Рішення № 102305952, 21.12.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4770/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Пляшкової К.О.,

за участю

секретаря судового засідання Занічковської П.Є.,

представників

позивача Осьмак Я.В. (адвокат),

відповідача Ахтирської Л.О. (самопредставництво),

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом адвоката Осьмак Яніни Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, стягнення шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 06 вересня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Луганської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточненого адміністративного позову заявлено такі позовні вимоги:

визнати протиправними дії Луганської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати в період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2021 року без урахування вимог статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» щодо розміру посадового окладу прокурорів;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі недоотриманої частини заробітної плати за період з 0101 липня 2015 року по 25 березня 2021 року в сумі 1070797,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працював в органах прокуратури Луганської області з 21 квітня 2009 року по 25 березня 2021 року, наказом відповідача від 22 березня 2021 року № 423к позивача звільнено із займаної посади.

Позивач 21 липня 2021 року звернувся до відповідача із клопотанням щодо перерахунку йому частини заробітної плати з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 за період роботи позивача на відповідних посадах в органах прокуратури, починаючи з 01 липня 2015 року по 25 березня 2021 року.

Відповідач 03 серпня 2021 року надав позивачу відповідь на клопотання, в якому, посилаючись на Закон України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру», зазначив, що позивач фактично працював в іншому органі прокуратури, також на те, що з 26 березня 2020 року оплата праці прокурорів продовжує здійснюватися згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 з питань оплати праці працівників органів прокуратури, і тому відмовив в здійсненні перерахунку заробітної плати позивача, вважаючи його вимоги безпідставними.

Отже, факт виплати позивачу заробітної плати в спірний період в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», фактично визнається відповідачем, що підтверджено листом від 03 серпня 2021 року № 21-231вих-2021.

Позивач вважає, що наявність підстав для перерахунку його заробітної плати підтверджується висновками рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, згідно з якими нарахування заробітної плати працівникам прокуратури має здійснюватися на підставі Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VІІ), частиною першою статті 81 якого передбачено, що заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Розмір матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VІІ, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2021 року складає 1070797,98 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою від 13 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 25-26).

Позивачем 20 вересня 2021 року подано уточнений адміністративний позов (арк. спр. 28-36).

Ухвалою від 27 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі (арк. спр. 49-50).

Від Луганської обласної прокуратури 11 жовтня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 54-60).

Розмір посадового окладу в період роботи в органах прокуратури Великоцькому А.О. був встановлений в межах затвердженого фонду оплати праці і визначався відповідно до діючих нормативно-правових актів, що регулювали питання оплати праці прокурорів.

Так, статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності з 15 липня 2015 року, визначено заробітну плату прокурора.

Водночас, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було передбачено, що норми положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у 2015 та 2016 роках застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Разом з цим, Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), зокрема розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 26, яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13,14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Умови оплати праці працівників органів прокуратури визначено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505).

Відповідач наполягає на тому, що органи прокуратури не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

У рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні у рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 втратила чинність 26 березня 2020 року, тому вказане рішення на спірні правовідносини щодо стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акта, за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року, не може вплинути, оскільки такі правовідносини виникли до прийняття цього рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Щодо стягнення недоотриманої заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 25 березня 2021 року, то Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Статтею 15 Закону № 1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону № 113-ІХ). Таким чином, з 25 вересня 2019 року положення статті 81 Закону № 1697-VІІ встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної і прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).

Відповідач звертає увагу, що положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ не визнані неконституційними.

З наведеного слідує, що саме Закон № 1697-VІІ (зі змінами внесеними Законом № 113-ІХ), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, відповідно до Постанови № 505, яка є чинною.

Оплата праці прокурорів окружних прокуратур відповідно до статті 81 Закону № 1697-VІІ здійснюється лише з дня початку їх роботи.

Враховуючи наведене, у Луганської обласної прокуратури відсутні правові підстави для здійснення ОСОБА_1 , прокурору місцевої прокуратури, оплати праці у період з 26 березня 2020 року по 25 березня 2021 року в інший спосіб, ніж встановлений пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, що виключає наявність бездіяльності відповідача щодо неналежного розрахунку та підстав для нарахування матеріальної шкоди.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Ухвалою від 19 жовтня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі на тридцять календарних днів (арк. спр. 79).

Ухвалою від 29 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк. спр. 89).

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в період з 21 квітня 2009 року по 25 березня 2021 року працював на посадах прокурора в органах Прокуратури Луганської області, що підтверджено копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, картки платника податків, трудової книжки, наказів Прокуратури Луганської області від 28 квітня 2014 року № 587к, від 15 грудня 2015 року № 9к, від 26 січня 2016 року № 4к, від 22 березня 2021 року № 423к (арк. спр. 10-12, 61-64).

