Рішення № 102312510, 28.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2021 року м. Київ № 640/7121/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, за участю третіх осіб - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 230,00 грн. згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020 (в редакції, яка діяла з 18.04.2020 до 28.08.2020);

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 ) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 231 704,89 грн. з вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на посаді судді Подільського районного суду міста Києва, якому виплачується суддівська винагорода на підставі ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року. Однак, починаючи з 18 квітня 2020 року на підставі Закону №553-ІХ від 13.04.2020, відповідач обмежив розмір суддівської винагороди позивача 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

Позивач вважає протиправними дії відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті йому суддівської винагороди у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року у розмірі, визначеному ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення конституційних прав та гарантій незалежності як судді. На думку позивача, неповне нарахування і виплата йому відповідачем суддівської винагороди порушує право на належне матеріальне забезпечення щодо отримання належної суддівської винагороди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому Управління заперечує проти доводів, викладених у адміністративному позові, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначив, що обмеження суддівської винагороди встановлено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 та підлягав застосуванню включно до 28.08.2020 - дата ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними його окремих норм, а тому, вважає, що нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду позивачу у межах граничного розміру, визначеного цим Законом, діяв виключно у межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законодавством.

Також представник відповідача зазначив, що відповідно до п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24 - 34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми. Згідно з додатком № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», тому виконання судового рішення на користь судді має здійснюватися Державною казначейською службою України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником коштів якої є Державна судова адміністрація України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі також третя особа 1) та запропоновано надати письмові пояснення з приводу позовних вимог.

Представником третьої особи 1 подано до суду пояснення на адміністративний позов та просив розглядати справу за його відсутності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державну судову адміністрацію України (далі також третя особа 2) та запропоновано надати письмові пояснення з приводу позовних вимог.

Третьою особою 2 жодних пояснень з приводу заявлених вимог чи відповідних доказів в підтвердження чи спростування доводів, викладених у позові не надано.

Здійснивши підготовку справи до судового розгляду протокольною ухвалою суду від 18.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

На підставі ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 15.04.2008 №362/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Подільського районного суду міста Києва строком на 5 років.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18.04.2013 № 210-VII ОСОБА_1 призначено на посаду судді Подільського районного суду міста Києва безстроково.

Відповідно до наявної у справі довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду судді ОСОБА_1 від 06.10.2020 №805 за період з січня по вересень 2020 року позивачу як судді нарахована суддівська винагорода, яка включає оклад та нарахування надбавок та доплат, однак виплачена з обмеженням доходу: у квітні 2020 року - на 25 549,05 грн., у травні 2020 року - на 67 066,25 грн., у червні 2020 року - на 67 066,25 грн., у липні 2020 року - на 11 663,71 грн., у серпні 2020 року - на 67 066,25 грн. У вересні 2020 року позивачу компенсовано 6 706,62 грн. Отже, сума невиплаченої позивачу суддівської винагороди за період з січня по вересень 2020 року становить 231 704,89 грн.

Позивач звернувся із заявою від 24.09.2020 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплату йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців» у розмірі посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків, обов`язкових платежів та суддівської винагороди, виплаченої йому за вказаний період в обмеженому розмірі.

У відповідь на вказану заяву листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 09.10.2020 №6-3188/20-вих відмовлено у виплаті невиплаченої суддівської винагороди з посиланням на необхідність законодавчого врегулювання вказаного питання.

Відмова відповідача здійснити виплату суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, встановленого ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців», стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон України № 1402-VIII) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

Статтею 135 Закону України № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

За частиною 2 тієї ж статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 тієї ж статті 135 Закону №1402-VIII визначено базовий розмір посадових окладів суддів різних інстанцій.

