Рішення № 102309467, 21.12.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6848/21

21 грудня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського апеляційного суду про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тернопільського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України (далі – ДСА), в якій просить:

зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Тернопільському апеляційному суду кошти у розмірі 323318,91 грн. для проведення повного розрахунку ОСОБА_1 , у зв`язку з звільненням з посади судді Те рнопільського апеляційного суду;

зобов`язати Тернопільський апеляційний суд провести повний розрахунок, у зв`язку із звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_1 , виплативши ОСОБА_1 кошти в сумі 323318,91 грн., з утриманням цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", в результаті чого недоплата склала 323318,91 грн. При розрахунку суддівської винагороди в зазначений період застосовано обмеження суми суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ від 14.11.2019, якою вказаний Закон було доповнено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік" №553-ІХ від 13.04.2020 (далі – Закон №553-ІХ).

Позивач вважає, що виплата суддівської винагороди у меншому розмірі із застосуванням обмежень є порушенням вимог ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення його прав та гарантій суддівської незалежності та слугувало причиною звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 23.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено судове засідання на 22.11.2021 о 11:30 год.

Відповідач Державна судова адміністрація України скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 22.11.2021. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

22 листопада 2021 року позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, а саме позивач просив: стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 - судді Тернопільського апеляційного суду, суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,1; 80% доплати до посадового окладу за вислугу років, у загальній сумі 323318,91 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Ухвалою суду від 22.11.2021 відкладено розгляд справи на 21.12.2021 о 11:30 год.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. А також подав заяву про залишення без розгляду позовної вимоги до Тернопільського апеляційного суду, а саме про зобов`язання Тернопільського апеляційного суду провести повний розрахунок, у зв`язку із звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_1 , виплативши ОСОБА_1 кошти в сумі 323318,91 грн., з утриманням цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Позовну вимогу щодо стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року підтримує повністю.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час, дату і місце розгляду справи.

Розглянувши справу, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді судді Тернопільського апеляційного суду.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 09 вересня 2021 року № 1957/0/15-21 його звільнено з посади судді Тернопільського апеляційного суду. у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Тернопільського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року № 192-к/тр позивач відрахований зі штату Тернопільського апеляційного суду з 15 вересня 2021 року. Цього ж числа із ним проведено розрахунок.

Однак, розрахунок проведено не у повному обсязі, оскільки не було виплачене грошове утримання у розмірі, встановленому законом.

У період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року відповідач - Тернопільський апеляційний суд нараховував суддівську винагороду в повному обсязі, проте сплачував щомісяця обмежено - у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. При цьому ним безпідставно не виплачено позивачу щомісяця суддівську винагороду у розмірі посадового окладу 50 прожиткових мінімумів доходів громадян, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 (115610,00 грн); надбавка за вислугу років - 80% посадового окладу (92488,00 грн.).

Недоплачені позивачу суми складових суддівської винагороди та їх види відображено у відповідних довідках про доходи, що складені відповідачем, а саме: за № 01-17/274/2021 від 03.09.2021 року про розмір посадового окладу та надбавки та за № 01-17/275/2021 від 03.09.2021 року, згідно з якою спірні суми нараховувалися відповідачем, проте не виплачувалися, зокрема:

- у квітні 2020 року -0.00 грн.;

- y травні 2020 року - 101600.84 грн.;

- у червні 2020 року — 80434.00 грн.;

- у липні 2020 року — 76936.87 грн.,

- у серпні 2020 року — 64347.20 грн., що разом становить — 323318.91 грн.

Вважаючи застосування обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, передбаченого ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік таким, що порушує право на належне матеріальне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідачів на відповідність

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст. 124 Конституції України).

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Частиною 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі – Закон №1402-VIII) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 9 ст.135 Закону №1402-VIII, визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Окрім цього, з 18.04.2020 набрав чинності Закон №553-IX, згідно з п.10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено, зокрема, ст.29 такого змісту (тут – в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020): Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.

Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами відповідно до Закону №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас з аналізу наведених норм права слідує, що Закон №553-IX, як і Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є законами про судоустрій, в розумінні ст.130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), з цих підстав Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).

При цьому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч.2 ст.95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Цей правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 №340/1916/20.

Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди є Закон №1402-VIII.

Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.

Зміни до Закону №1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання про неправомірне, з порушенням вимог ст.135 Закону №1402-VIII, обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував 10 прожиткових мінімумів на підставі ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ), що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Положеннями ч.3, 4 ст.148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Згідно з ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Верховним Судом в постановах від 11.08.2021 у справі № 560/4152/20 та від 05.08.2021 у справі № 560/6212/20 зазначено, що для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ст.29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

У розрізі обставин цієї справи, суд бере до уваги обсяги фінансування витрат на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду суддям Тернопільського апеляційного суду, серед яких і позивач.

Як повідомлено Тернопільським апеляційним судом, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, у 2020 році кошти на оплату праці виділялися не у повному обсязі.

В Тернопільського апеляційного суду не було фінансової спроможності виплатити позивачу суддівську винагороду в повному обсязі без урахування обмеження, встановленого ст.29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік".

Вказаних доводів ДСА України не спростовано.

У відповідності до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, враховуючи невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду через недостатність виділених Тернопільському апеляційному суду коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби, такий спосіб захисту порушених прав позивача, як зобов`язання Тернопільського апеляційного суду нарахувати та виплатити недоотримані коштів, на думку суду, не призведе до відновлення порушених прав позивача.

Зважаючи на наведені положення ст.148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.1, п.1 ч.2, ч.5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Разом з тим, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами п.25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи ч.1 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тобто з ДСА).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ефективним та належним способом захисту порушеного права позивача, за встановлених обставин, є стягнення з ДСА, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" на користь позивача суддівської винагороди у розмірі 323318,91 грн.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довели правомірності оскаржуваних дій.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за необхідне відзначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 257 КАС при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Такі самі положення містить також частини четверта статті 12 КАС, яку, окрім того, доповнено також пунктами 5 і 6 згідно із законами України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII і від 13 травня 2020 року № 590-IX відповідно 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266 1 цього Кодексу).

Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

З цими положеннями корелюються (частково) норми частини першої статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону суд дійшов таких висновків:

у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України );

якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України);

за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження;

Отже, дана справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України. Проте, віднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.

Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає. Скоріш навпаки, адже за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).

Таким чином, істотного значення цієї справи для сторін і значний суспільний інтерес (які у розумінні пунктів 1, 6 частини третьої статті 257 КАС України є одними із чинників, які враховує суд при вирішенні питання про те, за якими правилами розглядати справу) судом не встановлено.

Аналогічна позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 323318 (триста двадцять три тисячі триста вісімнадцять) гривень 91 копійку, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Тернопільський апеляційний суд (місцезнаходження/місце проживання: вул. Кн. Острозького 14-а,м. Тернопіль,46006 код ЄДРПОУ/РНОКПП 42261572).

- Державна судова адміністрація України (місцезнаходження/місце проживання: вул. Липська, 18/5,м. Київ 21,01601 26255795).

Головуючий суддя Подлісна І.М.