Вирок № 102321671, 29.12.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/465/21

Провадження № 1-кп/591/372/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2021 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого – судді Сибільова О.В., за участю секретаря Бабич Ю.О., прокурора Мартиненко Я.М., потерпілого ОСОБА_1 , представників потерпілого Жук В.І. та адвоката Ковальової О.М., захисника Бітюкова В.В., обвинуваченого ОСОБА_2 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12020200440003135 за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), гр-на України, не працюючого, не одруженого, судимого: 1) 09 квітня 2001 року Зарічним районним судом м. Суми за ст. 42, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 141 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі; 2) 30 березня 2004 року Зарічним районним судом м. Суми за ч. 3 ст. 296 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі; 3) 03 жовтня 2007 року Зарічним районним судом м. Суми за ст. 70, ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 296 КК України до 8 років позбавлення волі;

в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України,

В С Т А Н О В И В :

04 грудня 2020 року в період з 16.00 по 18.30 год. ОСОБА_2 , знаходячись в кв. АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків під час конфлікту при спільному вживанні спиртного, маючи намір на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно завдав удар в око та 2 удари ножем по тулубу ОСОБА_1 , внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани правої половини грудної клітки, що проникає в черевну порожнину з пораненням печінки та капсули правої нирки, внутрішньочеревної кровотечі, різаної рани середньої третини лівого стегна, які кваліфікуються як легкі та тяжкі тілесні ушкодження.

Крім цього, після наведених дій 04 грудня 2020 року в період часу з 17.00 по 18.30 год. ОСОБА_2 , знаходячись в кв. АДРЕСА_2 , маючи намір на відкрите, з корисливих спонукань викрадення чужого майна, відкрито для потерпілого та оточуючих заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 в сумі 50 гривень, діставши їх з кишені джинсів останнього, чим завдав потерпілому матеріальних збитків на вказану суму, а викраденим розпорядився на власний розсуд.

Обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні наведених кримінальних правопорушень фактично не визнав та показав, що дійсно за наведених обставин у нього вдома він, його співмешканка ОСОБА_3 та потерпілий вживали спиртні напої. Під час цих подій, у нього виникла суперечка та конфлікт з потерпілим ОСОБА_1 , в процесі якого між ними зав`язалась боротьба, коли останній схопив ніж зі столу, який перехопив обвинувачений. В процесі цієї боротьби ОСОБА_1 поранився ножем випадково, тілесних ушкоджень йому обвинувачений навмисно не заподіював, грошей у нього не забирав. Зазначив також і про те, що суперечка між ним та потерпілим виникла внаслідок ревнощів, оскільки ОСОБА_1 він неодноразово робив зауваження, з приводу його надмірної уваги до співмешканки обвинуваченого. Про інвалідність ОСОБА_1 не знав, зазначив про те, що вказані дії були вчинені в стані сильного душевного хвилювання.

До вказаних показань суд відноситься критично та вважає обраним способом захисту з метою уникнення відповідальності, оскільки вони спростовуються дослідженими доказами в справі, які узгоджуються між собою, а переконливих підстав для недовіри яким чи стосовно їх недопустимості суду наведено не було.

Так, потерпілий ОСОБА_1 показав суду, що обвинуваченим відносно нього було вчинено зазначені кримінальні правопорушення, саме при вказаних в обвинуваченні обставинах.

При цьому, його покази є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими доказами у справі.

Зокрема, працівники поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 показали суду, що прибули на виклик до потерпілого ОСОБА_1 , який вже перебував вдома, у нього були ножові поранення. Він спочатку не зізнавався за яких обставин були йому заподіяні тілесні ушкодження, але в подальшому все-таки розповів про обставини, наведені в обвинуваченні.

Допитана ОСОБА_6 (мати потерпілого) показала суду, що після знайомства з обвинуваченим, її син ОСОБА_7 , який є інвалідом дитинства, інколи повертався додому побитим, інколи не ночував дома, вимикав телефон, безпосереднім очевидцем подій, описаних в обвинуваченні не була.

Крім цього, вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень підтверджується також наступними доказами:

-протоколом огляду місця події (з додатками) – кв. АДРЕСА_2 , де були заподіяні тілесні ушкодження, під час якого була зафіксована слідова картина в місці вчинення діянь відносно потерпілого ОСОБА_1 , яка відповідає фактичним обставинам справи (т. 1 а.с. 176-181), дозвіл на проведення якого наданий в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України;

-копіями документів потерпілого, наданими його матір`ю, якими підтверджується наявність у нього вад здоров`я та інвалідність (т. 1 а.с. 195-197);

-протоколом слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_3 з додатками, яким підтверджено факт спільного вживання алкоголю наведеними особами в зазначеному в обвинуваченні місці (т. 1 а.с. 199), а також обстановка, за якої заподіяні тілесні ушкодження потерпілому (в іншій частині цей доказ фактично містить не підтверджені в судовому засіданні покази свідка, присутність якого, всупереч ч. 3 ст. 23 КПК України, не була забезпечена стороною обвинувачення, фіксування яких в такий спосіб не відповідає меті цієї слідчої дії, зазначеній в ч. 1 ст. 240 КПК України);

-протоколом огляду місця події – місця проживання потерпілого ОСОБА_1 , дозвіл на проведення якого наданий в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України (т. 1 а.с. 209);

-протоколом огляду місця події (з додатками) – лікарні, де була виявлена та вилучена одежа потерпілого зі слідами крові та порізами (т. 1 а.с. 217);

-протоколом огляду предметів та дослідженим записом з нагрудних камер поліції, наданих в порядку ч. 2 ст. 93 КПК України, на якому зафіксоване спілкування правоохоронців з потерпілим безпосередньо після їх виклику, а також обставини затримання ОСОБА_2 , у якого явними є ознаки сп`яніння, нецензурна лайка по відношенню до оточуючих (т. 1 а.с. 241-247);

-протоколом тимчасового доступу, яким отримано медичну документацію потерпілого та висновком судово-медичної експертизи, яким підтверджено характер, ступінь тяжкості та локалізацію тілесних ушкоджень, зазначених в обвинуваченні (т. 2 а.с. 29-35);

-протоколом слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого та висновком судово-медичної експертизи, яким підтверджено можливість заподіяння йому тілесних ушкоджень обвинуваченим, саме за обставин, зазначених в обвинувальному акті (т. 2 а.с. 37-51);

-протоколом затримання ОСОБА_2 , під час якого при особистому обшуку останнього було вилучено його одежу зі слідами крові (т. 2 а.с. 195).

Протоколи відібрання біологічних зразків у потерпілого, обвинуваченого та свідка ОСОБА_3 та висновки експертів №№ 1238, 1240, 1241, 1244-1247, 1249-1252, 45-47, 79-81 (т. 2 а.с. 52-138) не містять інформації стосовно предмета доказування, оскільки вони є умовними, не категоричними, ґрунтуються на припущеннях або ж констатують очевидні речі, які з незрозумілих причин оформлені висновком експерта.

Наведені докази суд вважає належними, достатніми, допустимими та такими, що в повній мірі доводять провину обвинуваченого саме в наведеному обсязі, оскільки вони підтверджують саме покази потерпілого.

Натомість позиція обвинуваченого є нелогічною та непослідовною, оскільки, по-перше, останній не зміг навести суду вірогідного та логічного пояснення тим обставинам, що після викликаних поведінкою потерпілою ревнощів (за його версією), він продовжував з ним підтримувати стосунки, спільно періодично вживати алкоголь, тощо, тому вказані в обвинуваченні події суд в більшій мірі відносить не на ревнощі та нібито провокативну поведінку потерпілого, а на підсилений алкоголем імпульсивний стан обвинуваченого, про який йде мова в висновку судово-психіатричної експертизи (т. 2 а.с. 185), та яким підтверджена осудність ОСОБА_2 , що узгоджується з роз`ясненнями в порядку ст. 356 КПК України експерта ОСОБА_8 .

З цих же міркувань суд не вважає доведеним факт вчинення обвинуваченим діяння в стані сильного душевного хвилювання, врахувавши в тому числі відсутність доказів цьому, а також вчинення зазначених в обвинуваченні дій в стані сп`яніння.

До речі, таких висновків, суд дійшов врахувавши в тому числі поведінку та стан обвинуваченого, зафіксовані на відеозаписі з камер поліції після його безпосереднього затримання, а також на те, що при спілкуванні з поліцейськими ОСОБА_2 взагалі зазначав, що потерпілого вдарила ОСОБА_3 , а не він.

По-друге, характер, локалізація та кількість ножових поранень у потерпілого ОСОБА_1 в сукупності з зовнішніми очевидним даними обвинуваченого та потерпілого (обвинувачений є фізично сильнішим ніж потерпілий), викликають у суду переконливі сумніви в тому, що саме потерпілий першим схопив ніж, що також на думку суду виключає ненавмисність їх заподіяння обвинуваченим.

В-третє, незначні неточності та суперечності між показаннями учасників суд відносить на давність описаних подій, а також стан сп`яніння.

На підтвердження згаданої позиції говорить і той факт, що очевидними є наявність у потерпілого ОСОБА_1 вад здоров`я, що вбачається з характеру його мовлення, її побудови, що не може у стороннього спостерігача не викликати обґрунтоване припущення в наявності у особи інвалідності, що в сукупності з характером відносин обвинуваченого, його співмешканки та потерпілого, їх тривалості, періодичного спільного вживання алкоголю, в достатній мірі доводить обізнаність обвинуваченого в наявності у ОСОБА_1 інвалідності, що в свою чергу свідчить про існування обтяжуючої покарання обставини – вчинення кримінального правопорушення відносно особи з інвалідністю.

Таким чином, суд вважає зазначені обставини вчинених діянь встановленими, факт скоєння ОСОБА_2 цих кримінальних правопорушень доведеним, а його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України, оскільки він своїми умисними протиправними діями заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_1 , а також відкрито викрав його майно.

Під час судового розгляду сторона захисту наполягала на наявності в даному випадку такої пом`якшуючої обставини як щире каяття, але суд з такою позицією погодитись не може.

При цьому, дійшовши висновку про відсутність у ОСОБА_2 щирого каяття, суд виходить з роз`яснень, які надав Верховний Суд в постанові від 22.03.2018 року у справі № 759/7784/15-к про те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Однак, як зазначалось вище, хоча ОСОБА_2 під час судового розгляду заявляв про часткове визнання своєї винуватості у вчиненому та про те, що жалкує, але таке зізнання мало формальний характер, з намаганням применшити свою відповідальність та перекладенням частини відповідальності на потерпілого, а під час надання показань суду не висловлював жодної критичної оцінки стосовно своєї поведінки та навпаки, як зазначено вище, намагався применшити власну відповідальність.

Тому пом`якшуючих покарання обставин ОСОБА_2 суд не вбачає.

До обтяжуючих покарання обставин суд відносить рецидив злочинів та їх вчинення відносно особи з інвалідністю (стан сп`яніння суд не може вважати обтяжуючою покарання обставиною, оскільки ця обставина не вказана такою в обвинувальному акті).

Дослідженням особи обвинуваченого встановлено, що він є судимою особою, за місцем проживання характеризується посередньо, офіційно не одружений та не працює.

При призначенні виду та міри покарання суд враховує особу обвинуваченого, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєних ним кримінальних правопорушень, обтяжуючі покарання обставини,.

Враховуючи викладене та негативні дані щодо особи обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих покарання обставин та наявність обтяжуючих, вік обвинуваченого, вчинення злочинів, в тому числі пов`язаного з заподіянням шкоди здоров`ю іншій людині, судимою особою, суд вважає, що виправлення ОСОБА_2 можливе лише з призначенням покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме це покарання відповідатиме меті кримінального провадження.

Цивільні позови Департаменту фінансів Сумської ОДА та КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня», пов`язані з відшкодуванням витрат на лікування потерпілого, визнані обвинуваченим та підтверджені відповідною довідкою, належить задовольнити (а.с. 53-65).

Цивільний позов потерпілого, на думку суду підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне (т. 1 а.с. 68).

Так, заявлений цивільний позов про відшкодування майнової шкоди, підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідними доказами підтверджено понесення витрат на лікування в сумі 2735,7 гривень (в частині стягнення коштів на продукти харчування вимоги не можуть бути задоволені, оскільки по-перше, вони не підтверджені жодним доказом, а по-друге, ці витрати не є вимушеними, з огляду на наявність у людини потреб в харчуванні навіть без лікування).

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 гривень, то завдання моральної шкоди в цій частині в повній мірі обґрунтовано позивачем та зумовлюється стражданнями, завданими внаслідок ушкодження здоров`я та спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, їх характером, тривалістю лікування, що безумовно викликає болісні відчуття, страждання та призводить до значних змін в житті, що також підтверджується в тому числі висновками експертиз. Потерпілий впродовж певного часу після події проходив лікування та потребував відновлення здоров`я.

Тому, виходячи з глибини та характеру страждань, враховуючи принцип, розумності, виваженості, співмірності та справедливості, належною до стягнення на відшкодування моральної шкоди, завданої зазначеним кримінальним правопорушенням, на переконання суду є сума коштів в 40000 гривень.

Відтак, цивільний позов належить задовольнити частково.

Питання щодо долі речових доказів слід вирішити згідно вимог закону.

Підтвердження наявності в справі процесуальних витрат суду не наведено.

Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін до вступу вироку в законну силу, з огляду на негативну репутацію особи, наявність ризиків ухилення та продовження протиправної діяльності.

На підставі ст. 70, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України, ст.ст. 1166-1168, 1206 ЦК України, керуючись ст.ст. 129, 368, 373-375 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_2 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК України та призначити йому покарання:

-за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років;

-за ч. 1 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Згідно вимог ч. 1 ст. 70 КК України, визначити ОСОБА_2 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з 29 грудня 2021 року, а також зарахувати в строк відбування покарання попереднє ув`язнення з 05 грудня 2020 року по 28 грудня 2021 року включно, із розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації на відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_1 кошти в сумі 583,99 гривні.

Цивільний позов Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Сумська обласна клінічна лікарня» задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Сумська обласна клінічна лікарня» на відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_1 кошти в сумі 12870,88 гривні.

Цивільний позов ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути на його користь з ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди кошти в сумі 2735,7 гривень та на відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 40000 гривень.

Речові докази: ніж зі слідами РБК, змиви та контрольні змиви, три рюмки, тканину, наволочку, простирадло - знищити; светр, кофту (вилучені за місцем проживання обвинуваченого), спортивні штани, пару шкарпеток (вилучені при затриманні) - повернути ОСОБА_2 , мобільний телефон з сім карткою, кофту та светр (вилучені з лікарні) – повернути ОСОБА_1 , зі скасуванням накладеного на наведене майно арешту; диск – залишити в матеріалах провадження.

Застосований до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін, але не більше чим до 26 лютого 2022 року включно.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом 30 днів з моменту його проголошення; особою, що не була присутня під час його проголошення – з дня отримання копії судового рішення, а особою, яка перебуває під вартою – з моменту вручення вироку цій особі.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, яка негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя О.В. Сибільов