Рішення № 102306132, 14.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року

справа №813/2950/16

провадження № П/380/10674/21

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Грень Н.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Гончар Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з частиною першої статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною другою статті 22 Бюджетного кодексу України, зокрема передбачено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників. Враховуючи викладене, на думку позивача, Офіс Генерального прокурора є центральним органом виконавчої влади та головним розпорядником бюджетних коштів регіональних і військових прокуратур, а тому є належним відповідачем у даній справі.

Відповідач 1 - Офіс Генерального прокурора (Генеральна прокуратура України) проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву наявному у матеріалах справи. (т. 1 а.с. 72-75). У запереченні зазначив, що позивач не перебував у трудових відносинах з Генеральною прокуратурою України і отримував заробітну плату у військовій прокуратурі Західного регіону України, яка є окремою юридичною особою і самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями.

Відповідач 2 - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону відзиву на позовну заяву не надав.

Ухвалою судді від 05.07.2021 року прийнято до провадження адміністративну справу №813/2950/16 за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України за час вимушеного прогулу та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

05.10.2021 судом залучено до участі у справі Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону у якості співвідповідача.

Ухвалою суду від 13.09.2021 клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та забезпечено участь позивача під час розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою суду від 30.11.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд заслухав вступне слово учасників справи, дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 31 серпня 2016 року № 359-вк про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України та зарахування в розпорядження Генерального прокурора України;

- поновити позивача на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 31 серпня 2016 року;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України за час вимушеного прогулу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 31 серпня 2016 року №359-вк про звільнення полковника юстиції ОСОБА_2 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України “Про очищення влади” та зарахування у розпорядження Генерального прокурора України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 01 вересня 2016 року. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок № 100), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_2 задоволено частково. Змінено абзац 4 на сторінці 9 мотивувальної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020, замінивши слова “довідці про результати вивчення особової справи позивача” на слова “лист Міністерства юстиції України від 01.08.2016 №456/12/25-16” та викладено абзац 5 на сторінці 9 мотивувальної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в такій редакції: “Надаючи оцінку аргументам позивача щодо незаконності звільнення в період його тимчасової непрацездатності, суд зазначає, що позивача звільнено не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а з підстав, передбачених Законом України №1682-VII. Відтак, гарантія, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України не поширюється на такі випадки звільнення особи, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими”. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті і в цій частині в задоволенні позову відмовлено. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 09.06.2021 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 813/2950/16 у частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України за час вимушеного прогулу скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 813/2950/16 залишено без змін.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід визначити належного відповідача, або його правонаступника, та правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України та приписів Порядку №100.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Офіс Генерального прокурора є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідно до п.п. 7 п. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що грошове забезпечення нараховувалось і виплачувалось позивачу військовою прокуратурою Західного регіону України, що перейменована у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка є розпорядником коштів нижчого рівня та самостійно приймає рішення щодо фінансових зобов`язань у межах виділених їм бюджетних повноважень.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228. Пунктом 13 зазначеного Порядку передбачено, що головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків бюджету, правильності їх розподілу відповідно до економічної класифікації видатків бюджету, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства.

Кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету розпорядників нижчого рівня затверджуються головним розпорядником (п. 37 Порядку).

У разі потреби внесення змін до кошторису складаються довідки, які затверджуються і виконуються у тому ж порядку, що і кошториси відповідно до абз. 12 п. 47 Порядку.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону.

Оскільки питання виплати за вимушений прогул чи іншої форми компенсації неотриманої заробітної плати спеціальним законом (Законом України «Про прокуратуру») не врегульовано, то в даному випадку можуть бути застосовані загальні норми трудового законодавства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до положень п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом

множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 10 Порядку визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260 (далі Порядок № 260), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, із змісту зазначеного Порядку № 260 слідує, що грошове забезпечення військовослужбовців обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Така правова позиція щодо розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу виходячи з календарних, а не робочих днів висловлена в рішенні Верховного Суду від 26.04.2019 р. у справі № 815/1829/17 (пункти 44-48).

