
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2021 року справа №380/6273/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
секретар судового засідання Новак Л.М.
за участю:
представника позивача Сорока О.Є.
представника відповідача Онищак М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про визнання протиправними наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ від 19.02.2021 року №41 о/с, про звільнення з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 01 березня 2021 року, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби;
визнати протиправним та скасувати наказ від 01.01.2021 №112-о/с «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19.02.2021 №41-о/с», п. 1 наказу №41-о/с від 19.02.2021 року викладено у новій редакції, зокрема:
«Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно».
визнати протиправним та скасувати наказ №130-о/с від 30.03.2021 про звільнення відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю працівника ОСОБА_1 , з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 30.03.2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби»;
поновити на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого (старшого слідчого) слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з аналогічними функціональними обов`язками;
стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.03.2021 року по день винесення рішення суду;
стягнути грошову матеріальну допомогу на оздоровлення у зв`язку з щорічною відпусткою;
стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» надають гарантії залишення на посадах усім працівникам ДБР. Відповідачем були повністю проігноровані гарантії працівників, які працюють в умовах режимних обмежень. Окрім того, відповідачем не прийнято до уваги та проігноровано гарантії щодо переважного права залишення на роботі передбачені Кодексом законів про працю України. Вказує, що попередження про його звільнення мало б відбутися не пізніше 27.01.2021 року. Проте, його не було попереджено про скорочення посади та наступне звільнення 28.02.2021 року. Щоб надати законності звільненню та унеможливити звернення з позовами на підставі порушення процедури звільнення через невиконання вимог законодавства про строки попередження працівника, позивача було звільнено з посади 01.03.2021 року. При цьому, станом на 01.03.2021 року в ТУ ДБР у м.Львові діяв новий штатний розпис. Відповідно до якого була відсутня посада слідчого першого слідчого відділу слідчого управління територіального управління ДБР розташованого у м.Львові, яку обіймав позивач, а тому у відповідача не було правових підстав для звільнення його з посади, якої штатним розписом станом на 01.03.2021 року не було передбачено. Вказує, що оскаржуваний наказ підписано директором ОСОБА_2 , який не є суб`єктом призначення та керівником державної служби у розумінні ст.87 Закону України «Про державну службу». Стверджує, що скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису фактично не відбулося. Також відповідач не надав пояснень щодо наявності вимог, яким він не відповідав на вказаній посаді. Відповідачем не було запропоновано рівнозначної посади та посади, яку він обіймав до початку здійснення процедури звільнення. Стверджує, що фактично відбулась лише зміна назви посади позивача. При цьому, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій слідчого судді відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань не існує. Вказує, що у своїх заявах від 19.02.2021 року про надання згоди на переведення на іншу рівнозначну посаду ініціював застосування передбаченої Законом процедури переведення, однак відповіді та дозволу не отримав. Зазначає, що звільнення державних службовців без існування відповідного правового регулювання має наслідком свавільне втручання органу у право на працю. Вказує, що формулювання підстав для звільнення викладених у спірних наказах не відповідають виключному переліку підстав, які передбачені у ст.87 Закону України «Про державну службу». Окрім того, стверджує, що заяви про відпустку та надання матеріальної допомоги на оздоровлення були проігноровані відповідачем.
Представник позивача просить позов задовольнити у повному обсязі.
У своїх запереченнях відповідач посилається на те, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом. Вказує, що оскаржувані накази видано у межах повноважень директора ТУ ДБР у м.Львові. Стверджує, що доводи позивача, які ґрунтуються виключно на суб`єктивному трактуванні норм Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про державне бюро розслідувань» є повністю хибними. Зазначає, що вакантної посади державної служби в ТУ ДБР у м.Львові, на яку міг би бути переведений після звільнення позивач не було. Позивач не був обмежений або позбавлений права і можливості брати участь у конкурсі в ТУ ДБР у м.Львові після розміщення 20.11.2020 року відповідного оголошення.
Представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 09.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Підготовчі судові засідання неодноразово відкладалися з мотивів тимчасового обмеження роботи суду у зв`язку із запровадженням карантину, пов`язаного із запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19).
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.
Як вбачається із копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 у період з 23.11.2018 року по 30.03.2021 року він працював у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань розташованому у м.Львові.
Відповідно до попередження Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові про наступне вивільнення №12-12-26856 від 22.10.2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові відповідно до наказу від 20.10.2020 року №198 ДСК позивача було попереджено про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові №19-о/с від 28.01.2021 року у відповідності до підп.1.4 п.1 наказу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованому у місті Львові від 22.10.2020 року №188-о/с «Про попередження працівників» словосполучення «з 31 січня 2021 року» замінити на словосполучення «з 28 лютого 2021 року».
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові №41-о/с від 19.02.2021 року відповідно до п.2, 5 ч.3 ст.13 Закону України «Про державне бюро розслідувань», п.1 ч.1, ч.4 ст.ст.87, 89 Закону України «Про державну службу», наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №198 ДСК припинено державну службу та звільнено позивача з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Львові 01.03.2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
19.02.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив призначити його в порядку переведення на посаду слідчого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м.Львові.
19.02.2021 року позивач звернувся із заявою до завідувача сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м.Льові, в якій просив призначити його шляхом переведення на посаду слідчого (старшого слідчого), заступника начальника (начальника) слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, які належать до посад середнього та старшого начальницького складу.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові №112-о/с від 01.03.2021 року п.1 наказу від 19.02.2021 року №41-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців».
Окрім того, листом №1435-12-07/21 від 12.03.2021 року відповідач повідомив позивача, що у зв`язку із недотриманням процедури встановленої Інструкцією №514, виплата грошової допомоги на оздоровлення, без перебування працівника у відпустці законодавством не передбачено.
Листом №1410-06/21 від 22.03.2021 року відповідач повідомив позивача, що з урахуванням того, що подання на призначення позивача як переможця конкурсу на посаду рядового та начальницького складу до нього не надходило, правові підстави для направлення для проходження військово-лікарської комісії та наступного призначення шляхом переведення на посади рядового і начальницького складу відсутні.
Також листом №12-06-4704 від 23.03.2021 року відповідач повідомив позивача, що у діючому штатному розписі вакантні рівнозначні або нижчі посади державної служби до тієї, яку він займає, відсутні.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові №159-о/с від 30.03.2021 року відповідно до пунктів 2, 5 ч.3 ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч.1 та 4 ст.ст.87, 89 Закону України «Про державну службу», наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №198 ДСК припинено державну службу та звільнено позивача з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Львові 30.03.2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Не погодившись із згаданими наказами позивач звернувся до суду із даним позовом.
Змістом спірних правовідносин є правомірність звільнення та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з щорічною відпусткою.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 року, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №889-VIII), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно із п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). 02.02.2020 року набрав чинності Закон України від 12.12.2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.
Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Відповідно до ч.6 ст.49-2 Кодексу законів про працю України 10.12.1971 року №322-VIII, з наступними змінами та доповненнями (далі – КЗпП України), вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Суд звертає увагу, що після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон №889-VIII положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12.11.2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» діяв в редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018 року.
Згідно зі ст.1 вказаного закону за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань було центральним органом виконавчої влади, що здійснювало правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
03.12.2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (далі – Закон №794-VIII).
Згідно зі ст.1 Закону №794-VIII (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №305-IX від 03.12.2019 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін.
Згідно із п.4 цієї ж норми працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Відповідно до абзацу другого ч.1 ст.9 Закону №794-VIII (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 року №42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 року №1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».
На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України від 01.01.2021 року №1052-IX.
Отже, при вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.
До працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч.1 ст.14 Закону №794-VIII).
Відповідно до абзацу першого ч.3 ст.14 Закону №794-VIII на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.
Як передбачено у абзаці другому ч.3 ст.14 Закону №794-VIII прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). (ч.5 ст.14 Закону №794-VIII).
Згідно із ч.1 ст.14-3 Закону №794-VIII державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (ч.2 ст.14-3 Закону №794-VIII).
Частиною третьої цієї ж норми вказано, що переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 року №343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №343).
Відповідно до п.6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
Згідно з абзацом сьомим п.6 Порядку №343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
З аналізу наведених норм вбачається, що у даному випадку відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
З 27.12.2019 року в силу ст.14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Суд звертає увагу, що за наслідками проведення вказаних змін посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління.
У зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.
Відтак, посилання позивача на те, що відповідачем було проігноровано гарантії щодо переважного права залишення на роботі та не було запропоновано рівнозначної посади судом до уваги не беруться.
Окрім того, у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 28.07.2021 року у справі №640/11024/20 Верховний Суд дійшов наступних правових висновків: «На момент прийняття вказаних наказів діяла редакція Закону № 889-VIІI, якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.
…
Частина перша статті 87 Закону № 889-VIIІ пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі».
При цьому, матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, тобто з 27.12.2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.
З огляду на викладені правові норми та висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 року у справі №640/11024/20, а також враховуючи усі наведені обставини, судом не встановлено оскаржуваними наказами відповідача порушень критеріїв правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, а тому суд приходить до висновку, що вони прийняті у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших похідних позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від попередніх.
Щодо посилань позивача на те, що директор Ляшко Р.В., яким підписано оскаржувані накази, не є суб`єктом призначення та керівником державної служби суд зазначає, що повноваження директора Державного бюро розслідувань притаманні і як суб`єкту призначення, та і керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов`язки Директора ДБР, переходить весь спектр повноважень Директора, у тому числі призначення на посади та звільнення з посад.
Також, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час спірних правовідносин керівником відповідача є саме Ляшко Р.В., що відповідно до приписів ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є достатнім доказом на підтвердження його повноважень.
При цьому, інші твердження позивача не беруться судом до уваги, з огляду на встановлені обставини.
Щодо стягнення грошової матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з щорічною відпусткою.
Відповідно до ст.57 №889-VIII з наступними змінами та доповненнями, державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Оскільки позивачу така відпустка не надавалась і незаконність такого ненадання не оспорювалась, у суду відсутні підстави для стягнення вказаної допомоги.
Відтак, вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Також, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки протиправності дій відповідача у даному спорі не встановлено.
З огляду на викладене, судом не встановлено порушень оскаржуваними наказами та діями відповідача критеріїв правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такий не належить стягувати зі сторін.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
ВИРІШИВ :
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення складено 29 грудня 2021 року.
Суддя В.Я.Мартинюк
Судове рішення № 102306270, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 28.12.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 380/6273/21. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: