Ухвала суду № 102341867, 24.12.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А., розглядаючи справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вазіані Компані» (Грузія, м. Телаві, вул. Миру, 42) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпорт KV» (65023, м. Одеса, вул. Дворянська, 8, код ЄДРПОУ 32751017)

про стягнення заборгованості за Контрактами від 23.08.2012 № VZ-1/V та від 09.08.2013 № VZ-2/V у загальному розмірі 185 649,00 доларів США, з якої 168 710,00 доларів США – сума основного боргу, 16 939,00 доларів США – 3 % річних

Представники:

Від позивача – Дідик С.В. (ордер від 25.10.2021 серія ОД № 630185);

Від відповідача – Чорний О.В. (ордер від 19.11.2021 серія ВН № 1084528).

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вазіані Компані» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпорт КV» про стягнення заборгованості за Контрактами від 23.08.2012 № VZ-1/V та від 09.08.2013 № VZ-2/V у загальному розмірі 185 649,00 доларів США, з якої 168 710,00 доларів США – сума основного боргу, 16 939,00 доларів США – 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Контрактів від 23.08.2012 № VZ-1/V та від 09.08.2013 № VZ-2/V щодо оплати поставленої продукції.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.11.2021.

Підготовче засіданні відкладалось протокольними ухвалами від 22.11.2021 на 06.12.2021, від 06.12.2021 на 24.12.2021.

Відповідачем подано суду Заперечення проти вирішення спору у господарському суді (вхід. від 06.12.2021 № 32660/21) в яких, із посиланням на пункт 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, просив залишити позов ТОВ «Вазіані Компані» до ТОВ «Укрімпорт KV» про стягнення заборгованості без розгляду.

ТОВ «Укрімпорт KV» зазначає, що у пунктах 11.1 контрактів від 23.08.2012 № VZ-1/V та від 09.08.2013 № VZ-2/V сторони дійшли згоди про те, що всі спори і розбіжності між ними по цим контрактам, їх дійсності або припинення вирішуються шляхом перемовин, а при недосягненні згоди – в Арбітражному суді сторони відповідача, відповідно до його регламенту. При вирішенні спорів між сторонами необхідно керуватися нормами матеріального права України і Грузії, у випадку суперечності яких небудь з наведених норм, сторони керуються загальними принципами права «Lex mercatoria» і Віденською Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року.

ТОВ «Укрімпорт KV» вважає, що сторони вказаних контрактів фактично домовилися про передачу спору саме на арбітражний розгляд, а єдиним арбітражним судом сторони відповідача є саме Міжнародний комерційний Арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

При цьому, відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що оскільки арбітражні суди України перейменовані на господарські, тому спір має розглядатися Господарським судом Одеської області.

Відповідач звертає увагу на те, що арбітражні суди України перейменовані на господарські у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд» від 21.06.2001 № 2538-III, який набув чинності 06.07.2001. А контракти, на підставі яких виник спір, укладені 23.08.2012 та 09.08.2013, тобто вже після перейменування судів.

Відповідач зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 № 4002-XII «арбітраж» - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону). А «суд» - відповідний орган судової системи держави. Тобто закон розмежовує поняття арбітражу та суду, як органу судової системи держави.

Окремо Відповідач зазначає, що органи судової влади, на які покладено відповідальність за здійснення правосуддя у господарських правовідносинах керуються відповідним процесуальним законодавством, а не регламентом.

ТОВ «Укрімпорт KV» посилається на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, згідно із яким, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

У Поясненнях на відповідь на заперечення (вхід від 24.12.2021 № 34980/21) ТОВ «Укрімпорт KV» заперечує проти доводу Позивача, із посиланням на пункт 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року, про не можливість виконання арбітражної угоди внаслідок того, що вона має «патологічний характер", а саме, про відсутність визначення конкретної арбітражної установи. Відповідач вказує на те, що Керівництво Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року містить примітку про те, що воно підготовлено Секретаріатом на підставі думок експертів, не обговорювалось Комісією Організації Об`єднаних націй з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) по суті. Таким чином, Керівництво не має на меті відобразити погляди або думки держав - членів ЮНСІТРАЛ і не є офіційним тлумаченням Нью-Йоркської конвенції.

Відповідач також додатково посилається на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, в якому вказується, що у пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: i) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та ii) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Заперечуючи проти посилання позивача на Угоду про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності (20 березня 1992 року, м. Київ), відповідач зазначає, що ця угода не ратифікована Республікою Грузія. Окрім того вказує на те, що 14.08.2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД 18.08.2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності. А України 19.03.2014 оголосила про початок процедури виходу з СНД.

Позивач подав Відповідь на заперечення проти вирішення спору у господарському суді (вхід. від 24.12.2021 № 34942/21) у яких зазначив, що, на його думку, Господарський суд Одеської області має продовжити розгляд даної справи, оскільки підстави для залишення позовної заяви ТОВ «Вазіані Компані» без розгляду відсутні.

Позивач також посилається на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, згідно із яким, суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Позивач наголошує, що формулювання «не може бути виконане» по суті означає припинення зобов`язань через неможливість їх виконання, в тому числі, з тої причини, що положення арбітражної угоди не були достатньо чіткими, щоб однозначно виключити юрисдикцію державних судів.

Позивач посилається на пункт 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року, у якому зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: i) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та ii) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує.