З довідки військової прокуратури Західного регіону України від 17 серпня 2020 року № 359 слідує, що на день звільнення за Законом України «Про очищення влади» 31 серпня 2016 року середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_2 , яке обчислено, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи та числа календарних днів, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» складало 754,02 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2016 N 488 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. N 1013» з 03.08.2016 підвищено посадові оклади працівників органів прокуратури на 25 відсотків.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 N 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» з 06.09.2017 підвищено посадові оклади працівників органів прокуратури.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 N 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» з 16.01.2020 затверджено схеми посадових окладів прокурорів, зокрема, обласних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.

У відповідні періоди посадовий оклад за посадою першого заступника військового прокурора регіону і відповідний коефіцієнт підвищення складав:

- з 1 вересня 2016 року по 5 вересня 2017 року - 3885 гривень, підвищення з 03.08.2016 р. - 1,25;

- з 6 вересня 2017 року по 15 січня 2020 року - 8870 гривень, підвищення - 2,85;

- з 16 січня 2020 року по 25 лютого 2020 року - 36306 гривень, підвищення - 11,68.

Таким чином, розрахунок середньої заробітної плати за період:

З 01.09.2016 по 05.09.2017 розраховано з середньоденної заробітної плати в розмірі з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури (1,25) - 942,53 грн.

З 06.09.2017 по 15.01.2020 розраховано із середньоденної заробітної плати в розмірі з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури (2,85) - 2148,96 грн.

З 16.01.2020 по 25.02.2020 розраховано з середньоденної заробітної плати в розмірі з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури (11,68) - 8806,95 грн.

Розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу:

З 1 вересня 2016 року по 5 вересня 2017 року - 122 календарних днів у 2016 році та 248 днів у 2017 році, усього 370 календарних днів - 942,53 грн. х 370 = 348736,10 грн.

З 6 вересня 2017 року по 15 січня 2020 року - 117 календарних днів у 2017 році, 365 календарних днів у 2018 році, 365 календарних днів у 2019 році, 15 календарних днів у 2020 році, усього 1227 календарних днів - 2148,96 грн. х 862 = 1852403,52 грн.

З 16 січня 2020 року по 25 лютого 2020 року - 41 календарний день у 2020 році - 8806, 95 х 41 = 361084,95 грн.

Усього середня заробітна плати за час вимушеного прогулу з 1 вересня 2016 року по 25 лютого 2020 року складає 348736,10 + 1852403,52 + 361084,95 = 2562224,57 гривень.

Застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17 та від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17.

При цьому, суд зазначає, що оскільки законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру виплати за вимушений прогул за певних обставин, вона повинна провадитися в повному обсязі (без огляду на отримання доходів із інших джерел у час такого вимушеного прогулу). Указане відповідає позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №826/808/16, постановах Верховного Суду України від 25,05.2016 року у справі №6-511цс16, від 22.11.2017 року у справі №299/967/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.05.2021 року у справі №810/115/18, від 18.03.2021 року у справі №825/3399/14.

Відтак, розмір втраченого позивачем заробітку за час вимушеного прогулу на посаді, з якої він був протиправно звільнений, склав 2562224,57 грн, який слід стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону.

Суд вважає, що всі інші доводи й аргументи учасників спору в цій справі не спростовують викладених вище висновків, а тому, позов підлягає задоволенню з мотивів, викладених у цьому рішенні, які є достатніми та належними для належного вирішення спору.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, із якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачами не доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним та підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких від носяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги, за звернення з якими позивачем судовий збір не сплачувався, судові витрати в частині судового збору на відповідача не покладаються.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 241-246, 250, 251, 255, 295, КАС України, суд –

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, ЄДРПОУ 38326057) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 562 224,57 (два мільйони п`ятсот шістдесят дві тисячі двісті двадцять чотири) грн.57 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24.12.2021.

Суддя Грень Н.М.