського господарства. Про що зроблено запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 346.

За твердженням позивача, 15.04.2020 йому стало відомо, що без будь-якої згоди, невідомі особи (співробітники підприємства «Павер Чайна»), які надають послуги ТОВ «Сивашенергопром», проводять будівельні роботи з порушенням меж земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування Селянському (фермерському) господарству "Дельфін".

Позивач зазначає, що численні вимоги щодо припинення будівельних робіт не призвели до зупинення будівництва та усунення перешкод щодо користування позивачем належними земельними ділянками.

З метою досудового врегулювання спору, 07.05.2020 позивачем на ім`я ТОВ «Сивашенергопром» було надіслано лист-претензію, якою повідомлено відповідача про виявлені порушення та зазначено про понесені збитки.

Позивач вказує, що листом від 25.05.2020 рок за № 25-05 ТОВ «Сивашенергопром» надало відповідь на лист-претензію позивача, яким повідомлено, що роботи з будівництва здійснює Пауер Констракшн Корпорейшен оф Чайна та «Пауерчайна Фуцзянь Інжиніринг Ко», які згідно укладеного між ними та ТОВ «Сивашенергопром» договору генерального підряду, є підрядниками, а тому на підставі ст. 885 ЦК України відповідальність за дії (бездіяльність) підрядника несе виключно підрядник. Також зазначено, що надані СФГ «Дельфін» документи не містять підтвердження щодо наявності у користуванні вказаного суб`єкта господарювання водних об`єктів.

За твердженням позивача, 04.07.2020 робочою групою встановлено, що у результаті використання земельних ділянок підрядними організаціями, які задіяні у будівництві «Сиваської ВЕС 250 МВт», а саме Пауер Констракшн Корпорейшен оф Чайна ЛТД, виявлені наступні порушення законодавства: використання земельних ділянок за межами ділянок переданих в оренду ТОВ «Сивашенергопром» та наданих відповідно договорів сервітуту для будівництва «Сиваської ВЕС 250 МВт» визначені площі порушених земель: біля поворотної точки №6 площею 0,0178 га, біля поворотної точки №8 площею 0,0028 га біля поворотних точок № 18, 19, 20 площею 0,4322 га. робоча група рекомендувала виконати роботи з відновлення порушених земельних ділянок та вирішити питання щодо відшкодування нанесених збитків, які виявлені під час обстеження, за результатами обстеження робочою групою складено та підписано акт-обстеження.

В подальшому, 13.01.2021 земельні ділянки (під ставками), загальною площею 40,8697 га було зареєстровано шляхом внесення відомостей до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастрові номери 6525483000:03:001:0797 та №6525483000:03:001:0796, що підтверджується витягами з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-65О8833122021 та №НВ-6508833162021.

Відповідно до вказаних Витягів зазначені земельні ділянки за цільовим призначенням відносяться до земель « 01.02 Для ведення фермерського господарства» вид використання земельних ділянок - «Для ведення селянського (фермерського) господарства», категорія земель: Землі водного фонду.

Позивач вказує, що Селянське (Фермерське) господарство «Дельфін» серед інших видів діяльності займається зокрема прісноводним рибальством, (КВЕД 03.12) прісноводне рибництво (аквакультура) (КВЕД 03.22).

За твердженням позивача, відповідач своїми діями, які полягають у прокладенні кабелю високої напруги під земельними ділянками (на яких розташовані ставки), створює перешкоди позивачу у користуванні земельними ділянками, що призводить до неможливості здійснення позивачем своєї господарської діяльність належним чином. Позивач, у зв`язку з протиправними діями відповідача, позбавлений можливості здійснити поглиблення дна ставків з метою покращення умов для розведення риби та збільшення її популяції.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до позивача з листами–претензіями щодо усунення виявлених порушень, однак відповідачем не усунуто перешкоди у користуванні земельними ділянками, що належать Селянському (Фермерському) господарству «Дельфін» на праві постійного користуваннях.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Селянського (Фермерського) господарства «Дельфін» не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Положеннями 395 ЦК України встановлено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 Цивільного кодексу України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).

При цьому, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що особливістю негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 по справі № 522/1029/18 дійшла висновку, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

З огляду на викладене господарський суд доходить висновку, що для захисту судом права власності шляхом усунення перешкод у користуванні майном необхідно встановити факт приналежності позивачу майна на праві власності або на підставі іншого речового права, створення відповідачем перешкод у користуванні майном, а також відсутність між сторонами договірних відносин.

Матеріали справи свідчать, що позивач здійснює свою підприємницьку діяльність, як селянське (фермерське) господарство.

Позивач є землекористувачем земельних ділянок, що належать до категорії земель водного фонду, площею 32.6465 га (кадастровий номер: 6525483000:03:001:0796) та 8.2232 га (кадастровий номер: 6525483000:03:001:0797) цільове призначення яких - ведення селянського (фермерського) господарства.

Так, статтею т. 1 Закону України «Про землеустрій» визначено: «Цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення»

Основним обов`язком землекористувачів, відповідно до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, є забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є однією з підстав для припинення права користування земельною ділянкою, що передбачено п. (ґ) ст. 141 Земельного кодексу України.

Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету Україні із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 (надалі - КВЦПЗ), земельні ділянки позивача належать до землі сільськогосподарського призначення, призначені зокрема для ведення фермерського господарства (секція А - 01, підрозділ - 01.02). КВЦПЗ передбачено, що такі земельні ділянки надаються для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Суд вважає, що надані позивачем докази не свідчать, що позивач не може використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, тобто для введення селянського (фермерського) господарства. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував, що саме діяльність відповідача, зокрема, розміщення підземних кабельних ліній для підключення Сиваської вітрової електростанції, будь-яким чином перешкоджає позивачу повноцінно займатись селянським (фермерським) господарством на земельних ділянках.

Щодо використання ставків, розміщених на земельних ділянках, то суд зазначає, що відповідно до витягів з державного земельного кадастру про земельну ділянку (т.1, а.с. 38-43) на зазначених земельних ділянках позивача розміщені ставки.

Частиною 4 ст. 59 ЗК України встановлено, що земельні ділянки із земель водного фонду можуть передаватись громадянам та юридичним особам, зокрема, для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури). Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

У позовній заяві позивач вказує, що відповідно до КВЕДу господарство займається прісноводним рибальством і прісноводним рибництвом, та має намір здійснити поглиблення ставків з метою збільшення популяції риби, що немає можливості зробити через проходження кабельних ліній електропередачі.

Суд зазначає, що для підтвердження таких обставин, в першу чергу позивач повинен довести наступне:

1. Правомірність зайняття рибальством і рибництвом, що вимагає отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) відповідно до Порядку видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013.

Так, ст. 23 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначає документи дозвільного характеру, що видаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, серед яких: Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає такі документи дозвільного характеру: дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах); інші документи дозвільного характеру, передбачені міжнародними договорами України.

Проте, доказів отримання таких дозволів позивачем суду не надано.

2. Реальність намірів виконувати роботи із поглиблення дна ставків.

Позивач стверджує, що прокладення кабельної лінії перешкоджає виконанню робіт з поглиблення ставків, що підтверджується відповіддю TOB «НВВ Інвестбуд» (т.1, а.с. 53).

Проаналізувавши вказаний доказ (т.1, а.с. 53), суд вважає, що такий доказ в розумінні ст. ст. 76, 78 ГПК України не є належним та достовірним, оскільки у вказаній відповіді йдеться про дві земельні ділянки площею 40,8697 га та 53,5 га. При цьому, такі земельні ділянки не внесені до Державного земельного кадастру. Невідомо, як такі ділянки співвідносяться з земельними ділянками, зазначеними у прохальній частині позовної заяви. Крім того, відомості про земельну ділянку площею 53,5 га взагалі не мають ніякого відношення для вирішення даної справи.

