Рішення № 102304996, 28.12.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 грудня 2021 року м. Ужгород№ 260/766/21 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову здійснити перерахунок/переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII;

- зобов`язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 21 січня 2021 року пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 21 січня 2021 року, з встановленими законодавством відповідними доплатами та надбавками;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені останніми витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 150,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про перерахунок - переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця за Законом України «Про державну службу» № 3723-XII. До заяви були подані всі необхідні для її розгляду документи, зокрема довідка про складові заробітної плати (додається), що доводиться розпискою-повідомленням. Листом від 08.02.2021 р. позивачу було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу». Представник позивача зазначає, що в листі прямо не зазначено підставу відмови, проте з його змісту можна зробити висновок, що на думку відповідача ОСОБА_1 не має право на призначення/переведення на пенсію по інвалідності відповідно до вказаного закону через недосягнення 62 річного віку. Таке рішення відповідача, представник позивача вважає протиправним, та таким що підлягає скасуванню.

Відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву згідно якого, відповідач не погоджується з позовними вимогами з огляду на те, що відділом перерахунків пенсії №1 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом від 08.02.2021 року відмовлено позивачу у переведенні на пенсію по інвалідності державного службовця і повідомлено, що з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон № 889-VIII. У відповідності до п. 10,12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу" право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" мають особи, які на день набрання чинності Законом № 889 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, або які на 1 травня 2016 року мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України зокрема, які досягли пенсійного віку та мають страховий стаж (чоловіки) 35 років.

Право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ мають чоловіки, які досягай віку 62 роки, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки позивач не набув граничного віку 62 років для призначення пенсії по державній службі, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», тому і підстав для переведення пенсії позивача по державній службі немає.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 08.04.2008 р. був визнаний особою з інвалідністю. В подальшому інвалідність позивача підтверджувалась, а з 06.05.2020 р. встановлено безтермінову інвалідність ІІ групи.

У зв`язку з встановленням інвалідності ОСОБА_1 була призначена пенсія, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, що підтверджується пенсійним посвідченням від 11.02.2015 р.

20 січня 2021 року ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціального захисту населення Воловецької районної державної адміністрації на підставі наказу від 20.01.2021 №1-К. Станом на 01 травня 2016 року стаж ОСОБА_1 на державній службі складав 18 років 5 місяців 20 днів.

21 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про перерахунок - переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця за Законом України «Про державну службу» № 3723-XII. До заяви були подані відповідні для її розгляду документи, зокрема довідка про складові заробітної плати, що підтверджується розпискою-повідомленням.

Рішенням управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 27.01.2021 року № 921050113842 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Підставою для відмови слугувало те, що відповідно до п. 10,12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу" право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" мають особи, які на день набрання чинності Законом № 889 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, або які на 1 травня 2016 року мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України зокрема, які досягли пенсійного віку та мають страховий стаж (чоловіки) 35 років.

Право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону мають чоловіки, які досягли віку 62 роки, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пенсії по інвалідності, а також державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як передбачено статтею 90 закону № 889-VIII.

Враховуючи вищенаведене, позивачу відмовлено в перерахунку пенсії (переведенні з пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII) на підставі його заяви з 21 січня 2021 року.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» № 889-VIII.

Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723- XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Судом встановлено, що позивач на час звернення до відповідача із заявою про переведення на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ мав достатній стаж державної служби (понад 20 років), а також достатній страховий стаж з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті до стажу роботи зараховується також, зокрема:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637). Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 6 зазначеного Порядку встановлено що для підтвердження військової служби приймаються військові квитки.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 22 травня 1987 року Воловецьким районним військовим комісаріатом Закарпатської області ОСОБА_1 в період з 24 травня 1987 по 29 травня 1989 року проходив військову службу в лавах Радянської Армії. Відповідно до пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283, до стажу державної служби включаються також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 по справі №569/350/17. Відтак період з 24 травня 1987 по 29 травня 1989 року, тобто 2 роки 0 місяців 6 днів підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Відповідно до записів у трудовій книжці за № 9-10 ОСОБА_1 08.04.1998 був обраний на посаду Верб`язького сільського голови та прийняв Присягу державного службовця. З врахуванням записів у трудовій книжці позивача з № 9 по № 16 останній пропрацював на посаді Верб`язького сільського голови період з 08.04.1998 по 08.04.2006. За приписами абзацу 13 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Відповідно до статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посада сільського голови належить до четвертої категорії посад в органах місцевого самоврядування. Відтак, за приписами зазначених норм період служби ОСОБА_1 на посаді Верб`язького сільського голови в період з 08.04.1998 по 08.04.2006, тривалістю 8 років 0 місяців 1 день зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до запису в трудовій книжці позивача за № 20 ОСОБА_1 19.11.2007 був призначений на посаду начальника з питань праці та зайнятості населення управління праці та соціального захисту за конкурсом і йому було присвоєно 7 ранг державного службовця. Згідно із записами № 20-27 ОСОБА_1 пропрацював у зазначеному управлінні на різних посадах державної служби до 20.01.2021. Станом на 01 травня 2016 року позивач пропрацював у вказаному управлінні на посадах державної служби період з 19.11.2007 по 01.05.2016, тобто тривалістю 8 років 5 місяців 13 днів. За приписами абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, статті 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 р. № 229 та пункту 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII періоди роботи на вказаних посадах державної служби належать до стажу державної служби. Відтак вказаний період з 19.11.2007 по 01.05.2016, тобто тривалістю 8 років 5 місяців 13 днів належить до стажу державної служби.

З врахуванням викладеного, відповідно до військового квитка та трудової книжки ОСОБА_1 стаж позивача на державній службі станом на 01 травня 2016 року становив 18 років 5 місяців 20 днів, тобто більше 10 років, на вказану дату він перебував на державній службі та мав статус особи з інвалідністю, який має і на даний час, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12ААБ № 661335, виданою 06 травня 2020 року. Станом на дату звернення за перерахунком/ призначенням пенсії стаж позивача на державній службі становив 23 роки 2 місяці 11 днів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, та мав такий стаж і перебував на державній службі станом на 01 травня 2016 року, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців - він має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по зразковій справі № 822/524/18, а відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Заперечення відповідача на позов зводяться до того, що позивач не досяг віку 62 років, а відтак не має права па перерахунок/переведення з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.

Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійною фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про задоволення позову.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 150,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу (ст. 132 КАС України).

Відповідно до положень ч.1,2,3,5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон 5076) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонорару до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону 5076, тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Судом встановлено, що актом прийняття-здавання наданих послуг згідно договору – доручення про надання правової допомоги від 16 лютого 2021 року сторони визначили, що оплата послуг Адвоката (гонорар) складає 12 150,00 грн.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет "неминучості" - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає таке.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа № 260/766/21 в силу п. 2 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності.

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Крім того суд зазначає, що спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 5000,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 19, 77, 243, 246, 262 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.01.2021 року № 921050113842 про відмову здійснити перерахунок/переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-XII «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити і здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 21 січня 2021 року пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 21 січня 2021 року, з встановленими законодавством відповідними доплатами та надбавками.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ – 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк