Рішення № 102305726, 29.12.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/4366/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до: Центрального міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Кіровоградська область, м. Кропивницький,25030, вул. Автолюбителів,2)

про визнання протиправною та скасування постанови.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області №207061 від 28.07.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою №207061 від 28 липня 2020 року до нього застосовано адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт при наданні послуг з перевезення вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Проте, позивач зазначає, що автомобіль, на якому здійснювалось перевезення вантажу, дійсно пеебуває у його власності, однак, на підставі договору позички 21.08.2019 року був переданий у строкове безоплатне користування ФОП ОСОБА_2 . Тобто, позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт може бути застосовано виключно до автомобільних перевізників - суб`єктів господарювання. Позивач звертає увагу суду на те, що в даному випадку позивач не є автомобільним перевізником. З цих підстав позивач просить суд визнати протиправною та скасувати спірну постанову.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2020 року відкрите провадження у даній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою від 28 грудня 2021 року первинного відповідача у справі - Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області, замінено його правонаступником – Центральним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки.

Відповідач позовних вимог не визнав та у відзиві на позовну заяву повідомив, що відповідно до товарно – транспортної накладної № 13/07-2020 від 20.07.2021 року, яку було надано водієм у ході рейдової перевірки, перевізника зазначено саме ФОП ОСОБА_1 . Крім того, водій, який здійснював перевезення в своїх письмових пояснення зазначив, що працює на ФОП ОСОБА_1 ..

Відповідач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що в товарно-транспортній накладній дійсно зазначений перевізником ФОП ОСОБА_1 , однак, товарно-транспортну накладну виписував не він, а замовник (вантажовідправник) - ТОВ «Лугіни Агро», та наголосив, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2020 року, посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Житомирській області на вищезазначеній ділянці дороги проводився габаритно - ваговий контроль, який передбачений п. 5.1 Постанови № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг» від 27 червня 2007 року.

За результатами проведення габаритно - вагового контролю транспортного засобу марки Renault реєстраційний номер НОМЕР_2 співробітниками Управління Укртрансбезпеки в Житомирській області було встановлено факт перевищення вагових параметрів (чек зважування 18832 від 21.07.2020), а саме загальна маса транспортного засобу становила 49 810 при нормативно допустимій 44 000 кг (контейнеровоз), тобто на 5 810 кг більше допустимого, що у відсотковому співвідношенні склало 14,53 %.

Навантаження на одиночну вісь становило 12 220 кг, при нормативно допустимому 11 000 кг, тобто на 1 220 більше допустимого, що у відсотковому співвідношенні склало 11,09%.

Та навантаження на строєну вісь, яке становило 30 330 кг при нормативно допустимих 24 000, тобто на 8 330 більше допустимого, що у відсотковому співвідношенні склало 37,86 %.

08 вересня 2020 року за результатами розгляду порушення автотранспортного законодавства згідну з актом №223311 від 21 липня 2020 року, складеного під час проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, було винесено постанову №223311 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 34000,00 грн, за допущене порушення (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу) передбачене частиною 1 абзацом 16 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись із такою постановою, вважаючи її неправомірною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначаються Законом України “Про автомобільний транспорт” від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека, відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті. Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (п. 8 Положення).

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі по тексту - Порядок №1567).

Відповідно до пункту 15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-ІІІ документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Приписами статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, законодавство зобов`язує автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, з наведених норм чинного законодавства, встановлено, що адміністративно-господарські штрафи застосовуються виключно до автомобільних перевізників.

За визначенням статті 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Отже, системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несе саме перевізник, а не власник транспортних засобів у випадку, коли власники не використовують транспортний засіб, а відповідно до статті 1 Правил дорожнього руху України" лише володіють майновими правами на транспортний засіб.

У свою чергу, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону № 2344-ІІІ).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 5 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати ОСОБА_1 автомобільним перевізником.

Так, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , який є власником автомобіля Renault, номерний знак НОМЕР_2 , відповідно до договору позички від 21 серпня 2019 року та акту приймання-передачі від 21 серпня 2019 року, передав вказаний транспортний засіб у постійне користування ФОП ОСОБА_2 .

Крім того, на час виникненння спірних правовідносин у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були відсутні відомості про реєєстрацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичної особи-підприємця. Така реєстрація відбулася 25 березня 2021 року, при цьому зареєстрований вид діяльності позивача не пов`язаний із наданням послуг щодо перевезення.

Натомість у наданій до перевірки товарно-транспортній накладній №13/07-2020 від 20 липня 2020 року та в поясненнях водія, де перевізником зазначений ФОП ОСОБА_1 , відсутні будь-які ідентифікуючі ознаки (як-то РНОКПП автомобільного перевізника), які дозволили б стверджувати, що мова йде саме про позивача, а не про ФОП ОСОБА_2 , із помилковим зазначенням його імені.

За таких умов відсутні підстави вважати позивача автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України “Про автомобільний транспорт”.

З огляду на викладене суд вважає, що до позивача безпідставно застосовані фінансово-господарські санкції відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а постанова Управління Укртнансбезпеки у Кіровоградського області про застосування адміністративно-господарського штрафу №207221 від 08.09.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про розподілу судових витрат відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2100,00 грн та 840,00 грн. судового збору.

Вказана сума витрат на професійну правничу допомогу сплачена позивачем ФОП ОСОБА_3 згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера №13 від 01 жовтня 2020 року та касового ордера №019 від 04 листопада 2020 року на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №АВ/2020 – 091 від 01 жовтня 2020 року, додаткового договору №АВ/2020 -1104 від 04 листопада 2020 року, та актів виконаних робіт до вказаних договорів.

Відповідач щодо суми витраченої позивачем правничої допомоги жодних пояснень чи заперечень не надав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

Так, за змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Поряд з цим, частинами п`ятою, шостою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, стаття 134 КАС України забезпечує право особи на правову допомогу, та, разом з тим, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (зокрема, пункт 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Згідно акту виконаних робіт до Договору про надання професійної правничої допомоги від 30 березня 2021 року у межах даної адміністративної справи обчислена вартість таких робіт (послуг): надання позивачеві консультації – 300 грн; складання позовної заяви та збір необхідних документів - 1500 грн; підготовка відповіді на відзив – 300 грн.

Зважаючи на відсутність заперечень з боку відповідача щодо розміру заявлених позивачем судових витрат, відсутності ознак очевидної їх непропорційності та на підтвердження належними доказами, судові витрати у справі (оплата за надання правничої допомоги 2100,00 грн та 840,00 грн судового збору) належить розподілити відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань відповідача-суб`єкта владних поноважень.

Воднораз, суд зазначає, що відповідач у справі - Центральне міжрегіональне управлінням Укртрансбезпеки, який є правонаступником Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області, не є розпорядником бюджетних коштів, оскільки не є самостійною бюджетною установою, а є структурним підрозділом апарату Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальним органом.

Відтак, судові витрати слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Кіровоградська область, м.Кропивницький,25030, вул. Автолюбителів,2) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області №207221 від 08.09.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2100,00 гривень (дві тисячі сто гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук