Вирок № 102313966, 29.12.2021, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6753/17

1-кп/219/98/2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Зубенко Т.А., прокурора Самохіної Л.В., захисника Павличука В.П., обвинуваченого ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Артемівського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження № 12015050150001249 від 16 квітня 2015 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова Харківської області, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, з 08.05.2014 року по 30.04.2015 року працювавшого в органах ГУМВС України в Дніпропетровській області на посаді міліціонера взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ», колишнього військовослужбовця військової служби за контрактом, який проходив військову службу на посаді тимчасово виконуючого обов`язки начальника служби ракетно-артилерійського озброєння військової частини А3220 у військовому званні «капітан», раніше не судимого, на теперішній час тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в період проходження служби в органах внутрішніх справ, а саме на посаді міліціонера взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУМВС України в Дніпропетровській області, 15 квітня 2015 року, приблизно о 21 годині 00 хвилин, знаходячись на сходовому майданчику третього поверху під`їзду № 1 будинку № 33 по вул. Чайковського в м. Артемівську (нині - м. Бахмут) Донецької області, в ході сварки на фоні раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_2 , діючи необережно, зі злочинною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді шкоди для здоров`я ОСОБА_2 , хоча повинен був і міг їх передбачити, долонею лівої руки наніс останньому один удар в область обличчя справа. Від вказаного удару ОСОБА_2 , не втримавшись на ногах, впав на сходи, вдарившись обличчям об перила, а потім скотився по сходах на сходовий майданчик між другим і третім поверхами вказаного під`їзду, отримавши при цьому тілесні ушкодження у вигляді переламу дев`ятого ребра зліва, гемотораксу зліва, переламу спинки носа, які є небезпечними для життя та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні з кваліфікацією його дій за ч.1 ст.121 КК України не погодився, вважав, що він спричинив потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження з необережності, тому його дії слід правильно кваліфікувати за ст.128 КК України, за якою свою провину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся та пояснив суду, що 15 квітня 2015 року він змінився з наряду, після чого приїхав додому. Ввечері зателефонувала сестра його дружини та сказала, що її матір ОСОБА_3 ображає сусід і не випускає з квартири, просила їх приїхати туди. Вони разом з дружиною поїхали на АДРЕСА_2 , піднялися на 3 поверх. Він постукав у двері квартири АДРЕСА_3 , сказав, що це міліція, через вічко в дверях показав службове посвідчення, присвітивши мобільним телефоном. З квартири вийшов ОСОБА_2 , він був випивши, між ними почалася словесна сварка. Потім ОСОБА_2 почав щось казати в бік його ( ОСОБА_1 ) дружини, активно жестикулював. ОСОБА_1 долонею лівої руки вдарив ОСОБА_2 не сильно один раз по правій щоці, щоб той заспокоївся. Від удару ОСОБА_2 впав на сходи ліворуч від себе, при цьому спочатку вдарився обличчям об перила, потім впав на лівий бік і покотився сходами вниз. Він ( ОСОБА_1 ) хотів його підтримати, але не встиг і не зміг. Потім він спитав у ОСОБА_2 , який сидів на сходовому майданчику між 2-м та 3-м поверхами, чи потрібна йому допомога, на що останній відповів, що не потрібна. Потім він ( ОСОБА_1 ) забрав з квартири сумку тещі та вони разом з тещею та дружиною пішли звідти. Пояснив, що спричиняти тілесні ушкодження ОСОБА_2 він не хотів, крім одного удару долонею по щоці, він ОСОБА_2 більше не бив і не думав тоді, що той може впасти на сходи та отримати тяжкі тілесні ушкодження. Згодом після того, як все це сталося, він відшкодував ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду, а також вибачився перед ним за свої дії.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення в повній мірі підтверджується сукупністю доказів, наданих сторонами кримінального провадження, які були досліджені судом, а саме:

Потерпілий ОСОБА_2 , будучи неодноразово допитаним у судовому засіданні, уточнивши в решті свої показання та наполягаючи на них остаточно, суду пояснив, що 15.04.2015 року йому зателефонувала його знайома ОСОБА_4 , з якою він раніше разом працював та з якою вони деякий час зустрічалися. Вона запропонувала відсвяткувати її день народження. Він запропонував відсвяткувати на свіжому повітрі, але вона захотіла відмічати у нього вдома. Приблизно о 16 годині вона привезла маленьку пляшку горілки, об`ємом 0,25 л, 2 літри пива та якусь закуску. Вони сиділи, випивали, про щось говорили. Потім йому зателефонувала знайома та він почав з нею розмовляти. ОСОБА_4 вихопила у нього мобільний телефон, дістала сім-картку та зламала її. Він почав просити, щоб ОСОБА_4 повернула сім-картку для того, щоб її можна було поновити, між ними виникла сварка. Вона попросила набрати її дочку з її мобільного телефону, сказала, щоб приїхав її зять - обвинувачений ОСОБА_5 , при цьому погрожувала тим, що ОСОБА_5 працює в міліції. Хвилин через 5, приблизно вже о 21 годині, приїхав ОСОБА_1 , який через вічко у дверях показав своє посвідчення. ОСОБА_2 відчинив двері. ОСОБА_1 був одягнутий в спортивні штани, кросівки та куртку, зброї при ньому не було. На сходовому майданчику між ними виникла словесна перепалка, після чого ОСОБА_1 наніс йому лівою рукою один удар в обличчя справа. Він ( ОСОБА_2 ), стоячи лівим боком до сходинок, не втримався на ногах і від удару став падати на сходинки. При цьому він спочатку вдарився носом об перила, а потім лівим боком покотився по сходинках униз до міжповерхового майданчика. Потім ОСОБА_1 , його дружина та ОСОБА_4 пішли, а він піднявся та пішов до себе в квартиру. Після цього була викликана бригада швидкої медичної допомоги, яка доставила його в травматологічне відділення лікарні.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що 15 квітня 2015 року їй подзвонила сестра ОСОБА_7 і сказала, що стався конфлікт між її матір`ю ОСОБА_8 і ОСОБА_2 вдома у останнього. Вони з чоловіком ОСОБА_1 поїхали до ОСОБА_2 , де була її мати. Коли вони піднялись на третій поверх і постукали в двері квартири, ОСОБА_2 відчинив двері і вийшов з квартири, між ними почався словесний скандал. Мати її стояла за ОСОБА_2 у квартирі. ОСОБА_2 під час скандалу стояв напівбоком лівим до сходів. У ОСОБА_1 була кобура на поясі, чи був пістолет в ній, вона не знає. Вийшло так, що ОСОБА_1 махнув лівою рукою та зачепив при цьому ОСОБА_2 по обличчю. ОСОБА_2 від цього впав зі сходів, при цьому спочатку вдарився обличчям об перила сходів, а потім покотився вниз по сходах. Куди саме потрапила рука ОСОБА_1 в обличчя ОСОБА_2 , вона не пам`ятає. Як саме котився ОСОБА_2 по сходах, вона не бачила, оскільки в цей момент вона схопила свою матір у квартирі. Коли вона після цього побачила ОСОБА_2 , той стояв на сходовому майданчику між другим і третім поверхами, ОСОБА_1 стояв поруч з ним, вони розмовляли. При ній ОСОБА_1 більше не бив і не чіпав ОСОБА_2 .. Що було далі, вона не знає, оскільки вони з матір`ю вже пішли донизу.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що 15 квітня 2015 року вона перебувала у ОСОБА_2 в гостях, оскільки вони перед цим здзвонились і ОСОБА_2 покликав її до себе. Вона прийшла, вони сиділи, святкували її день народження, який був 12 квітня, вживали спиртні напої. ОСОБА_2 сказав, що в нього є інша жінка, а її це зачепило. Вони через це посварились, стали лаятися один на одного. До цього вони жили разом років чотирнадцять, а потім розлучилися. ОСОБА_2 вдарив її у вухо, а потім забрав її мобільний телефон, сказавши, що вона ( ОСОБА_9 ) нібито вкрала його сім-картку. Зателефонувала її молодша дочка і ОСОБА_2 сказав їй, що мати у нього і очікує «швидку». Дочка злякалась і, як вона гадає, зателефонувала старшій дочці. Незабаром приїхала її старша дочка ОСОБА_10 разом із зятем ОСОБА_11 . Вона ( ОСОБА_9 ) була в кімнаті і чула їх голоси, суті розмови вона не пам`ятає. Двері відчинив ОСОБА_2 , вони почали голосно розмовляти. Вона вийшла до коридору, ОСОБА_2 стояв спиною до сусідської двері, ОСОБА_12 стояла збоку, а ОСОБА_13 навпроти ОСОБА_2 . Все це було на сходовому майданчику біля квартири ОСОБА_2 .. ОСОБА_13 був у спортивній одежі, з приводу зброї вона не пам`ятає. ОСОБА_2 потягнувся до ОСОБА_13 , той рукою відмахнувся і ОСОБА_2 став падати на ліву сторону по сходах. Спочатку він обличчям вдарився об перила сходів і потім полетів униз. Сам процес падіння вона не бачила, оскільки була в квартирі. ОСОБА_12 забрала її та вони разом, а за ними і ОСОБА_13 , пішли вниз до виходу. ОСОБА_13 повернувся і забрав її сумку, потім вони поїхали звідти. Вона особисто не бачила, але припускає, що ОСОБА_2 покотився вниз. ОСОБА_1 свідомо ОСОБА_2 не бив. Коли вони вийшли з ОСОБА_12 , ОСОБА_13 одразу пішов за ними. ОСОБА_2 , коли вона вийшла з квартири та побачила його, стояв на майданчику між другим та третім поверхами, чи казав він щось чи ні, вона не знає.

