Рішення № 102340380, 21.12.2021, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України та 2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до 1) Житомирської обласної державної адміністрації, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат"

про скасування державної реєстрації права власності та права оренди

за участі представників:

від прокуратури: Греськів І.І., за посвідченням;

від позивача-1: Васильківський В.О., самопредставництво;

від позивача-2: не з`явилися,

від відповідача-1: Петрушевська Ю.В., самопредставництво;

від відповідача-2: не з`явилися,

від третьої особи: не з`явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житомирської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" про скасування державної реєстрації права державної власності в особі Житомирської обласної державної адміністрації на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 та скасування державної реєстрації права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Житомирська обласна державна адміністрація на час проведення спірної державної реєстрації не виступала власником чи розпорядником спірної земельної ділянки, чим незаконно фактично вилучила земельну ділянку в постійного землекористувача. При цьому, передача цієї спірної земельної ділянки в подальшому на праві оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" відбулося на підставі визнаних судом недійсних розпоряджень Житомирської обласної державної адміністрації.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 наголосив, що за даними з Публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка відсутня. Одночасно, прокурором не ставиться вимога щодо речового права (визнання права власності), що не є ефективним способом захисту.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначив, що прокурором не доведено порушення прав та інтересів позивачів, та наразі спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільного обігу, не існує. У той же час, користувачем спірної земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення лісового господарства була саме третя особа-1.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 зазначив, що відповідач-1 не був власником та розпорядником спірної земельної ділянки, а відтак не мав права звертатися до державного реєстратора для реєстрації права власності. Одночасно, прокурор наголосив, що предметом позову є припинення усіх речових прав на спірну земельну ділянку, що узгоджується з вимогами закону.

У відповіді на відзив відповідача-2 прокурор наголосив, що порушення інтересів держави полягає в незаконній державній реєстрації права державної власності відповідача-1 на землі лісового фонду та оборони, зміни їх цільового призначення та наданні без волі держави в особі уповноважених органів таку земельну ділянку в оренду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.04.2019 державним реєстратором Тетерівської сільської ради Житомирського району проведено державну реєстрацію права державної власності в особі Житомирської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Станишівської сільської ради Житомирського району.

Вказану державну реєстрацію здійснено на підставі листа Житомирської обласної державної адміністрації від 16.04.2019 № 2421/2-19/49 «Про реєстрацію земельної ділянки».

Також, 16.04.2019 державним реєстратором Тетерівської сільської ради Житомирського району проведено державну реєстрацію права оренди за ТОВ "Перлина Заріччя" на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220.

У той же час, рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.06.2017 у справі № 906/602/16 частково задоволено позов заступника прокурора Житомирської області. Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації №1073 від 25.09.2009 "Про надання дозволу ТОВ "Перлина Заріччя" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її в оренду для обслуговування придбаних будівель та споруд бази відпочинку "Перлина" на території Зарічанської сільської ради". Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації №221 від 10.03.2010 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Перлина Заріччя" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку "Перлина" на території Зарічанської сільської ради". Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації № 687 від 08.07.2010 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Перлина Заріччя" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку "Перлина" на території Зарічанської сільської ради". Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації № 797 від 10.08.2011 "Про внесення змін до договору оренди землі". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.07.2010, укладений між Житомирською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" та зареєстрований в реєстраційному відділі Житомирської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 27.07.2010 за №04102090004. Визнано недійсною додаткову угоду від 18.08.2011 до Договору оренди земельної ділянки від 21.07.2010, укладеного між Житомирською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя". Стягнуто з Житомирської районної державної адміністрації на користь прокуратури Житомирської області 8268,00 грн. судового збору, 12441,30 грн. вартості експертизи. У решті позовних вимог відмовлено.

У судовому рішенні у справі № 906/602/16 встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що право постійного користування земельною ділянкою площею 491,1265 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0028, яке належить ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" згідно з Державним актом серії ЯЯ № 073506 від 21.09.2005 припинено в установленому законом порядку. Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів в того, що саме в порядку визначеному Положенням про надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1998 № 483 саме Міністром оборони України надавалась згода на передачу земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" місцевим органам влади для подальшої передачі в оренду. Судом установлено, що Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області, приймаючи спірні розпорядження передала ТОВ "Перлина Заріччя" земельну ділянку площею 7,5550 га, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні ДП" "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат".

Одночасно судом у межах справи № 906/602/16 встановлено, що земельна ділянка площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 входить до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073506, виданого ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат".

Звернувшись з даним позовом до суду, прокурор просив скасувати проведену 16.04.2019 державну реєстрацію права державної власності в особі Житомирської обласної державної адміністрації на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 та скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ "Перлина Заріччя" на вказану земельну ділянку, оскільки остання відноситься до земель оборони та перебуває в користуванні підприємства Міністерства оборони України.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як встановлено судом, 16.04.2019 державним реєстратором Тетерівської сільської ради Житомирського району проведено державну реєстрацію права державної власності в особі Житомирської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Станишівської сільської ради Житомирського району, а також 16.04.2019 проведено державну реєстрацію права оренди за ТОВ "Перлина Заріччя" на вказану земельну ділянку.

Щодо тверджень відповідачів про не існування даної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, що є підставою для закриття провадження у справі, суд наголошує на наступне.

Як слідує з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 станом на 20.07.2021 зареєстрована на праві державної власності в особі відповідача-1.

Відтак, за наявності відповідного запису в державному реєстрі твердження відповідачів про те, що дана земельна ділянка не існує як об`єкт цивільних прав, не відповідає вищенаведеним обставинам.

Таким чином, правові підставі для закриття провадження у справі внаслідок відсутності предмета спору згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України відсутні.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, зазначених у статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Водночас обставини здійснення державної реєстрації відповідного речового права підлягають дослідженню під час вирішення спору щодо права власності на нерухоме майно (постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18).

У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, за змістом якої у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 цього ж Закону України у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Судом враховані твердження прокурора про те, що предметом позову є припинення усіх речових прав на спірну земельну ділянку.

Водночас, за змістом статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16.01.2020, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19.

Саме оцінюючи ефективність способу захисту, суд встановлює чи в межах відповідної вимоги може бути захищене право або інтерес позивача та чи відповідне рішення призведе до того, що заявнику не потрібно буде додатково звертатися до суду із позовом.

Утім, приписи статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вказують на те, що з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення судових рішень про скасування рішення державного реєстратора обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). У спірних відносинах, розглядаючи підстави для задоволення позовних вимог, суди мають оцінювати чи є необхідним саме для ефективного захисту визнання речового права, зміна чи припинення прав в учасників справи, тобто чи лише за таких дій відповідне право буде захищеним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 908/924/20.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (частина друга статті 237 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог.

Відтак, суд не має повноважень при ухваленні судового рішення самостійно визнати, змінити чи припинити речові права, задовольняючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на не ефективність обраного прокурором способу захисту.

Одночасно, суд вважає також за необхідне зауважити на положеннях статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, листами від 22.07.2021 прокурор повідомив Міністерство оборони України та Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області про порушення прав держави внаслідок державної реєстрації права державної власності на спірну земельну ділянку за відповідачем-1.

У відповіді від 26.07.2021 на відповідний лист Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зауважило на відсутності грошових коштів на сплату судового збору.

Листом від 29.07.2021 Міністерство оборони України зазначило, що не заперечує проти звернення прокуратури з відповідним позовом до суду.

Отже, заступником керівника Житомирської обласної прокуратури був дотриманий передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок при поданні даного позову в інтересах держави, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними листами прокуратури до позивачів щодо даного спору та тим фактом, що після отримання повідомлення прокуратури позивачі не звернулися протягом розумного строку до суду.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України підлягають покладенню на прокуратуру.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 29.12.2021 року.

Суддя К.В. Полякова