Також невідомо, на підставі яких даних TOB «НВВ Інвестбуд» визначив межі земельної ділянки та координати проходження по ній кабельної лінії, яка заважає поглибленню ставків.

У відповіді також зазначено, що кабель є "невідомого походження", керуючись чим, позивач самостійно визначив, що кабель належить відповідачу, який заважає йому використовувати земельні ділянки.

Проте, суд звертає увагу, що лінія електропередачі зображена на долучених до відповіді витягів з Публічної кадастрової карти України належить не відповідачу, а AT "Херсонобленерго", що підтверджується наданим відповідачем витягом з Публічної кадастрової карти України (т.1 а.с. 249).

У відповіді також і не зазначено, які об`єкти підлягали дослідженню, який метод дослідження застосовувався, якими даними та/або документами керувалось ТОВ «НВВ Інвестбуд», та на якій підставі дійшли висновку щодо неможливості поглиблення ставків.

У відповіді також відсутні відомості про: 1) дату її складання, а тому абсолютно неможливо встановити, який статус мали земельні ділянки позивача та чи проводились/завершились роботи відповідача з прокладення кабельної лінії на дату складання відповіді; 2) компетенцію ТОВ «НВВ Інвестбуд» проводити подібне дослідження та робити висновки щодо неможливості поглиблення ставків, тощо.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідь ТОВ «НВВ Інвестбуд» жодним чином не підтверджує обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, а саме, що діяльність відповідача чинить позивачу перешкоди у користуванні земельними ділянками, у зв`язку з чим такий доказ не є належним та допустимим, а тому не враховується судом при вирішенні даної справи.

Суд погоджується з доводами відповідача що, окрім відповіді ТОВ «НВВ Інвестбуд» позивач не надає інших доказів свого наміру провести відповідні роботи.

3. Правомірність проведення робіт на землях водного фонду, у тому числі днопоглиблювальних робіт, для чого обов`язковим є отримання дозволу відповідно до Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 557 від 12.07.2005.

Доказів отримання дозволів, у тому числі на днопоглиблювальні роботи, позивачем не надано.

Таким чином, за відсутності у позивача необхідного дозволу на днопоглиблювальні роботи, його аргумент про неможливість здійснити поглиблення ставків через прокладення відповідачем кабельної лінії є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, позивачем не доведено, що діяльність відповідача будь-яким чином перешкоджає позивачу займатись рибництвом та рибальством. Також відсутні докази, що дії відповідача негативно впливають на експлуатацію ставків, чинять негативний вплив на їх гідравлічні і температурні режими, тощо. Отже, за відсутності доказів протилежного, у позивача не має жодних підстав стверджувати, що відповідач чинить йому перешкоди у здійсненні права користування земельними ділянками.

Щодо наданого позивачем Акту обстеження від 04.07.2020 (т.1, а.с. 31), суд зазначає наступне.

З цього Акту слідує, що 04.07.2020 робочою групою у складі начальника відділу архітектури Присиваської сільської ради - Богатиренко С.В., інженера-геодезиста ТБ «Аграрна Біржа Херсон» О.С. Ляшко, гр. ОСОБА_1 , адвоката Кравцова С І. було проведено обстеження щодо використання земельних ділянок підрядними організаціями, які задіяні для будівництва «Сиваської ВЕС 250 МВт» в кількості за договором (32 одиниці) та додатково (15 одиниць), разом 47 одиниць уздовж ділянок, з зазначеними в Акті кадастровими номерами.

З наслідками цього обстеження робоча група виявила порушення - використання земельних ділянок за межами ділянок, переданих в користування ТОВ «Сивашенергопром» біля поворотних точок, вказаних в акті та доданих до нього схемах, про що склала відповідний Акт обстеження.

Суд вважає, що Акт від 04.07.2020 не доводить вчинення відповідачем дій, які призвели до порушення земельного законодавства, оскільки Актом не визначено, в чому саме полягає порушення меж земельних ділянок позивача, так як межі його земельних ділянок не досліджувались. На час складання Акту від 04.07.2021 земельні ділянки, межі яких, на думку позивача, були порушені відповідачем - ще не були зареєстровані. Також і не досліджувалось питання щодо втручання у межі земельних ділянок позивача. Склад робочої групи сформовано за невідомим принципом. Крім того, ані відповідач, ані підрядні організації до процедури обстеження не долучались.

Суд також погоджується з доводами відповідача, що у період прокладання кабельної лінії, земельні ділянки 6525483000:03:001:0797 та 6525483000:03:001:0796 не були зареєстровані, оскільки під час (з 2019 року по грудень 2020 року) прокладання кабельної лінії, в Державному земельному кадастрі була відсутня інформація про межі земельних ділянок 6525483000:03:001:0797 та 6525483000:03:001:0796, межі цих ділянок на місцевості також не були встановлені. Кабельна лінія була прокладена у 2020 році, тоді як земельні ділянки зареєстровані 13.01.2021.

Зокрема, відсутність інформації, про межі земельних ділянок позивача на момент виконання робіт із прокладання КЛ підтверджується витягами з Державного земельного кадастру на земельні ділянки 6525483000:03:001:0714, 6525483000:03:001:0713 та 6525483000:03:001:0712, на які встановлено сервітути відповідача, та які межують з земельними ділянками, наданими у користування позивачу з кадастровими номерами 6525483000:03:001:0797 та 6525483000:03:001:0796.

Також в кадастровій карті Державного земельного кадастру ділянки, які з 2001 року закріплені за СФГ «Дельфін» на праві постійного користування на підставі державного акту на землю, до дати їх реєстрації (13.01.2021) не були визначені межами кадастрового поділу та відображались за кодом Державної класифікації об`єктів адміністративно-територіального устрою України (надалі - КОАТУУ), що є складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Тобто, земельні ділянки, які на даний час в ДЗК зареєстровані за номерами 6525483000:03:001:0797 та 6525483000:03:001:0796, відображались як невідмежовані суцільні земельні ділянки з присвоєним кодом КОАТУУ.

Отже, на час прокладання кабельної лінії у 2020 році, межі земельної ділянки площею 40,8697 га. в натурі визначені не були, а тому у позивача немає жодних підстав стверджувати, що відповідачем будь-яким чином ці межі були порушені.

Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що кабельна лінія проходить саме через межі його земельних ділянок, які існували у 2020 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Так, ст. 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до якої серед іншого належить «і)» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З наданих позивачем витягів з Державного земельного кадастру, слідує, що державна реєстрація земельних ділянок здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 17.12.2020.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Стаття 55. Закону України «Про землеустрій» визначає, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача та включає кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельної ділянки; відомості про встановлені межові знаки.

З викладеного слідує, що завершення 2 черги робіт 7 пускового комплексу відбулось 14.12.2020, а межі земельних ділянок були встановлені лише 17.12.2020, а до Державного земельного кадастру внесені лише 13.01.2021.

Таким чином, у період прокладання кабельної ліні з 2019 року по грудень 2020 року, межі сусідніх земельних ділянок позивача не погоджувались.

Резюмуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у позивача у період прокладання кабельних ліній Сиваської вітрової електростанції у 2020 році були відсутні підстави користуватись земельними ділянками саме з тими ж межами, які були 13.01.2021 встановлені для земельних ділянок з кадастровими номерами 6525483000:03:001:0797 та 6525483000:03:001:0796. Позивач також не довів наявність будь-яких перешкод у користуванні вказаними земельними ділянками, а також і не довів протиправність дій відповідача у порушенні меж вказаних земельних ділянок та створенні перешкод позивачу у користуванні ними.

Зважаючи на відсутність вказаних підстав та недоведеність позивачем трьох складових, які є передумовою для задоволення негаторного позову, у задоволенні позову має бути відмовлено.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Дельфін" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИВАШЕНЕРГОПРОМ" про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками (під ставками) шляхом демонтажу кабелю високої наруги задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.12.2021.

Суддя С.В. Нікітенко