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення повністю підтверджується також наданими стороною обвинувачення та дослідженими у судовому засіданні наступними письмовими доказами:

- протоколом огляду місця події від 16.04.2015 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого був проведений огляд ділянки сходового майданчику між другим та третім поверхом першого під`їзду будинку АДРЕСА_2 , в ході якого плям бурого кольору, схожих на кров, слідів боротьби, волочіння не виявлено (т. 1 а.с. 135-138);

- протоколом огляду від 16.04.2015 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого оглянуті предмети одягу (куртка, спортивні штани, футболка, кросівки), в який був одягнутий ОСОБА_1 15.04.2015 року, а також службове посвідчення на ім`я ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , видане 28.07.2014 року, яке було при ньому, та пістолет «Макаров» - 9 мм ГШ-1145, 1963 року випуску, один магазин, в якому знаходиться 8 патронів калібру 9 мм та один патрон без магазину, калібром 9 мм. (т. 1 а.с. 139-143);

- постановою про визнання речовими доказами від 16.04.2015 року вилучених речей ОСОБА_1 : куртки, спортивних штанів, футболки та кросівок (т. 1 а.с. 144);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.03.2016 року за участю потерпілого ОСОБА_2 , в ході якого останній впізнав на фотознімку № 3 ОСОБА_1 як особу, яка вчинила 15.04.2015 року злочин проти нього (т. 1 а.с. 145-147);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 09.06.2015 року з фототаблицею до нього, в ході якого ОСОБА_2 в присутності експерта Артемівського відділення СМЕ та за участю статиста і понятих розповів і показав про обставини вчинення ОСОБА_1 відносно нього кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 148-154);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 30.05.2017 року з фототаблицею до нього, в ході якого ОСОБА_1 в присутності захисника, експерта Бахмутського відділення Донецького обласного бюро СМЕ, статиста та понятих показав, як стояв він та потерпілий ОСОБА_2 , а також, як саме він наносив удар ОСОБА_2 та як останній падав на сходовий марш (т. 1 а.с. 155-168);

- висновком експерта № 167 від 02.06.2015 року, відповідно до якого рубець на спинці носа ОСОБА_2 є слідом загоєння рани, котра як і описані в мед документах: перелом 9-го ребра зліва, гемоторакс зліва, перелом спинки носа, утворились від контакту з тупими предметами, якими могли бути кулаки рук або взуті ноги людини і не могли утворитись при одноразовому падінні з положення стоячи, при цьому потерпілий знаходився як передньою, так і лівою боковою поверхнею тіла до травмуючих предметів, можливо в строк та при обставинах, вказаних в постанові та оглянутими, як небезпечні для життя, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (т. 1 а.с. 171-172);

- висновком експерта № 235-М від 09.06.2015 року, відповідно до якого показання, надані ОСОБА_2 в протоколі його допиту від 14.05.2015 року, а також в протоколі проведення слідчого експерименту від 09.06.2015 року, не суперечать механізму утворення тілесних ушкоджень, виявлених у останнього при огляді (т. 1 а.с. 174-175);

- висновком експерта № 920 від 11.06.2015 року, відповідно до якого кров потерпілого ОСОБА_2 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0 (т. 1 а.с. 179-180);

- висновком експерта № 1002 від 09.07.2015 року, відповідно до якого на футболці (об`єкти № № 1-14), спортивних штанях (об`єкти № № 15-30), куртці (об`єкти № № 31-52) та на парі кросівок (об`єкти № № 53-64), які належать ОСОБА_1 , наявність крові не встановлена (т. 1 а.с. 183-185);

- висновком експерта № 257-М від 01.06.2017 року, відповідно до якого не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 , а саме: забійної рани носа, перелому кісток носу, перелому 9-го ребра зліва, який ускладнився лівобічним гемотораксом, за умов та обставин, на які вказав ОСОБА_1 під час його допиту в якості підозрюваного від 16.05.2017 року та в ході проведення слідчого експерименту за його участю від 30.05.2017 року. Показання дані ОСОБА_1 під час його допиту в якості підозрюваного від 16.05.2017 року та в ході проведення слідчого експерименту за його участю від 30.05.2017 року не суперечать механізму утворення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_2 , а саме: «…Від даного удару ОСОБА_2 втратив рівновагу та почав падати на сходовий марш, що веде вниз до другого поверху… ОСОБА_1 уточнив, що ОСОБА_2 відразу впав лівим боком на сходи… При цьому, він вдарився передньою частиною обличчя об перила…» (т. 1 а.с. 188-189).

Експерт ОСОБА_14 у судовому засіданні підтвердив висновки проведених ним експертиз № 167 від 02.06.2015 року, № 235-М від 09.06.2015 року та № 257-М від 01.06.2017 року та вказав, що він був присутнім під час проведення слідчого експерименту від 09.06.2015 року за участю ОСОБА_2 та слідчого експерименту від 30.05.2017 року за участю ОСОБА_1 . За висновком експертизи № 167 від 02.06.2015 року ОСОБА_2 були завдані тяжкі тілесні ушкодження: перелом 9-го ребра зліва, гемоторакс зліва, перелом спинки носа, утворення яких при простому падінні з положення стоячи на рівну поверхню виключається. Потім при слідчому експерименті від 30.05.2017 року за участю ОСОБА_1 і допиті останнього його показання не суперечили механізму та локалізації тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 . За висновком експерта № 235-М від 09.06.2015 року за показаннями ОСОБА_2 при його допиті та під час проведення слідчого експерименту (удар кулаком у ніс та ногою по ребрах) за таких обставин також могли утворитися виявлені тілесні ушкодження. Що стосується висновку експерта № 257-М від 01.06.2017 року, це також можливо і за показаннями ОСОБА_1 , як він розповів про те, що і як трапилось, а також показав на слідчому експерименті.

Вирішуючи питання про кваліфікацію дій ОСОБА_1 , суд за наслідками судового розгляду дійшов висновку щодо перекваліфікації його дій з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, виходячи з наступного:

Не можна, зокрема, розглядати як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень випадки, коли винна особа не бажала або свідомо не припускала настання таких наслідків. Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто, особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» визначено, що у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.

В судовому засіданні факт умисного заподіяння обвинуваченим ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 не знайшов свого підтвердження дослідженими судом доказами. Навпаки цей факт спростовується показаннями самого обвинуваченого, з пояснень якого йдеться, що він не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та неодноразово наголошував, що він спричинив потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження з необережності. Такі показання обвинуваченого у судовому засіданні ніким не спростовані. Відсутність у ОСОБА_1 умислу на тяжке тілесне ушкодження підтверджуються також показаннями допитаного у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_2 , який пояснив, що ОСОБА_1 15.04.2015 року наніс йому лівою рукою один удар в обличчя справа, а він, стоячи лівим боком до сходинок, не втримався на ногах і від удару став падати на сходинки, при цьому спочатку вдарився носом об перила, а потім лівим боком покотився по сходинках униз до міжповерхового майданчика. Крім того, показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які пояснили, що ОСОБА_1 свідомо ОСОБА_2 не бив, а лише махнув лівою рукою та зачепив при цьому ОСОБА_2 по обличчю, який від цього впав зі сходів, вдарився обличчям об перила та потім покотився вниз по сходах. Такі показання обвинуваченого, потерпілого та свідків повністю узгоджуються і не суперечать дослідженим судом письмовим доказам, зокрема висновку експерта № 257-М від 01.06.2017 року, описаного вище. Тобто, один удар по обличчю став поштовхом для потерпілого, який, з його слів, перебував у стані алкогольного сп`яніння, не втримався на ногах і від удару впав на сходинки, внаслідок чого отримав тяжкі тілесні ушкодження. Такі тяжкі наслідки не охоплювались умислом обвинуваченого, який не врахував наявність у потерпілого стану алкогольного сп`яніння, його нетверде перебування на ногах, хоча повинен був і міг передбачити, що потерпілий може впасти і отримати травми внаслідок удару об перила та тверде бетонне покриття.

За таких підстав суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 умислу на протиправне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , тобто в його діях відсутня суб`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, оцінюючи кожний доказ у справі з точки зору належності, допустимості, достовірності, та їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає необхідним перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 121 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, та правильно кваліфікувати його дії за ст. 128 КК України - як необережне тяжке тілесне ушкодження.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який на момент вчинення відносився до категорії злочину невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який за місцем колишньої служби характеризується позитивно, тимчасово не працює, раніше не судимий, розлучений, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проходив військову службу в зоні проведення антитерористичної операції на сході України, має статус Учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 07.07.2015 року.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття його у вчиненому кримінальному правопорушенні, активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування завданої ним потерпілому моральної шкоди, що підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_2 від 26.06.2020 року.

Вказаний злочин ОСОБА_1 вчинив 15 квітня 2015 року. Редакція ст. 128 КК України станом 15.04.2015 року передбачала покарання у виді громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 року № 2617-VIII в редакцію статті ст. 128 КК України було внесено зміни, і вона предбачає покарання у виді громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння (кримінальну протиправність діяння), посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Зважаючи на це, суд вважає, що призначати ОСОБА_1 покарання за ст. 128 КК України необхідно відповідно до редакції ст. 128 КК України, яка діяла на момент вчинення ним злочину.

За таких обставин суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання за ст. 128 КК України у вигляді громадських робіт у межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 74 КК України, особу може бути за вироком суду звільнено від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції, яка діяла до набрання чинності Закону № 2617-VIII від 22.11.2018 р.) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Санкцією ст. 128 КК України (в редакції, яка діяла до набрання чинності Закону № 2617-VIII від 22.11.2018 р.) визначено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі, відповідно до ст. 12 КК України ( в тій же редакції) цей злочин віднесено до злочину невеликої тяжкості.

З матеріалів справи вбачається, що на час прийняття рішення судом з моменту вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст. 128 КК України, минуло більше трьох років, тобто строк давності закінчився, даних про зупинення або переривання такого строку немає.

Таким чином, ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного покарання підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирішуючи заявлений потерпілим ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, суд вважає необхідним відмовити в його задоволенні, оскільки відповідно до розписки ОСОБА_2 від 26.06.2020 року моральна шкода йому відшкодована, претензій до ОСОБА_1 він не має.

Доля речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню відповідно до ст.100 КПК України.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373-374 КПК України, суд -

З А С У Д И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 150 (ста п`ятдесяти) годин громадських робіт.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного покарання за ст. 128 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Захід забезпечення кримінального провадження ОСОБА_1 до набрання чинності вироком суду залишити без змін - у виді особистого зобов`язання.

Речові докази у справі: вилучені у ОСОБА_1 речі, а саме: куртку, спортивні штани, футболку та кросівки, що знаходяться на зберіганні у камері зберігання речових доказів Донецької обласної прокуратури (м. Краматорськ, вул. Румянцева, 4а) - знищити.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Суддя Р.Є. Дубовик