Позивач зазначає, що у даному випадку мова йде про те, що тлумачитись на користь арбітражної угоди можуть неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу (наприклад, у назві: замість «МКАС при ТПП України» - «комерційний арбітраж ТПП України»), а не взагалі відсутність визначення конкретної установи. При цьому відсилання у договорі до «суду сторони відповідача», тобто залежність юрисдикції від місцезнаходження відповідача, притаманне критеріям судових систем.

Окрім того, позивач посилається на статті 1, 3, 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності (20 березня 1992 року, м. Київ) і вказує на те, що господарюючі суб`єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав мають на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав право без перешкод звертатися до судів, арбітражних (господарських) судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, зазначених у статті 1 цієї Угоди (в подальшому - компетентні суди), можуть виступати в них, порушувати клопотання, висувати позови та здійснювати інші процесуальні дії. Тобто, позивач звертає увагу на синонімічне вживання у цій угоді найменування судів арбітражних і господарських.

Також, Позивач посилається на статтю 21 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах (9 січня 1995 року м. Тбілісі), відповідно до якої, якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, якщо на території цієї Договірної Сторони знаходиться орган управління, представництво або філіал юридичної особи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у пунктах 11.1 контрактів від 23.08.2012 № VZ-1/V та від 09.08.2013 № VZ-2/V сторони дійшли згоди про те, що всі спори і розбіжності між ними по цим контрактам, їх дійсності або припинення вирішуються шляхом перемовин, а при недосягненні згоди – в Арбітражному суді сторони відповідача, відповідно до його регламенту. При вирішенні спорів між сторонами необхідно керуватися нормами матеріального права України і Грузії, у випадку суперечності яких небудь з наведених норм, сторони керуються загальними принципами права «Lex mercatoria» і Віденською Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року.

Частиною шостою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 Господарського кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Суд враховує висновки викладені у пунктах 31, 32, 33, 34 постанови Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.

Верховний Суд зазначив, що у статті 5 Закону України 24 лютого 1994 року № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлено, що ніяке судове втручання не повинно мати місце, крім як у випадках, коли воно передбачене у цьому Законі. Тому питання про неможливість виконання арбітражної угоди вирішується судом виключно у випадках, передбачених статтею 8 Закону України 24 лютого 1994 року N 4002-XII "Про міжнародний комерційний арбітраж" та статтею II Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року).

Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: i) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та ii) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 № 4002-XII визначено, що цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 № 4002-XII для цілей цього Закону: «арбітраж» - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону); «третейський суд» - одноособовий арбітр або колегія арбітрів; «суд» - відповідний орган судової системи держави.

Тобто вказаними нормами закону розмежовано поняття арбітражу та суду, як органу судової системи держави.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 № 4002-XII визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Згідно із частинами першою, другою статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 № 4002-XII, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в пункті 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв`язання в суді.

Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 № 4002-XII затверджені Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (Додаток № 1) і Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України (Додаток № 2).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, Міжнародний комерційний арбітражний суд є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат суду, сприяє його діяльності.

Отже, норми частини першої статті 1, статті 2, частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 № 4002-XII, а також пункту 1 Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, передбачають можливість здійснення міжнародного комерційного арбітражу постійно діючою арбітражною установою (арбітражем), зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, якщо місце арбітражу знаходиться на території України.

При цьому спори передані на розгляд такої постійно діючої арбітражної установи розглядаються відповідно до Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Отже, оскільки сторони в пунктах 11.1 контрактів від 23.08.2012 № VZ-1/V та від 09.08.2013 № VZ-2/V дійшли згоди про вирішення спорів між ними по цим контрактам в Арбітражному суді сторони відповідача, відповідно до його регламенту, у випадку, коли місцезнаходженням відповідача є Україна, такий спір може бути розглянутий арбітражем - Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України згідно із його регламентом.

При цьому, суд вважає, що вказівка на регламент, у даному випадку, означає здійснення розгляду спору саме міжнародним комерційним арбітражем, а не державним судом, який здійснює судочинство на підставі процесуального законодавства. А вказівка на Арбітражний суд є неточністю у найменуванні постійно діючої арбітражної установи.

Суд погоджується із доводом Відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності (20 березня 1992 року, м. Київ), оскільки ця угода не ратифікована Грузією.

Щодо посилання Позивача на статтю 21 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах (9 січня 1995 року м. Тбілісі) слід зазначити наступне.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 вказаного Договору, якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, якщо на території цієї Договірної Сторони знаходиться орган управління, представництво або філіал юридичної особи. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд припиняє провадження по справі за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до наведення заперечень по суті позову. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

Отже, вказаними нормами лише встановлено компетенцію судів кожної з Договірних Сторін розглядати цивільні справи. Проте, визнання такої компетенції не означає скасування права сторін на передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу).

Суд, керуючись принципом імунітету та автономії арбітражної угоди, закріпленим у Нью-Йоркські конвенції 1958 року та у частині третій статті 22 Господарського процесуального кодексу України, користуючись своїми дискреційними повноваженнями щодо вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок (неточності) у найменуванні арбітражної установи, тлумачить цю угоду на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Керуючись, статтею 2, частиною шостою статті 4, частиною третьою статті 22, пунктом 7 частини першої статті 226, 234, 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Залишити позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Вазіані Компані” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрімпорт KV” про стягнення заборгованості за Контрактами від 23.08.2012 № VZ-1/V та від 09.08.2013 № VZ-2/V у загальному розмірі 185 649,00 доларів США, з якої 168 710,00 доларів США – сума основного боргу, 16 939,00 доларів США – 3 % річних – без розгляду.

Ухвала набрала законної сили 24.12.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 29.12.2021.

Суддя Ю.А. Шаратов