Вирок № 102336971, 28.12.2021, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/9530/21

Номер провадження № 1-кп/756/1196/21

УКРАЇНА

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Пономаренка А. А.,

за участю секретаря судового засідання Рекеди С. С.,

прокурорів Сивопляс Л. М., Охріменка О. О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Луценка Є. П.

потерпілої ОСОБА_2 ,

представника потерпілої Серта О. В.,

цивільного відповідача ОСОБА_3 ,

представників цивільного відповідача Богдан О. О., Семенкова О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 5 Оболонського районного суду міста Києва кримінальне провадження, внесене 28.05.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100050001209 у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гвіздів, Корецького району, Рівненської області, який має повну загальну середню освіту, не працює, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

УСТАНОВИВ:

1. Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.

27.05.2021, близько 22:00 год., ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння на території станції технічного обслуговування, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , де фактично мешкав. Маючи вільний доступ до приміщень станції технічного обслуговування, де здійснювалась господарська діяльність та знаходились транспортні засоби, зокрема транспортний засіб - легковий автомобіль марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 , 2011 року випуску, білого кольору, що належить ОСОБА_2 , однак перебував у користуванні ОСОБА_4 , в ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом, вартістю 158855 грн 23 коп., тобто вартість якого становить понад сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, однак не перевішує двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Реалізуючи вказаний умисел, ОСОБА_1 , не маючи дозволу власника, законного користувача та особи, якою здійснювався ремонт транспортного засобу, на керування легковим автомобілем, маючи вільний доступ до ключів від транспортного засобу, що знаходились транспортному засобі, сів до салону легкового автомобілю марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Після чого, ключем від вказаного легкового автомобіля привів двигун транспортного засобу в робочий стан та разом із пасажиром ОСОБА_5 поїхав від місця його первинного знаходження, тим самим реалізувавши до кінця свій умисел, спрямований на незаконне заволодіння належним ОСОБА_6 транспортним засобом - автомобілем марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Після чого, 27.05.2021, близько 22:10 год., ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи транспортним засобом, легковим автомобілем марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у м. Києві по вул. Полярна, буд. 13, яким він не законно заволодів, не впоравшись із керуванням, допустив зіткнення із іншим транспортним засобом, легковим автомобілем марки «Hyundai», моделі «Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_7 .

Указаними діями ОСОБА_1 учинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України, - а саме незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого становить від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення, а також потерпілої та цивільного відповідача.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що того дня він разом із двома своїми товаришами вживав алкогольні напої, після чого вирішив прокататись на легковому автомобілі марки «Peugeot», моделі «207». Так, відкривши двері транспортного засобу він помітив, що у салоні транспортного засобу є ключі, після чого він вирішив виїхати з приміщення боксів, де знаходився транспортний засіб, однак не впоравшись з керуванням спричинив дорожньо-транспортну пригоду. У вчиненому щиро кається, засуджує свою поведінку. Цивільний позов визнав частково, а саме в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки сума відшкодування є занадто велика для нього сума. Крім того, 12.11.2021 він поштою відправив 10 000 грн потерпілій у якості відшкодування завданої шкоди та надав підтвердження у вигляді квитанції. Однак не знає, чи отримала потерпіла ці кошти.

Захисник Луценко Є. П. в судовому засіданні повністю підтримав позиції обвинуваченого щодо визнання винуватості, вважаючи, що такі дії обвинуваченого свідчать про щире каяття. Просив суд обрати покарання не пов`язане з позбавленням волі. Щодо позовних вимог, просив суд цивільний позов до обвинуваченого задовольнити частково, оскільки сторона захисту не заперечую завдання моральної шкоди потерпілій, однак не в зазначеному в позові розмірі.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні надала показання, що в 2015 році нею було придбано транспортний засіб марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Указаний транспортний засіб тривалий час перебував у користуванні її зятя ОСОБА_4 . Як їй стало відомо, 27.05.2021 транспортний засіб ОСОБА_4 відвіз до СТО для ремонту, а вже наступного ранку їй зателефонували та повідомили, що вказаним транспортним засобом незаконно заволодів ОСОБА_1 , який потрапив на транспортному засобі в дорожньо-транспортну подію, у зв`язку з чим транспортний засіб потребує ремонту в розмірі, який визначено експертом.

Особисто вона не домовлялась з ОСОБА_3 щодо ремонту автомобілю, а знала лише про роботу яку необхідно були виконати зі слів зятя. Послугами СТО, володільцем якого є цивільний відповідач вони користуються не вперше, а тому жодних договорів між ними укладено не було, а розрахунок за надані послуги відбувався шляхом переказу коштів на рахунок ОСОБА_3 та його дружини. Після вказаних подій власник СТО надав у користування власний транспортний засіб та пообіцяв відшкодувати завдану шкоду, однак після проведення ряду експертиз жодних коштів нею не було отримано, що стало підставою для подання цивільного позову, який просить задовольнити

Представник потерпілої Серт О. В. підтримав пояснення потерпілої, просив позов задовольнити, ураховуючи, що саме ОСОБА_3 є власником СТО, якому передано за договором побутового підряду транспортний засіб, який не був належним чином збережений.

Представник цивільного відповідача Богдан О. О. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні цивільного позову, оскільки позивач не довела, що саме ОСОБА_3 надавав послуги з ремонту транспортного засобу. Крім того просила урахувати, що ОСОБА_3 на території СТО має шиномонтаж, на якому саме працював ОСОБА_1 , і що ОСОБА_8 дійсно є власником приміщень СТО, але послуги з ремонту транспортних засобів здійснює інший ФОП, який орендує в ОСОБА_3 ці приміщення.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні надав показання, що потерпіла його теща, яка йому передала транспортний засіб в користування, і яким він фактично постійно користувався. Транспортному засобу потрібно було технічне обслуговування, а тому 27.05.2021 у телефонному режимі він зв`язався з адміністратором СТО, який належить, як він для себе розумів, ОСОБА_3 , та в обідній час дня він доставив транспортний засіб, легковий автомобіль марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 до СТО. Прибувши на місце та обговоривши необхідні роботи для ремонту він залишив ключі від транспортного засобу на вимогу майстра, який обумовив це звичайною робочою необхідністю. Також, одних документів між ними підписано не було, оскільки ОСОБА_3 є його сусідом та вони вже не вперше користуються послугами цього СТО.

Після чого, йому зателефонували та повідомили, що після 18:00 год. він може забрати транспортний засіб, однак він повідомив, що не може приїхати у визначений час, а тому між ним та адміністратором було досягнуто домовленість про його приїзд наступного дня. При цьому, ОСОБА_4 запитав де саме зберігатиметься легковий автомобіль на що його запевнили, що у боксі СТО.

Того ж дня, близько 23:00 год. почав телефонувати невідомий номер, який представився працівником поліції та запитав чи відомий їм транспортний засіб, легковий автомобіль марки, після чого він поїхав до місця пригоди. Будучи разом із працівніками поліції на місці де він залишив транспортний засіб, а саме в одному із боксів СТО та піднявшіись на другий рівень боксу він помітив облаштоване місце для проживання ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_3 взяв на себе обов`язок оплати та доставки транспортного засобу до відділу поліції для проведення подальших процесуальних дій. При цьому він зазначив, що вказаним транспортним засобом, який належить ОСОБА_9 , користувався він та дружина вже протягом декількох років. Після преведення експертиз, у червні, він зателефонував ОСОБА_3 щодо проведення ремонтних робіт, які повинні були виконуватись за його рахунок, на що останній відмовився та повідомив, що не буде ремонтувати пошкоджений транспортний засіб.

Цивільний відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні не визнав позов, просив в його задоволенні відмовити. Будучи допитаним в якості свідка ОСОБА_3 надав показання, що він не укладав будь-якого договору з потерпілою та ОСОБА_10 . Він лише повідомив, що дійсно має у власності комплекс приміщень, де здійснюється надання послуг СТО, які надає його дружина. Грошові кошти за це він також не отримував, як і не підписував будь-яких договорів чи інших документів. ОСОБА_1 на нього дійсно працював, але не в СТО, а на шиномонтажі, який також розташований за тією ж адресою. Він знав, що ОСОБА_1 мешкав у приміщенні, що розташовані над приміщеннями СТО. Дозволу він саме ОСОБА_1 не надавав, бо це здійснив один з його працівників, однак коли дізнався, не заперечував цьому, бо хлопцю ніде було мешкати в місті Києві. Будь-яких робіт щодо ремонту транспортних засобів він ОСОБА_1 не доручав. За адресою: АДРЕСА_2, він здійснює також торгівлю запчастинами для легкових автомобілів.

Пізно ввечері йому зателефонував ОСОБА_4 який запитав, що сталося з його легковим автомобілем так як йому телефонували працівники поліції. Після розмови з ним він приїхав на місце події де помітив дорожньо-транспортну пригоду та ОСОБА_1 , який був поруч біля транспортного засобу, легкового автомобіля марки «Peugeot».

Прокурор у судовому засіданні вважав, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкримінований ОСОБА_1 злочин вчинено останнім, тому просить суд визнати ОСОБА_1 винуватим та призначити покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, зі звільненням від його відбуття з іспитовим строком на 3 років. Також прокурор просив урахувати, обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне часткове відшкодування шкоди, та обставину, що обтяжує покарання - учинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

2.2. Докази надані стороною обвинувачення та стороною захисту.

Стороною обвинувачення суду надані наступні докази:

2.2.1 постанова Оболонської окружної прокуратури м. Києва про призначення групи прокурорів від 28.05.2021;

2.2.2. постанова Оболонського УП ГУНП у м. Києві про зміну правової кваліфікації від 28.05.2021;

2.2.3 висновок про визначення ринкової вартості об`єкта № 03837 від 28.05.2021;

2.2.4 протокол огляду місця події від 28.05.2021, відповідно до якого було оглянуто приміщення СТО, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, під час якого жодні речі та предмети не вилучались;

2.2.5 протокол огляду місця події від 28.05.2021, відповідно до якого було оглянуто ділянку проїзної частини автомобільної дороги загального користування, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Полярна, напроти будинку 13, під час якого було вилучено транспортний засіб - легковий автомобіль марки «Peugeot» моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , два змиви мікрооб`єктів, ключ до автомобілю;

2.2.6 постанова Оболонського УП ГУНП у м. Києві про визнання і долучення до кримінального провадження речового доказу від 28.05.2021;

2.2.7 постанова Оболонського УП ГУНП у м. Києві про визнання потерпілим від 28.05.2021;

2.2.8 протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.05.2020, згідно до якого ОСОБА_11 з чотирьох представлених фотознімках, впізнав на фотознімку № 1, який був причетний до подій, які мали місце 27.05.2021, за наступними ознаками: віком, кольором волосся, рисами обличчя. Згідно із довідкою до протоколу впізнання під номером 1 зображено ОСОБА_1 , а інші особи чоловічої статі були підібрані за критерієм схожості зовнішніх ознак людини;

2.2.9 протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.06.2021, згідно до якого ОСОБА_5 з чотирьох представлених фотознімках, впізнав на фотознімку № 2, який був причетний до подій, які мали місце 27.05.2021, за наступними ознаками: рисами обличчя, зачіскою та волосяним покривом обличчя. Згідно із довідкою до протоколу впізнання під номером 2 зображено ОСОБА_1 , а інші особи чоловічої статі були підібрані за критерієм схожості зовнішніх ознак людини;

2.2.10 висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-21/25993-АВ від 10.06.2021, з якого видно, що матеріальний збиток власнику транспортного засобу, легкового автомобілю марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , 2011 року випуску, білого кольору становить 63 549 (шістдесят три тисячі п`ятсот сорок дев`ять) грн. 57 коп. Ринкова вартість вказаного легкового автомобіля станом на 27.05.2021 складає 158 855 (сто п`ятдесят вісім тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн. 23 коп.;

2.2.11 протокол передачі речових доказів на відповідальне зберігання від 11.06.2021, згідно з яким ОСОБА_2 повідомила, що транспортний засіб, легковий автомобіль марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зберігається за адресою: АДРЕСА_2;

2.2.12 постанова СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві про зміну місця зберігання речових доказів від 11.06.2021 згідно до якого змінено адресу зберігання транспортного засобу, легкового автомобілю марки «Peugeot» моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме на СТО, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2;

2.2.13 копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 145731 від 27.05.2021, копія висновку спеціального технічного засобу газоаналізатору «Drager Alkotest 6820», ARHK - 0477 та постанова Оболонського районного суду міста Києва від 09.09.2021, з яких видно, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом легковим автомобілем марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на інший транспортний засіб, що спричинило дорожньо-транспортну пригоду, а при проведення огляду на стан сп`яніння було виявлено, що цифровий показник мав значення 1,91 проміле алкоголю в крові, тобто ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння.

2.2.14 свідок ОСОБА_5 , у судовому засіданні надав показання, що 27.05.2021, близько 21:00 год., він разом із ОСОБА_12 прийшли до ОСОБА_1 який працював на шиномонтажі та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , у приміщенні СТО на другому поверсі. Через деякий час ОСОБА_1 з другого поверху спустився на перший та сівши у легковий автомобіль, виїхав з приміщення боксу на що ОСОБА_5 зробив йому зауваження та просив повернути транспортний засіб на місце. Так як, ОСОБА_1 на його зауваження не реагував, ОСОБА_5 сів на пасажирське сидіння та намагався забрати ключі, однак ОСОБА_1 у цей час виїхав на дорогу та не впорався з керуванням, унаслідок чого відбулась дорожньо-транспортна пригода та викликані працівники поліції.

2.2.15 свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні надав показання, що 27.05.2021 він зателефонував ОСОБА_5 та запропонував йому прийти до ОСОБА_1 з яким товаришує та який працює на шиномонтажі, та живе на СТО. Прийшовши до ОСОБА_1 вони почали вживати алкогольні напої та вечеряти. Після чого, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спустились на перший поверх, проте ОСОБА_12 залишився на другому поверсі де відпочивав, як через декілька хвилин отримав телефонний дзвінок від ОСОБА_5 , який сказав, що вони потрапили у дорожньо-транспортну пригоду разом із ОСОБА_1 та назвав адресу де вони знаходяться. Тож, ОСОБА_12 вирушив до місця пригоди, яке розташоване на відстані близько 1 км де помітив працівників поліції поруч з легковим автомобілем, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Стороною захисту суду докази не надавались.

2.3. Оцінка наданих сторонами доказів, їх позицій та показів обвинуваченого, а також висновки суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого у пред`явленому обвинуваченні.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, адже ні підозра, ні обвинувачення не можуть відповідно до ч. 3 ст. 17 КПК України ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а сукупність зібраних доказів, суд оцінює з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Дослідивши у судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази (2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.8, 2.2.9, 2.2.10, 2.2.13), суд дійшов висновку про те, що надані докази є належними, оскільки прямо та непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність та можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, суд також вважає, що надані державним обвинуваченням докази є допустимими, оскільки зібрані у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, та отримані без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, чи завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Інші документи, які надані стороною обвинувачення документи (2.2.1, 2.2.2, 2.2.6, 2.2.7, 2.2.9, 2.2.11, 2.2.12) не є доказами, а лише процесуальними рішеннями, відомостями, що характеризують особистість обвинуваченого чи інші рішення, які вирішують певні процедурі питання досудового розслідування, встановлюють чи визначають певні процесуальні статуси, або їх затверджують. Тому суд їх не оцінював відповідно до положень ст. 94 КПК України.

Проведеним у судовому засіданні дослідженням доказів судом також встановлено, що надані державним обвинуваченням докази є достовірними та достатніми, оскільки не протирічать один одному, та у своїй сукупності надають можливість суду зробити висновок про доведеність винуватості обвинуваченого поза розумним сумнівом у передбаченому законом порядку.

При цьому, при доведеності винуватості ОСОБА_1 поза розумним сумнівом, суд відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ураховує правову позицію Верховного суду, викладену у справі № 712/13361/15 (провадження № 51-1604км18, ЄДРСРУ № 74777387). у постанові від 12 червня 2018 року. Крім того, суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к (провадження № 51-597км17, ЄДРСРУ № 75286445). Зокрема при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК.

Зокрема, наведені докази, як і надані показання обвинуваченим, потерпілою та свідками, повністю підтверджують той факт, що ОСОБА_1 27.05.2021, близько 22:00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на території СТО, розташованого за адресою АДРЕСА_2, де останній проживав та працював без оформлення трудових відносин в якості робітника станції шиномонтажу, незаконно заволодів транспортним засобом - легковим автомобілем марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Отже, судом безперечно, тобто відповідно до ст. 17 КПК України - поза розумним сумнівом, встановлено, а стороною обвинувачення доведено, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України, а саме незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого становить від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вартість транспортного засобу становить 158 855 грн 00 коп., а ці обставини сторони не оспорювали. При цьому ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік» визначено, що прожитковий мінімум у 2021 році складає 2270 грн.

Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподаткованого мінімуму доходів громадян встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, яка згідно підпункту 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у розрахунку на місяць), установленої на 1 січня звітного податкового року. Отже, неоподаткований мінімум доходів громадян є податкова соціальна пільга, яка дорівнює 50% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня. Отже, ч. 2 ст. 289 КК України передбачає відповідальність починаючи з 113 500 грн, виходячи саме з кваліфікуючої ознаки - вартість транспортного засобу, незаконне заволодіння яким здійснено обвинуваченим.

Крім того слід зауважити, що захисник посилався на практику Верховного Суду України, викладену в Пленумах та постановах Верховного суду щодо застосування положень ч. 2 ст. 289 КК України. Але, при аналізі наведених посилань на Пленум Верховного Суду України, як і Постанову Верховного Суду України, можна зробити висновок, що надані в цих рішеннях оцінка стосується положень ст. 289 КК України, у редакції закону № 2903-IV від 22.09.2005. Тоді як висунуте ОСОБА_1 обвинувачення ґрунтується на положеннях ст. 289 КК України в редакції закону № 875-IX від 03.09.2020. Відмінність даних положень ст. 289 КК України в тому, що в редакції закону № 2903-IV від 22.09.2005 кваліфікуючою ознакою була вартість завданої шкоди, унаслідок незаконного заволодіння, а в редакції закону № 875-IX від 03.09.2020 вартість самого транспортного засобу. Отже, судом перевірено, що дії обвинуваченого було кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК України - правильно.

Суд зауважує, що ним було уточнено викладені в сформульованому обвинуваченні події, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 не працював на станції технічного обслуговування, а лише мешкав там, і саме з цих підстав мав вільний доступ до приміщень станції технічного обслуговування, де були розташовані транспортні засоби. Зокрема транспортний засіб, який належав потерпілій, що в цілому відповідає обвинуваченню, сформованому державним обвинуваченням. При цьому, на думку суду, такі уточнення відповідають вимогам абз. 1 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, бо в даному даному випадку формулювання не є зміною висунутого обвинувачення, яким обмежений суд відповідно до частин 1, 3 ст. 337 КПК України чи виходом за його межі, оскільки під час змін формулювання не відбулось зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, і не встановлено нових фактичних обставин кримінального правопорушення, зміни яких властиві лише стороні обвинувачення - прокурору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 в справі № 428/6594/17.

Суд також видалив посилання в сформованому обвинуваченні на завдану потерпілій шкоду, оскільки об`єктивна сторона ч. 1 ст. 289 КК України взагалі не містить такої кваліфікуючої обставини, а також через те, що розмір завданої шкоди має судом оцінюватися лише під час вирішення заявленого потерпілою цивільного позову, до якого потерпілою надано висновок, згідно з яким вартість заподіяної шкоди значно відрізняється від розміру, установленого під час досудового розслідування.

3. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 беззаперечно визнав свою винуватість, співпрацював з органом досудового розслідування, повністю повідомив про обставин вчинення кримінального правопорушення та намагався частково відшкодувати завдані збитки потерпілій. Наведені відомості є достатніми, аби вважати дії ОСОБА_1 як каяття (щирий жаль з приводу вчинення кримінального правопорушення та осуд своєї поведінки), а отже підставою для врахування її як обставину, що пом`якшує покарання. Також суд бере до уваги, що і державне обвинувачення в особі прокурора, уважає наявність такої обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття, що було зазначено прокурором в судовому засіданні під час судових дебатів, хоча і не зазначено в обвинувальному акті. У зв`язку з чим, на думку суду, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України є щире каяття.

При цьому, судом було встановлено, а стороною обвинувачення надано докази, які підтверджують наявність підстав існування обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 відповідно до ст. 67 КК України, а саме вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

4. Мотиви призначення покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, яке виконує виправну функцію, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з метою визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорій тяжких відповідно до ст. 12 КК України, його вид та суспільна небезпечність. Зокрема, що в наслідок учинення злочину було завдано майнову шкоду потерпілій, яку не відшкодовано, однак щодо розміру якої існує цивільний спір щодо розмірі та особи, яка має її відшкодовувати, а обвинувачений намагався її частково відшкодувати в розмір 10000 грн. Також суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності як і адміністративної, окрім як з обставин, викладених в обвинувальному акті. Суд також бере до уваги і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того суд ураховує, що ОСОБА_1 має місці соціальні зв`язки, хоча офіційно не працевлаштований, однак працював, має повну загальну середню освіту, бажає виправити свою протиправну поведінку.

При цьому в судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статей 69, 69-1 КК України, не встановлено.

Між тим, ураховуючи наведені особистісні відомості щодо обвинуваченого суд вважає, що є дає підстави для призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення строком на 5 років, але зі звільненням від його відбуття на підставі ст. 75 КК України, тобто з іспитовим строком на 3 роки, без конфіскації майна відповідно до ст. 77 КК України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_1 підлягають покладенню обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а також передбачені п. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу), виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Тож, призначення ОСОБА_1 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», є необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання. Оскільки обвинувачений офіційно не працював, хоча мав освіту. Тож застосування покарання без ізоляції від суспільства, з іспитовим строком, зможе здійснити подвійний вплив на засудженого, оскільки останній буде зобов`язаний залучитися до праці, та проходити пробаційну програму. Отже, саме таке покарання може створити процес позитивних змін, які відбуваються в особистості та створюють готовність до самокерованої та правослухняної поведінки.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами

5. Підстави для задоволення цивільного позову, відмови у ньому, залишення його без розгляду.

У рамках даного кримінального провадження потерпілою ОСОБА_2 подано цивільну позовну заяву до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зокрема шляхом стягнення з ОСОБА_1 60 000 грн 00 коп. та з ФОП ОСОБА_3 158 855 грн 23 коп. Ухвалою від 15.07.2021 дану позову заяву прийнято до розгляду в кримінальному провадженні.

Як убачається з позовних вимог, позивач вказує, що вона є власником транспортного засобу - легкового автомобілю марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 , 2011 року випуску, білого кольору. Указаний транспортний засіб в травні 2021 року було передано ФОП ОСОБА_3 , який надає послуги на станції технічного обслуговування, зокрема з ремонту транспортних засобів, за адресою АДРЕСА_2. Однак, 28.05.2021 працівник ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_1 узяв транспортний засіб, який належіть позивачу, та під час керування, у стані алкогольного сп`яніння, учинив дорожньо-транспортну подію. Такими діями, на думку позивача, ОСОБА_1 завдав моральної шкоди в сумі 60 000 грн 00 коп., а ФОП ОСОБА_13 матеріальної шкоди в сумі 158 855 грн 23 коп.

В обґрунтування вимог до ФОП ОСОБА_3 позивач посилається на положення статей 837, 841, 865, 866 ЦК України, а саме з підстав укладання між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору побутового підряду, а отже зобов`язання ОСОБА_3 ужиття заходів зі збереження переданого на зберігання майна - наведеного транспортного засобу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до ОСОБА_1 позивач посилається на те, що відповідно до статей 23, 1167 ЦК України їй було завдано діями ОСОБА_1 моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала внаслідок вчинення злочину та в зв`язку з пошкодженням автомобіля, а розмір шкоди нею оцінено виходячи з сукупності негативних наслідків, які настали для неї, характеру та обсягу душевних страждань, вимушених змін у житті. В обґрунтування цивільного позову надано постанову про визнання потерпілим від 28.05.2021, копію паспорта на ім`я позивача, висновок експерта № СЕ-19/111-21/25993-АВ від 10.06.2021, висновок експертного дослідження № ЕД-19/111-21/28441-АВ від 30.06.2021, пояснення ОСОБА_1 , протокол допиту свідка ОСОБА_5 від 28.05.2021, протокол допиту свідка ОСОБА_12 від 28.05.2021, протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 28.05.2021, протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 28.05.2021.

Представником цивільного відповідача було подано відзив на позову заяву. Згідно з відзивом, цивільний відповідач не визнає позовні вимоги виходячи з того, що позивачем не доведено того, що між ОСОБА_2 , або ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 укладались будь-які угоди з приводу надання послуг з ремонту транспортного - засобу легкового автомобілю марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , або учинялись фактичні дії з приводу вказаних послуг. Крім того, представник цивільного позивача зазначає, що ОСОБА_3 не є власником СТО, та не здійснює будь-якої діяльності з надання послуг СТО, а отже, на думку представника цивільного відповідача, не можуть бути задоволеними вимоги позивача виходячи зі змісту ст. 841 ЦК України, бо ОСОБА_3 не брав на себе жодних зобов`язань за договором підряду.

Також вказаний представник зазначає, що шкода завдана не незаконним заволодінням транспортним засобом, а порушенням Правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортної події та пошкодження транспортних засобів, що свідчить лише про наявність підстав для відшкодування в загальному порядку, передбаченому ч. 3 ст. 1187 ЦК України шкоди обвинуваченим ОСОБА_1 .

Потерпілою ОСОБА_2 було подано відповідь на відзив, у який було підтримано як обставини, викладені в цивільному позові.

Оцінюючи наведене суд виходить з того, що вирішуючи цивільну позовну заяву в рамках кримінального провадження, суд надає оцінку висунутому обвинуваченню, а саме повинен встановити винуватість поза розумним сумнівом, а в частині вирішення цивільного позову, виходить з загальних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін. У даному кримінальному провадженні було достеменно встановлено, що ОСОБА_1 27.05.2021, близько 22:00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на території СТО, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , де останній проживав та працював без оформлення трудових відносин в якості робітника станції шиномонтажу, незаконно заволодів транспортним засобом - легковим автомобілем марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Установлюючи винуватість поза розумним сумнівом, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не мав дозволу власника, ані користувача, як дозволу підрядника.

Наведені обставини свідчать, що ОСОБА_1 не отримував дозволу на керування транспортним засобом, вказаний транспортний засіб не передавався йому для здійснення покладених на нього посадових обов`язків, як і не передавався для обслуговування як працівника станції технічного обслуговування. Крім того, надані обвинуваченим показання, як і показання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , свідчать, що ОСОБА_1 не працював на станції технічного обслуговування, а лише на станції шиномонтажу, що є відокремленим господарюючим суб`єктом, де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_3 . Цивільний позивач не надав суду доказів того, як і не було їх здобуто під час розгляду справи, на спростування показань ОСОБА_3 , допитаного як цивільного відповідача, у рамках цивільного позову, та свідка, у рамках кримінального провадження. При цьому, навіть свідок ОСОБА_4 повідомив, що не передавав транспортний засіб безпосередньо ОСОБА_3 , не укладав з останнім будь-яких договорів, як і не перераховував на картковий рахунок ОСОБА_3 грошові кошти за проведення виконаних робіт. Наведені обставини та докази на їх підтвердження свідчать, що відсутні підстави для застосування положень статей 837, 841, 865, 866 ЦК України, а саме вважати, що між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір побутового підряду, і що саме ФОП ОСОБА_3 зобов`язання був ужити заходи зі збереження переданого на зберігання майна - наведеного транспортного засобу.

Позивач узагалі не здійснив дій щодо збору доказів, шляхом їх витребування від особи, якій безпосередньо перерахував грошові кошти за надання послуг з ремонту транспортного засобу. Також не збирались позивачем докази та не заявлялись до допиту в якості свідків особи, які є працівниками СТО, які можуть надати підтвердження господарської діяльності за адресою АДРЕСА_2 , з метою визначення відповідальної особи на збереження транспортного засобу та здійснення його ремонту 27.05.2021.

Посилання позивача на те, що матеріали справи містять пояснення ОСОБА_3 , що останній є власником СТО, не можуть бути доказом укладення побутового договору, оскільки під час допиту ОСОБА_3 надав показання, згідно з якими, останній є власником приміщень, де здійснюється іншим ФОП господарська діяльність, що відповідає повністю наданим ОСОБА_3 показанням під час досудового розслідування.

За таких обставин суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з ФОП ОСОБА_3 завданої матеріальної шкоди в розмірі 158 855 грн 23 коп., як і надання оцінки наданим на підтвердження її розміру доказам.

Також слід відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на оплату послуг експерта у розмірі 1015 грн 20 коп. з підстав, які вже були наведені.

Суд не бере до уваги посилання потерпілої на правові позиції Верховного Суду зазначені в відповіді на відзив цивільного відповідача, оскільки такі висновки стосуються саме обставин, де доведеним є факт перебування осіб в певних цивільних відносинах. Між тим, проведеним судовим розглядом не було встановлено підстав вважати, що саме ФОП ОСОБА_3 надавав послуги з ремонту транспортного засобу, який належав потерпілій, а отже і мав здійснити дії по збереженню транспортного засобу.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У силу положень частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, слід виходити з того, що сам обвинувачений в судовому засіданні не заперечував факту спричинення потерпілій моральної шкоди саме через учинення своїх дій - незаконне заволодіння транспортним засобом, на якому потрапив в дорожньо-транспортну подію, унаслідок чого транспортний засіб потребує відновлення та ремонту. Однак обвинувачений та захисник лише оспорювали суму моральної шкоди, яка на їх думку, не є мотивованою.

Оцінюючи посилання обвинуваченого та захисника, суд ураховує, що як вже було встановлено в судовому засіданні, належний потерпілій транспортний засіб дійсно зазнав механічних пошкоджень унаслідок протиправних дій обвинуваченого. Між тим, як свідчать показання свідка ОСОБА_4 , потерпіла не користувалась транспортний засобом, а лише була його власником, а отже не передавала для здійснення ремонту та обслуговування. Через пошкодження саме вона не втрачала можливість ним користуватись, тобто через це не було порушено укладу її житті. Однак, суд погоджується з тим, що внаслідок дій обвинуваченого, проведення досудового розслідування, дій, які потерпіла вчиняла задля участі в кримінальному провадженні, хвилювання з приводу стану належного їй майна та необхідності організації відновлення транспортного засобу, потерпіла дійсно зазнала втручання в своє життя, а отже відбулись вимушені зміни в житті.

Суд зауважує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, хоча у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Виходячи з наведених висновків, та розглядаючи заявлені потерпілою вимоги, при цьому враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, а також майновий стан обвинуваченого, виходячи з принципу зваженості та справедливості, суд доходить висновку про те, що наведена судом оцінка рівня втручання та вимушених змін, судом оцінюється в сумі 15 000 грн 00 коп., яка, на думку суду, є цілком рівнозначна та достатня, ураховуючи та співставляючи цю суму з прожитковим мінімумом для працездатної особи та мінімальною заробітною платою, тобто рівнем соціального захисту населення в Україні в 2021 році.

А отже, цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням слід задовольнити частково. Зокрема стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості відшкодування моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп., а в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

6.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Запобіжний захід у виді застави в розмірі 45 400 грн у відношенні ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, разом з покладеним обов`язком у виді заборони відлучатися із місця проживання за адресою Рівненська область, Корецький район, с. Новий Корець, без дозволу суду, а також з`являтися за першим викликом до суду, слід залишити без змін. Інші обов`язки стосуються лише стадії досудового розслідування та судового розгляду, а отже не можуть бути продовжені до набуття вирком законної сили.

Після набуття вироком законної сили застава в розмірі 45 400 грн, яка внесена ОСОБА_14 на депозитний рахунок ТУ ДСА України в місті Києві, підлягає поверненню ОСОБА_14 .

Також слід узяти до уваги, що в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а саме 28.05.2021 і до 26.08.2021. У зв`язку з чим, на думку суду, слід зарахувати в якості відбутого ОСОБА_1 за цим вироком покарання, строк попереднього ув`язнення, починаючи з 28.05.2021 і до 26.08.2021, виходячи з положень ст. 72 КК України, що 1 (одному) дню попереднього ув`язнення відповідає 1 (один) день позбавлення волі.

Процесуальні витрати у провадженні, а саме витрати на проведення експертизи № СЕ-19/111-21/25993-АВ у сумі 1372 грн 96 коп., відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

Речові докази відповідно до ст. 100 КПК України, а саме транспортний засіб, легковий автомобіль марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 та зберігається за адресою: АДРЕСА_3 , слід залишити в володінні ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 7, 100, 124, 128-129, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років без конфіскації майна.

Зарахувати в якості відбутого за цим вироком покарання, строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 , починаючи з 28.05.2021 до 26.08.2021, виходячи з положень ст. 72 КК України, що 1 (одному) дню попереднього ув`язнення відповідає 1 (один) день позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1, п. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу);

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Запобіжний захід у виді застави у розмірі 45 400 (сорок п`ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок у відношенні ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, разом із зобов`язанням з`являтися за першим викликом до суду - залишити без змін.

Після набуття вироком законної сили заставу в розмірі 45 400 (сорок п`ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок, яка внесена ОСОБА_14 на депозитний рахунок ТУ ДСА України в місті Києві (р/р UA128201720355259002001012089, отримувач ТУ ДСА України в місті Києві, код ЄДРПОУ 26268059, банк отримувача Державна казначейська служба України, МФО 820172) - повернути ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості відшкодування моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Процесуальні витрати: за проведення автотоварознавчої експертизи № СЕ-19/111-21/25993-АВ у сумі 1372 грн 96 коп., стягнути з ОСОБА_1 на користь держави.

Речові докази: транспортний засіб, легковий автомобіль марки «Peugeot», моделі «207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 зберігається за адресою: АДРЕСА_3 , залишити в володінні ОСОБА_2 .

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя А. А. Пономаренко