Позивач звернувся до Луганської обласної прокуратури з клопотанням від 21 липня 2021 року про здійснення перерахунку розміру його посадового окладу за час перебування на посадах прокурора в органах прокуратури за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2021 року та виплату матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати в розмірі посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VІІ, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними (арк. спр. 13).

Листом Луганської обласної прокуратури від 03 серпня 2021 року за вих. № 21-231вих-21 повідомлено позивача, що розмір посадового окладу в період роботи в органах прокуратури був встановлений в межах затвердженого фонду оплати праці і визначався відповідно до діючих нормативно-правових актів, що регулювали питання оплати праці прокурорів. Так, статтею 81 Закону № 1697-VІІ, визначено заробітну плату прокурора. Водночас, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було передбачено, що норми положень статті 81 Закону № 1697-VІІ у 2015 та 2016 роках застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Разом з цим, Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесені зміни до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VІ, зокрема розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 26, яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13,14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Окрім того, згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Кодексом. З огляду на викладене, органи прокуратури не мали правових підстав виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України (арк. спр. 15-16).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ), який набрав чинності з 15 липня 2015 року, визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

З набранням чинності Законом № 1697-VІІ втратив чинність Закон України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», крім, зокрема частини першої статті 49, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року (пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення»).

Статтею 49 Закону № 1789-ХІІ визначалося матеріальне і соціальне забезпечення працівників прокуратури.

Отже, до 14 грудня 2015 року порядок матеріального забезпечення прокурорів визначався статтею 49 Закону № 1789-ХІІ.

Починаючи з 15 грудня 2015 року (після втрати чинності статтею 49 Закону № 1789-ХІІ) матеріально-побутове забезпечення прокурора визначається Законом № 1697-VІІ.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VІІ передбачалось, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (в подальшому розмір окладу змінювався). Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

В подальшому, з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VІІ та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому посадовий оклад був збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (Закон № 113-ІХ).

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина дев`ята статті 81 Закону № 1697-VІІ).

Відповідно до частин першої та другої статті 89 Закону № 1697-VІІ фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (частина перша статті 90 Закону № 1697-VІІ).

Разом з цим, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року в справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року в справі № 807/1171/16.

Вищенаведене правове регулювання виплати заробітної прокурорам існувало до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року в справі № 1-223/2018 (2840/18).

Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що визнане неконституційним положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення.

Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року в справі № 4819/49/19 зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28 січня 2021 року в справі № 560/703/20.

У тексті рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України чітко вказано, що визнане неконституційним положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 не може вплинути на спірні правовідносини, що виникли до 26 березня 2020 року, оскільки вони виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Отже, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, втратило чинність саме з 26 березня 2020 року.

З 25 вересня 2019 року відповідно до змін внесених Законом № 113-ІХ положення статті 81 Закону № 1697-VІІ встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних прокуратур.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Слід також зауважити, що положення пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX не визнані неконституційними.

З вищевикладеного слідує, що дія статті 81 Закону № 1697-VІІ у редакції, чинній у відповідний період, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці яких здійснюється відповідно до Постанови № 505.

Наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року.

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Прокуратуру Луганської області на Луганську обласну прокуратуру.

Наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.

За наказом Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Однак позивач на роботу до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, чи окружної прокуратури не переведений, тому згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX його оплата праці по день звільнення була врегульована Постановою № 505.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої заробітної плати відсутні.

Щодо доводів позивача про стягнення матеріальної школи у вигляді недоотриманої заробітної плати.

Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до частини першої статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 686/1746/17 зазначив, що поняття збитки передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

У вказаній справі за позовом фізичної особи до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України в м. Хмельницькому про відшкодування шкоди позов був мотивований тим, що з 5 січня 1993 року по 30 січня 2009 року позивач працював на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області і відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» виплаті підлягала надбавка за вислугу років від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зазначав, що згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», були внесені зміни до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» щодо визначення розміру надбавки від посадового окладу і у 2008 році виплата надбавки проводилася від розміру посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 внесені до статті 44 Закону України «Про статус суддів» зміни визнано неконституційними.

Верховний Суд у вказаній справі погодився з висновком суду першої інстанції, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати та компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (рішення у справі Кечко проти України, заява № 63134/00, пункт 23, від 8 листопада 2005 року).

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни (рішення Європейського суду з прав людини у справі Сук проти України, заява № 10972/05, пункт 23, від 10 березня 2011 року).

З огляду на викладене, заявлена позивачем різниця між посадовим окладом, який визначено статтею 81 Закону № 1697-VII і Постановою № 505, не є збитками (матеріальною шкодою), а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

За правилами, визначеними статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову повністю, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору йому не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову адвоката Осьмак Яніни Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганської обласної прокуратури (місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 27, код за ЄДРПОУ 02909921) про визнання протиправними дій, стягнення шкоди відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 29 грудня 2021 року.

Суддя К.О. Пляшкова