Рішення № 102305314, 28.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2021 року м.Київ № 320/10112/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Згурівського селищного голови Броварського району Київської області, третя особа: Згурівська селищна рада Броварського району Київської області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Згурівського селищного голови Броварського району Київської області, у якому просить суд:

- визнати дії Згурівського селищного голови Броварського району Київської області Василя Цвика щодо одноосібного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.03.2021 № М.93.2021 про вирішення земельного спору протиправними та зобов`язати його утриматися від таких дій;

- зобов`язати Згурівського селищного голову Броварського району Київської області вчинити відповідні дії щодо забезпечення розгляду Згурівською селищною радою Броварського району Київської області заяви ОСОБА_1 від 04.03.2021 № М.93.2021 про вирішення земельного спору у порядку, встановленому статтями 158-161 Земельного кодексу України;

- стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Згурівської селищної ради Броварського району Київської області моральну шкоду у розмірі 10000 гривень та сплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 гривень 00 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що вона є власницею двох земельних ділянок площею 0,2500 га для обслуговування житлового бужинку, господарських будівель і споруд та площею 0,2627 га для ведення особистого селянського господарства площею 0,2627 га, які розташовані по АДРЕСА_1 . Однак, між позивачкою та власницею суміжної земельної ділянки виник земельний спір щодо меж цих земельних ділянок, та перешкоджання позивачці користуватися належними їй земелньими ділянками. У зв`язку з цим, позивачка звернувся до відповідача з відповідною заявою. Проте, відповідач здійснив розгляд її заяви одноособово без винесення рішення по суті заяви та без залучення до її розгляду усіх уповноважених та зацікавлених осіб. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивачка звернулася з позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач не скористався наданим йому правом подачі відзиву на позовну заяву, копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви з додатками до неї, отримав 07.08.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0113300995852.

Третя особа, також не скористалась правом подачі пояснень щодо предмету позову, копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви з додатками до неї, отримав 07.08.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0113300995844.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , код РНОКПП – НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом номер серії НОМЕР_2 , виданим Ленінградським РУ ГУ МВС України в м.Києві 15.01.1998 (а.с. 10).

Позивачка є власником земельної ділянки площею 0,267 га для ведення особистого селянського господарства та земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованих за адресою: с.Черевки Згурівського району, що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії КВ №026745 від 28.07.2004 та серії КВ №026744 від 28.07.2004 (а.с. 18, 19).

Згідно з кадастровим планом, який входить до складу Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадянам Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області, виготовленої ТОВ «Земля і ринок» та затвердженої рішенням Черевківської сільської ради від 25.12.2003 № 53 «Про затвердження технічної документації з видачі громадянам Державних актів на право приватної власності на землю в с.Черевки Згурівського району», указані вище земельні ділянки передані у власність позивачки одним масивом загальною площею 0,5127 га саме на підставі цієї технічної документації із землеустрою (а.с. 28-29).

Межі переданої позивачці у власність земельної ділянки загальною площею 0,5127 га були встановлені та закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками а саме, дерев`яними стовпчики в кількості 9 штук, що підтверджується Актом встановлення на місцевості, погодження межі земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків користувачу земельної ділянки від 26.04.2003. У північно-західній частині зазначеної земельної ділянки, межа по лінії «А» - «Б» з боку земельної ділянки, на той час сусідки позивачки - ОСОБА_2 , була закріплена чотирма межовими знаками. Ніяких претензій зі встановлення зовнішньої межі не було заявлено, про що зазначено безпосередньо у цьому Акті (а.с. 27).

З договору купівлі-продажу житлового будинку №118 від 17.03.2007 вбачається, що ОСОБА_3 придбала у власність житловий будинок під літерою "А-1" з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 24-25).

Відповідно до державних актів на земельні ділянки серії ЯЖ №870170 та серії ЯЖ №870169 від 26.06.2009, виданих ОСОБА_3 , земельні ділянки площею 0,1329 га та 02500 га межують з земельними ділянками ,які належать ОСОБА_1 (а.с. 20-21, 22-23

04 березня 2021 року позивачка звернулася до Згурівської селищної ради Броварського району Київської області із заявою від 04.03.2021 вхідний № М.93.2021 про вирішення земельного спору (а.с. 13).

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що між позивачкою та її сусідкою ОСОБА_3 виник земельний спір щодо меж належних їм на праві власності земельних ділянок та порушення ОСОБА_3 правил добросусідства, який полягає у тому, що вона знищила межові знаки та самовільно захопила частину земельних ділянок, належних позивачці, та протиправно побудувала на захопленій нею частині землі металеву огорожу (паркан), чим створює, думку позивачки, перешкоди у цільовому використанню належних земельних ділянок.