Відповідно до частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Частиною 5 статті 135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що за період з 01.01.2020 по 17.04.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена йому відповідно до вищевказаних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року. Тобто у період до 17.04.2020 відповідач нарахував йому суддівську винагороду, виходячи з розміру посадового окладу, за вислугу років судді, доплату за перебування на адмін.посаді, яка за січень 2020 року становила 114296,25 грн., за лютий 2020 року - 114 296,25 грн., за березень 2020 року - 193121,25 грн. (з урахуванням також відпустки судді) та виплачено після утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Суд зазначає, що з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), серед іншого, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Встановлено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У зв`язку з прийняттям цього рішення відповідачем з 28.08.2020 відновлено виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, як встановлено судом, що не заперечується сторонами, починаючи з 18.04.2020 (дата набрання чинності Законом № 553-IX) по 27.08.2020 включно (останній день дії обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом від 13.04.2020 № 553-IX) відповідач здійснював виплату суддівської винагороди позивачу в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Вказані обставини підтверджуються довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 06.10.2020 №805, відповідно до якої недонарахована сума суддівської винагороди судді ОСОБА_1 становить 231 704,89 грн., у тому числі за квітень 2020 року - 25 549,05 грн., за травень 2020 року - 67 066,25 грн., за червень 2020 року - 67 066,25 грн., за липень 2020 року - 11 663,71 грн., за серпень 2020 року - 67 066,25 грн. Крім того, як вбачається із даної довідки у вересні 2020 року позивачу компенсовано 6 706,62 грн.

Аналізуючи вищезазначені норми права, а також надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, що має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина 2 статті 130 останньої.

Разом з тим, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, відповідно до вказаної норми Конституції України, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд зауважує, що зміни до наведеного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) не є Законом про судоустрій, а тому застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося.

Слід також зауважити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні правові підстави щодо застосування вказаних норм при нарахуванні суддівської винагороди.

В контексті викладеного, суд також звертає увагу, що після винесення Конституційним Судом України вказаного рішення взагалі припинено спір щодо застосування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв`язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Тобто, Конституційний Суд України по суті встановив порядок виконання цього рішення суду.

Водночас, суд зауважує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші нормативно-правові акти.

Наведені норми Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.

Отже, виходячи з аналізу викладених правових норм, суд дійшов висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та, як наслідок, наявність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX.

Поряд з цим, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.

Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.

Суд звертає увагу, що в межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі.

При цьому, з моменту набрання чинності рішенням Конституційним Судом України від 28.08.2020 №10-р/2020 відповідач повинен був вчинити дії щодо виплати позивачу компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18.04.2020 по 27.08.2020, чого вчинено не було.

Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 06.10.2020 №805 у вересні 2020 року позивачу компенсовано лише 6 706,62 грн.

Отже, сума невиплаченої позивачу суддівської винагороди за період з січня по вересень 2020 року становить 231 704,89 грн.

За правилами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що вони заявлені до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, тобто територіального органу Державної судової адміністрації України, на якого покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.

У межах спірних правовідносин Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

При цьому, судом встановлено, що в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідачем нараховувалася суддівська винагорода позивачу у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, установлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX.

Сума невиплачених за вказаний період коштів склала 231 704,89 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 06.10.2020 №805.

Водночас, суд враховує висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 03 березня 2021 року по справі №340/1916/20, де вказано про необхідність визначення статусу Державної судової адміністрації України та звернуто увагу на наявність окремої бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Суд зазначає, що ДСА України приймає участь в цій справі в якості третьої особи, однак жодних пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надала. Крім того, жодних позовних вимог у цій справі до неї не пред`явлено.

Тому, на думку суду, саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві є належним відповідачем у даній справі, що на переконання суду, не суперечить висновкам Верховного Суду у вищевказаній справі.

Наведене узгоджується з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України». Так, за змістом правової позиції ЄСПЛ у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, встановивши право позивача на суддівську винагороду у розмірах, передбачених статтею 135 Закону №1402-VIII, врахувавши відсутність між сторонами спору щодо розміру недоотриманої суддівської винагороди та визначення розміру недоплати в довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про нараховані та фактично виплачені суми суддівської винагороди, суд приходить до висновку про те, що належним та ефективним способом порушеного права є стягнення на користь позивача з відповідача суми недоотриманої позивачем суддівської винагороди з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням обмежень виплати суддівської винагороди, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладені правові норми, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 231 704,89 грн., з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 26268059) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць у розмірі 67066,25 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко