Рішення № 102339148, 28.12.2021, Олешківський районний суд Херсонської області (до 25.04.2025 - Цюрупинський районний суд Херсонської області)

28.12.2021

Справа № 664/1720/21

Провадження № 2/664/949/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м. Олешки Херсонської області

Цюрупинський районний суд Херсонської області області

у складі: головуючого судді Сіденко С. І.,

при секретарі Скорик Н. С.

без участі сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олешки Херсонської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Цюрупинського районного суду Херсонської області із позовом до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів. Позивач мотивує позовні вимоги наступним: 10 квітня 2013 року між мною та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви. АТ КБ Приватбанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та рішенням Цюрупинського районного суду від 29.04.2021 року № 664/390/21, яке набрало законної сили 01.09.2021 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» тіло кредиту в розмірі 21497,46 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вищезазначеним рішенням суду від 29.04.2021 року встановлено відсутність у банку умов договору та правових підстав на отримання відсотків за даним кредитним договором, вказаний висновок суду банком не оспорювався та не оскаржувався. Позивач просить суд стягнути на його користь з акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» безпідставно списані у якості відсотків за користування кредитом кошти в сумі 38154,14 грн., судові витрати зі сплати судового збору за подання позову віднести на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», справу розглянути без участі позивача.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явивися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, шляхом розміщення оголошення на сайті суду та надсиланням судової повістки. Відзив до суду не надано. Надіслано пояснення , в якому зазначають, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики та банком проводилося списання коштів на погашення заборгованості позивача відповідно до Умов і привил надання банківських послуг. Пояснення не містить прохання відмовити позивачу в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви. Рішенням Цюрупинського районного суду від 29.04.2021 року № 664/390/21, яке набрало законної сили 01.09.2021 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» тіло кредиту в розмірі 21497,46 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказаним рішенням суду встановлено: «У заяві позичальника від 10.04.2013 року процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач просить крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10.04.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору... Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи та не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.04.2013 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.».

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже рішенням суду, що набрало законної сили встановлено, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Такі висновки суду також відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Позивачем заявлено позовну вимогу щодо стягнення безпідставно списаних коштів в сумі 38 154,14 грн. (тридцять вісім тисяч сто п`ятдесят чотири ) гривні 14 коп. та надано виписку по спірному картковому рахунку, де зазначені операції по примусовому списанню коштів з карткового рахунку позивача на погашення відсотків на суму 38 154,14 грн.

У поясненні, наданому відповідачем до суду розмір коштів, що позивач просить стягнути на його користь не оспорюється, прохання відмовити в задоволенні позову пояснення також не містить. Але Відповідачем в поясненні суду зазначено, що позивач не вживав заходів досудового врегулювання спору, тобто відповідно до п. 1.1.2.1.6. Умов і Правил не звернувся до Банку для розірвання договору у зв`язку з незгодою зі списанням коштів.

Згідно Постанови КЦС ВС від 30.01.2018 по справі №419/316/15-ц: обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.2002 зазначив, що: “Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Отже обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.“

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Тобто виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 , від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. та у постанові від 17 грудня 2020 року №278/2177/15-ц.

Згідно виписки за договором б/н від 10.04.2013 року станом на 18.01.2021 р. списано відсотків за використання кредитного ліміту з ОСОБА_1 в сумі 38 154,14 грн. Згідно даної виписки по рахунку в деталях операцій не зазначено операцій з ознакою «оплата кредиту», «оплата відсотків за користування кредитом». Тобто списання проводилося банком примусово, та безпідставно, оскільки умовами договору оплата відсотків не передбачена, що встановлено рішенням суду. В виписці по рахунку наявні відомості про перерахування на рахунок ОСОБА_1 коштів від сторонніх осіб з призначенням платежу «поповнення карткового рахунку» або «переказ з картки на картку». Добровільно кошти на погашення відсотків за кредитом позивачем не вносились, а списувалися баком примусово, що підтверджується деталями операцій по картковому рахунку, наявному в виписці.

Отже банком (при відсутності договірних кредитних відносин з відповідачем та правових підстав) були безпідставно списані кошти відповідача в сумі 38 154,14 грн., в якості погашення відсотків за кредитом, які він отримував у якості переказів на свою картку.

Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з пунктом 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція від 21 січня 2004 року) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції

від 21 січня 2004 року).

Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема:

- умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання;

- номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання;

- назву отримувача;

- номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника;

- перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі) (пункт 6.4 Інструкції від 21 січня

2004 року).

Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підтвердження виконання умов договору, а саме сплачених в якості погашення кредиту коштів банком не були надані: первинні платіжні документи, що підтверджують сплату Позичальником заборгованості по кредиту, простроченої заборгованості по кредиту та нарахованих із зазначенням призначень проведених платежів (нарахування/погашення боргу по кредиту, відсоткам, комісії, пені, штрафів тощо).

Тобто вищезазначене свідчить про безпідставне списання коштів без достатніх правових підстав. Правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. у справі № 910/16664/18 щодо повернення безпідставно набутих коштів: « Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. За таких обставин, з урахуванням того, що підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня, суд касаційної інстанції погоджується з правильним висновком про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі. Таким чином, вимоги позивача про повернення зазначених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обгрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції» (правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. № 910/16664/18).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Абзацом 2 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Аналогічні правовідносини розглянуті Верховним Судом Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: (Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 751/631/17) .

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, підставою звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі (ч. 5 ст. 82 ЦПК України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки суд встановив своїм рішенням від 29.04.2021 року , що банк не мав правових підстав для нарахування та стягнення відсотків, то вимога про повернення безпідставно списаних банком коштів є такою, що відповідає ст. 1212 ЦК України, оскільки підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня і всі дії по примусовому списанню банком грошових коштів, належних позивачу на погашення відсотків за користування кредитом є незаконними, і підлягають до повернення.

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про безпідставне списання відповідачем коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в розмірі 38 154,14 грн, що в силу положень статті 1073 ЦК України покладає на АТ КБ «Приватбанк» обов`язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно списаних з карткового рахунку грошових коштів в сумі 38 154, 14 грн підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526,1048, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3,15, 82-84 Цивільного процесуального кодексу України, ЗУ «Про захист прав споживачів»,-

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, стягнення безпідставно набутих (списаних коштів) - задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ідентифікаційний код юридичної особи 1436070, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 безпідставно набуті (списані) кошти у розмірі 38 154,14 грн. (тридцять вісім тисяч сто п`ятдесят чотири ) гривні 14 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. ( дев`ятсот вісім ) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку передбаченому п.15.5) Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2021 року.

Суддя С.І. Сіденко