Проте, у відповідь на своє звернення, позивачка отримала лист голови Згурівської селищної ради Броварського району від 09.03.2021 вих.№ М.93.2021/43, у якому зазначено про те, що рішенням Згурівського районного суду Київської області від 23.02.2015, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18.05.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України від 10.09.2015, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправм та скасування рішення відділу Держкомзему у Згурівському районі Київської області про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, визнання протиправним та скасування рішення Черевківської сільської ради про передачу у власність ОСОБА_3 земельних ділянок, з якими перетинаються земельні ділянки позивачки, відмовлено. Таким чином, після винесення ухвали Вищим спеціалізованим Судом України від 10.09.2019, вирішення даного спору в досудовому порядку неможливо (а.с. 11-12).

Не погоджуючись з відповіддю відповідача, позивачка вдруге звернулася з заявою від 01.04.2021 №М.93/1.20 про вирішення земельного спору, та з проханням забезпечити об`єктивний та справедливий розгляд її первинної заяви віл 04.03.2021 (а.с. 14-15).

На звернення з зазначеною заявою, позивачка отримала лист від 15.04.2021 №М.93/1.202.70, у якому міський голова Згурівської селищної ради Броварського району рекомендує позивачці обрати розробника документації із землеустрою та укласти з ним договір на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. Також, відповідачем наголошено про те, що у складі Згурівської селищної ради відсутні юридичні особи, у складі яких працюють сертифіковані інженери-землевпорядники, та Згурівська селищна рада не володіє необхідним технічним і технологічним забезпечення для проведення землевпорядних робіт.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась з даним позовом до суду про визнання їх протиправними, та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазнає таке.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вимогами ст.144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно з ч.1 ст.3 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Таким чином, вказаною нормою закону визначено ряд обов`язкових умов за наявності яких, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати земельні спори, зокрема: якщо спір виник у межах населеного пункту та стосується меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян. При цьому, в разі наявності таких умов, вирішення земельного спору між землевласниками є обов`язком органу місцевого самоврядування, а не його правом, оскільки лише після його вирішення по суті та у разі незгоди землевласників з прийнятим рішенням, останні вправі звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Згурівська селищна рада відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування.

Згідно ст.159 ЗК України, ОСОБА_4 , як посадова особа органу місцевого самоврядування, яка працює у Згурівській селищній раді селищним головою, маючи відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих функцій, на підставі заяви позивачки повинен був забезпечити розгляд земельного спору саме Згурівською селищною радою у тижневий строк з дня її подання за участю зацікавлених сторін, яким є позивач та ОСОБА_3 , з повідомленням їх завчасно про час і місце розгляду спору та з прийняттям відповідного рішення на пленарному засіданні Згурівської селищної ради, у якому визначається порядок його виконання та яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада приймає рішення на пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів.

Також, відповідно до ст.160 ЗК України, Згурівський селищний голова Цвик Василь повинен був виконати дії щодо забезпечення додержання учасниками земельного спору, наданого їм законом, як учасникам спору права, зокрема, знайомитися з матеріалами спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

У протиріч викладеним вимогам, відповідач не забезпечив належного розгляду заяви позивачки з прийняттям відповідного рішення Згурівською селищною радою Броварського району.

При цьому, суд вважає, що посилання у листах від 09.03.2021 № М.93.2021/43 та від 15.04.2021 №М.93/1.2021.70 щодо неможливості розгляду заяви позивачки через наявність рішення суду у справі №826/14370/14 та через відсутність у складі Згурівської селищної ради сертифікованих інженерів-землевпорядників, не можуть бути підставою для відмови у розгляді заяви позивачки та розгляду Згурівською селищною радою земельного спору, оскільки приписи статей 158-161 ЗК України не встановлюють жодних винятків для недотримання Згурівським селищним головою Василем Цвиком.

Отже, зазначені у вищенаведених листах підстави не розгляду заяви позивачки, мають лише формальний характер, що свідчить про не вирішення існуючого земельного спору по суті та вчинення відповідачем протиправних дій, які полягають у тому, що він, як найвища посадова особа органу місцевого самоврядування безпідставно не забезпечив розгляд земельного спору на пленарному засіданні Згурівської селищної ради з прийняттям відповідного рішення та при цьому протиправно одноосібно розглянув звернення позивачки за відсутності компетенції (повноважень) Згурівського селищного голови щодо одноосібного розгляду звернень про вирішення земельних спорів.

Відтак, звернення позивачки лише формально розглянуто Згурівським селищним головою Цвиком В., без залучення відповідної комісії, депутатів Згурівської селищної ради, спеціалістів, без виїзду їх на місце та без обстеження земельних ділянок на місцевості, а також без залучення позивачки, як одного із учасників спору до розгляду та вирішення його звернення і земельного спору, що є неприпустимими.

Також, суд наголошує, що у п. 70 рішення ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» зазначено про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права: державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси; принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам; потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Слід відзначити, що у даному випадку відповідач не дотримався вимог принципу "належного урядування", оскільки не діяв вчасно і послідовно, як передбачено вимогами ст.ст.158-161 ЗК України.

Крім того, у продовження грубого порушення принципу "належного урядування", відповідач повторно формально відмовив у належному розгляді заяви позивачки, посилаючись на нові підстави.

Внаслідок неправомірних дій відповідача, Згурівського селищного голови Цвика Василя порушуються права позивачки щодо вирішення земельного спору у порядку, встановленому ст.ст.158, 159 ЗК України.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно вимог п.34 ч.1 ст.26 цього Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 ч.4 ст.42 цього Закону визначено, що сільський, селищний та міський голова організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, відповідно до ст.19 Конституції України, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно сг.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить вирішення земельних спорів.

Також, як передбачено п/п. 5 п.б ч.1 ст.33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст.160 ЗК України сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його, а так як земельний спір не було вирішено згідно закону, то я фактично був позбавлений прав, визначених ст.160 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно- кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки (ч.2).

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (ч.3).

Відповідно п.1 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету(п.2); здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету (п.7); скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради (п.8). Отже, згідно ч.4 ст.42 цього Закону, Згурівський селищний голова Цвик Василь був зобов`язаний вчинити дії щодо вирішення земельного спору у порядку, встановленому ст.ст.158-161 ЗК України, однак він безпідставно та протиправно цього не зробив, чим допустив неправомірну бездіяльність.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що відповідач формально підійшов до розгляду заяви позивачки та безпідставно відмовив у вирішенні земельного спору у встановленому законом порядку, що є неприпустимим. Отже, на даний час вищезазначений земельний спір Згурівською селищною радою у порядку, встановленому ст.ст. 158-161 ЗК України не вирішено.

Відтак, суд вважає, що належним захистом порушених прав та інтересів позивачки є зобов`язання Згурівського селищного голову забезпечити розгляд звернення - заяви позивачки від 04.03.2021 та вирішення земельного спору саме Згурівською селищною радою, як органом місцевого самоврядування з прийняттям відповідного рішення.

Щодо позовної заяви про зобов`язання відповідача утриматися від одноосібного розгляду заяви позивачки, суд зазначає настепне.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, оскільки таке рішення суперечитиме законодавча визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Таким чином, метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав, у суду немає підстав вважати, що відповідач буде у подальшому одноосібно розглядати заяву позивачки, а отже вимога позивача в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки вона є передчасною.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, пункт 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 названої статті); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 названої статті).

Відповідно до пункта 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Суд встановив, що відповідач звернення позивача не розглянув у порядку та строки, передбачені законодавством.

Позивачка зазначає, що є людиною похилого віку та протиправні дії відповідача викликають у неї стійки душевні страждання.

При цьому, суд враховує, що позивачка двічі зверталася до відповідача та двічі отримувала відмову у розряді її клопотань унаслідок протиправних дій відповідача.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою, з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень – відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його дії не викликали у позивачки психологічних страждань, розчарувань та незручностей.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що моральну шкоду позивачці заподіяно.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, від 18 грудня 2019 року у справі №826/18484/16.

Що стосується її розміру, то відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Наведені позивачкою обставини, за оцінкою суду, спричинили їй душевні страждання, переживання та стрес, тобто заподіяли їй моральну шкоду.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з відповідача слід стягнути на користь позивачки 2500,00 грн моральної шкоди, оскільки його протиправні дії призвели до душевних страждань позивачки, яка є людиною похилого віку.

Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував у ході розгляду справи, та не надав до суду належних і достатніх доказів, які спростовують твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до копії квитанції від 07.08.2021 №1063185430 позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачкою судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню, а саме у розмірі 1135 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Згурівського селищного голови Броварського району Київської області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Згурівського селищного голови Броварського району Київської області Василя Цвика щодо одноосібного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.03.2021 за № М.93.2021 про вирішення земельного спору.

Зобов`язати Згурівського селищного голову Броварського району Київської області Василя Цвика (код ЄДРПОУ – 04360296) забезпечити розгляд Згурівською селищною радою Броварського району Київської області заяви ОСОБА_1 (код РНОКПП – НОМЕР_1 ) від 04.03.2021 № М.93.2021, про вирішення земельного спору у порядку, встановленому статтями 158-161 Земельного кодексу України.

Стягнути зі Згурівського селищного голови Броварського району Київської області Василя Цвика (код ЄДРПОУ – 04360296) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Згурівської селищної ради Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ - 04360296) моральну шкоду у розмірі 2500 (дві тисяча п`ятсот) гривень та судовий збір у розмірі 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) гривень 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.