Рішення № 102342025, 29.12.2021, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна"

до відповідача Комунального підприємства "Лановецька обласна комунальна центральна районна аптека №25"

про стягнення заборгованості в сумі 30 541,04 грн, з них: 24 361,34 грн сума основного боргу, 4 166,12 грн - 30% річних, 2 013,58 грн - пеня

без виклику учасників справи

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі Україна" до Комунального підприємства "Лановецька обласна комунальна центральна районна аптека №25" про стягнення заборгованості в сумі 30 541,04 грн, з них: 24 361,34 грн сума основного боргу, 4 166,12 грн - 30% річних, 2 013,58 грн пеня.

Ухвалою від 04.10.2021 судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом взятих на себе згідно умов договору поставки №2/Т від 02.01.2018 зобов`язань в частині повної та вчасної оплати поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням 30% річних та пені, заявлена до стягнення у судовому порядку.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У даній справі таких клопотань сторонами подано не було.

Разом з тим, відповідач надіслав на адресу суду 21.10.2021 відзив на позов №22 від 17.10.2021, в якому зазначає, що визнає борг перед позивачем у розмірі 24361,34 грн. Вказує, що у зв`язку із фінансовим становищем аптечний заклад також має заборгованість по заробітній праці перед працівниками. Введення карантинних умов, у зв`язку з COVID-19 та значна конкуренція із приватними аптеками спричинили падіння товарообігу, що й стало причиною невчасного виконання договірних зобов`язань.

Крім того, відповідач просить суд розтермінувати дану заборгованість та не стягувати 30% річних і пеню.

З огляду на викладене, суд вважає, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Між ТОВ "Долфі Україна" (Постачальник) та Лановецькою ОКЦР Аптекою №25 (Покупець) 02.01.2018 було укладено договір поставки №2/Т (далі-Договір), згідно розділу 1 якого Постачальник зобов`язався поставити Покупцю непродовольчі товари відповідно до поданого Покупцем замовлення, а Покупець зобов`язався прийняти товари та своєчасно оплатити їх вартість. Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару, якщо інший порядок переходу права власності на товар від Постачальника до Покупця не визначений сторонами. Загальна ціна договору складає загальну суму всіх поставок за цим договором.

За змістом розділу 4 укладеного правочину ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін, встановлених Постачальником на момент отримання заявки Покупця, та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товарно-транспортні накладні). Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті України (гривні) в безготівковому порядку шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Покупець сплачує 100% вартості кожної партії товару на протязі 60 календарних днів з моменту отримання товару Факт отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною) підписаною сторонами (п.п. 4.1, 4.2, 4.4 Договору ).

Згідно п.6.1 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, в тому числі щодо нарахування неустойки. Сторони домовились, що у випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору, не повідомить другу сторону про припинення його умов, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих же умовах.

В подальшому між сторонами було підписано Додаткову угоду №1 від 28.12.2020, згідно п.1.1. якої сторони дійшли спільної згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2021 на тих самих умовах та без укладання будь-яких додаткових угод, вважати даний договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо будь-яка із сторін за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

На виконання своїх договірних зобов`язань позивач поставив товар Покупцю на загальну суму 25 321,19 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №ДУЦ345061 від 11.05.2021 на суму 426,93 грн;

- №ДУЦ344762 від 10.05.2021 на суму 388,28 грн;

- №ДУЦ344683 від 10.05.2021 на суму 907,36 грн;

- №ДУЦ313146 від 26.04.2021 на суму 940 грн;

- №ДУЦ313145 від 26.04.2021 на суму 340,26 грн;

- №ДУЦ230082 від 29.03.2021 на суму 166,92 грн;

- №ДУЦ228998 від 29.03.2021 на суму 200 грн;

- №ДУЦ228939 від 29.03.2021 на суму 372,05 грн;

- №ДУЦ156165 від 03.03.2021 на суму 312,44 грн;

- №ДУЦ153284 від 03.03.2021 на суму 60 грн;

- №ДУЦ141022 від 26.02.2021 на суму 995,10 грн;

- №ДУЦ126348 від 22.02.2021 на суму 761 грн;

- №ДУЦ126347 від 22.02.2021 на суму 808,92 грн;

- №ДУЦ120429 від 22.02.2021 на суму 1000,01 грн;

- №ДУЦ68114 від 01.02.2021 на суму 355 грн;

- №ДУЦ66561 від 01.02.2021 на суму 200,63 грн;

- №ДУЦ755203 від 30.12.2020 на суму 890,24 грн;

- №ДУЦ755202 від 30.12.2020 на суму 115,56 грн;

- №ДУЦ755201 від 30.12.2020 на суму 995,10 грн;

- №ДУЦ744846 від 28.12.2020 на суму 375 грн;

- №ДУЦ743491 від 28.12.2020 на суму 137 грн;

- №ДУЦ743490 від 28.12.2020 на суму 2028,19 грн;

- №ДУЦ665296 від 27.11.2020 на суму 1275 грн;

- №ДУЦ660612 від 26.11.2020 на суму 368,08 грн;

- №ДУЦ651508 від 23.11.2020 на суму 200,63 грн;

- №ДУЦ648484 від 23.11.2020 на суму 624,88 грн;

- №ДУЦ630128 від 13.11.2020 на суму 757 грн;

- №ДУЦ611185 від 09.11.2020 на суму 426,93 грн;

- №ДУЦ611184 від 09.11.2020 на суму 500 грн;

- №ДУЦ611183 від 09.11.2020 на суму 133,38 грн;

- №ДУЦ611182 від 09.11.2020 на суму 1529,57 грн;

- №ДУЦ556498 від 19.10.2020 на суму 113,50 грн;

- №ДУЦ556497 від 19.10.2020 на суму 450 грн;

- №ДУЦ523410 від 05.10.2020 на суму 189,25 грн;

- №ДУЦ523409 від 05.10.2020 на суму 1075,35 грн;

- №ДУЦ489113 від 21.09.2020 на суму 337,05 грн;

- №ДУЦ459612 від 07.09.2020 на суму 639,86 грн;

- №ДУЦ459611 від 07.09.2020 на суму 285,45 грн;

- №ДУЦ458554 від 07.09.2020 на суму 755,51 грн;

- №ДУЦ440249 від 31.08.2020 на суму 941,60 грн;

- №ДУЦ440248 від 31.08.2020 на суму 115,56 грн;

- №ДУЦ440247 від 31.08.2020 на суму 76,60 грн;

- №ДУЦ437986 від 28.08.2020 на суму 1750 грн.

Зазначені первинні документи бухгалтерського обігу підписані представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 25 321,19 грн.

В свою чергу, Лановецькою ОКЦРА №25 за отриманий товар була проведена часткова оплата. Зокрема, як вказує позивач у поданих розрахунках, відповідачем була проведена часткова проплата по накладній №ДУЦ437986 від 28.08.2020 на суму 999,86 грн. Відтак, заборгованість по спірних поставках становить 24 361,34 грн.

Наведена обставина слугувала підставою для звернення ТОВ "Долфі-Україна" до суду з відповідним позовом.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.

У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Між учасниками цього спору виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України (поставка, купівля-продаж).

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, умовами укладеного учасниками спору Договору передбачено, що оплата товару здійснюється з відтермінуванням платежу на 60 календарних днів з моменту отримання товару.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні та часткову оплату вартості поставленого товару (25 321,19 - 999,86), суд дійшов висновок, що заборгованість по спірних поставках становить 24 321,33 грн, а не 24 361,34 грн. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню як заявлені обґрунтовано та правомірно.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.4. Договору визначено, якщо заборгованість Покупця перед Постачальником триває більше 2-х місяців, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому нарахування пені за цим пунктом починається від самого першого дня прострочення Покупцем перед Постачальником. Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК України.

Отже, умови, передбачені у пункті 5.4. Договору є такими, що у своїй сукупності встановлюють інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Позивачем нарахована пеня за період з 28.10.2020 по 17.09.2021 на загальну суму 2 013,58 грн.

З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Близька правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.09.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 та від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, враховуючи період існування заборгованості за поставлений товар по кожній видатковій накладній окремо, розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня та розмір боргу, враховуючи приписи ч.5 ст. 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), суд здійснивши відповідний перерахунок вважає, що до стягнення підлягає пеня у розмірі 2009,58 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.5.3. укладеного правочину сторони погодили, що за порушення грошового зобов`язання щодо оплати товарів, Покупець сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позивачем нараховано 30% річних в сумі 4 166,12 грн за період з 28.10.2020 по 17.09.2021.

Перевіривши правильність розрахунку 30% річних за заявлений позивачем період суд встановив, що такі проведено останнім невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періоду її існування та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки з оплати поставленого товару. Відтак, сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача 30% річних за порушення порядку і строку оплати поставленого товару становить 4158,01 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Разом з тим, як зазначалося вище по тексту рішення, відповідач у відзиві на позов просив не стягувати з нього 30% річних і пеню та розтермінувати основну заборгованість.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач вказує на те, що у зв`язку із фінансовим становищем аптечний заклад також має заборгованість по заробітній праці перед працівниками. Введення карантинних умов, у зв`язку з COVID-19 та значна конкуренція із приватними аптеками спричинили падіння товарообігу, що й стало причиною невчасного виконання договірних зобов`язань

Розглядаючи вказане клопотання відповідача суд виходить з наступного.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16).

Втім відповідачем не надано суду доказів, зокрема, знаходження у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача у зв`язку із сплатою пені в установленому договором розмірі.

За змістом статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідно до цих правових норм, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Вищевказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17.

Також судом враховано, що розмір пені та 30% річних, яку задоволено судом, не є надмірним великим розміром порівняно з ціною поставки.

З наведених вище підстав, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені та 30% річних.

Відповідно до вимог ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Крім того, розглядаючи питання про розстрочку виконання рішення суду, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду.

Отже, в основу ухвали про надання розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Оскільки Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, то суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами норм Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Оцінивши клопотання про розстрочення виконання рішення, суд зазначає про відсутність документів, які б свідчили про відсутність грошових коштів на рахунках Комунального підприємства, чи припинення ним господарської діяльності, що унеможливлювало би виконання рішення суду.

Щодо судових витрати на надання правничої допомоги, суд вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В ч. 3 ст. 126 ГПК України вказано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В підтвердження факту понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката суду надано: Договір про надання правової допомоги від 10.09.2021, Додаткову угоду №1 до договору від 10.09.2021, Акт прийому-передачі послуг за договором про надання правової допомоги б/н від 10.09.2021 та Додаткової угоди №1.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката Горець О.А. судом враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу наданих юридичних послуг так і доцільність понесених витрат.

У даній справі перелічені вище принципи в повній мірі не дотримані.

Суд погоджується із тим, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Але суд вважає неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг.

На переконання суду, підготовка та подача позовної заяви до Господарського суду Тернопільської області про стягнення заборгованості включає в себе і аналіз матеріалів справи. Відтак витрати за їх проведення не можуть відшкодовуватися окремо як правова допомога.

За вище перелічені послуги сторони визначили 12 000 грн, разом з тим, враховуючи наведене суд вважає, що такий розмір витрат є завищеним, а тому у цій частині до задоволенню підлягають витрати у розмірі 7 500 грн.

Як наслідок, суд вважає обґрунтованими та документально підтвердженими заявлені позивачем судові витрати в сумі 7 500 грн, а саме витрати передбачені за подання позову. На переконання суду, витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Факт порушення товариством зобов`язань щодо оплати поставлено товару належним чином доведений та документально підтверджений.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Як наслідок, витрати на професійну правничу допомогу та решту судових витрат, в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Згідно ст.129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір у розмірі 50% від сплаченого позивачем при поданні позовної заяви до суду.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Разом з тим, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається лише за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Лановецька обласна комунальна центральна районна аптека №25" (вул. Незалежності, 4, м. Ланівці, Кременецький район, Тернопільська область, 47402, іден. код 01979776) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі Україна" (вул. Березинська, 24-А, м. Дніпро, 49130, ідент. код 37068787) - 24 321 (двадцять чотири тисячі триста двадцять одну) грн 33 коп. суми основного боргу, 4 158 (чотири тисячі сто п`ятдесят вісім) грн 01 коп. - 30% річних, 2 009 (дві тисячі дев`ять) грн 58 коп. пені, витрати зі сплати судового збору в сумі 1 133 (одну тисячу сто тридцять три) грн 07 коп. та 7 487 (сім тисяч чотириста вісімдесят сім) грн 20 коп. витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 30.12.2021.

Суддя О.В. Руденко