Ухвала суду № 102307227, 09.11.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

09.11.2021 Єдиний унікальний номер 422/6296/12

Провадження № 4с/205/32/21

УХВАЛА

09 листопада 2021 року м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Басова Н.В., ознайомившись з матеріалами заяви представника скаржника ОСОБА_1 – адвоката Костенюк Марії Володимирівни про зупинення виконавчих у дій по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко Сергій Григорович, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання дій протиправними, визнання протиправною постанови та її скасування,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2021 року до суду надійшла вищевказана скарга.

08.11.2021 року до суду надійшла заява представника скаржника ОСОБА_1 – адвоката Костенюк М.В. з проханням зупинити вчинення дій у виконавчому провадженні № 65746671 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 13.04.2016 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська з примусового виконання рішення по справі № 422/6296/12, – до розгляду скарги по суті.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження за скаргою.

Суддя, дослідивши заяву, доходить висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При аналізі зазначених норм чинного законодавства України вбачається, що належне виконання виконавцем покладених на нього обов`язків гарантує, зокрема, непорушність майнових прав як стягувача, так і боржника.

Підстави зупинення вчинення виконавчих дій регламентовані ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаною нормою визначений виключний перелік підстав зупинення вчинення виконавчих дії, які вчиняються державним виконавцем шляхом винесення відповідної постанови.

Тобто, законодавством чітко визначені обставини, які можуть бути підставою для зупинення виконавчого провадження, та порядок вирішення питання про зупинення виконавчого провадження, а саме, що зупинення виконавчого провадження вирішується судами апеляційної та касаційної інстанції та безпосередньо державним виконавцем, на примусовому виконанні якого знаходиться виконавче провадження.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає обов`язок суду розглянути у десятиденний строк скарги на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця (ст. ст. 447-451 ЦПК України).

Питання забезпечення позову врегульовані ст. ст. 149-150 ЦПК України, які містять положення щодо підстав, способів і порядку вжиття заходів забезпечення позову. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Водночас, ані Глава VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», ані інші положення ЦПК України не містять правової норми, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. ст. 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного чи приватного виконавця шляхом зупинення стягнення за виконавчим листом, зупинення реалізації описаного та арештованого майна.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії, або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», згідно з яким при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Такі висновки відповідають правовій позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 29 жовтня 2018 року у справі № 766/10773/18-ц, де залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення скарги, суд вказав, що у ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому ст. ст. 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна, а тому суд не наділений такими повноваженнями, а вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року у справі № 161/10648/18.

У ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна.

За таких обставин, суддя приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 260-261 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника скаржника ОСОБА_1 – адвоката Костенюка Марії Володимирівни про забезпечення позову по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко Сергій Григорович, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання дій протиправними, визнання протиправною постанови та її скасування – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. В разі, якщо ухвала була постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, то вона набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Н.В. Басова

.