Рішення № 102303551, 29.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2021 р. Справа№200/12584/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А0989 Міністерства Оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2021 року засобами поштового зв`язку позивач, ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Військової частини А0989 Міністерства Оборони України, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при укладенні першого контракту;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу - вісім прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликався на те, що 19 червня 2020 року між ним та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді рядового складу на три роки. 08 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцю після укладення ним першого контракту. 07 вересня 2021 року відповідач відмовив у виплаті такої допомоги, оскільки позивач є особою, яка звільнилася зі служби з правоохоронних органів. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідач неправильно тлумачить положення розділу ХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197.

Відповідач відзиву на позов не подав.

30 вересня 2021 року позовна заява залишена без руху і позивачу наданий строк для усунення її недоліків.

03 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

18 лютого 2020 року наказом Державної установи «Маріупольський виправний центр (№138)» №13/ОС-20 старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби 29 лютого 2020 року.

19 червня 2020 року між позивачем та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді рядового складу на три роки на період з 19.06.2020 по 19.06.2023.

19 червня 2020 року наказом командира військової частини А0989 № 137-РС позивач був призначений на посаду номера обслуги 1 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А0989.

19 червня 2020 року наказом командира військової частини А0989 №219 позивач зарахований до списків особового складу частини.

07 вересня 2021року тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини А0989 ОСОБА_1 надані роз`яснення причин не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю після укладення ним першого контракту. Підставами відмови зазначено, що позивач є особою, яка звільнилася зі служби з правоохоронних органів (пункт 4 розділу ХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197).

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , яка видана на ім`я ОСОБА_1 , останній проходив службу:

в органах внутрішніх справ з 22 жовтня 2007 року по 11 червня 2015 року;

в Державній кримінально-виконавчій службі України з 23 червня 2016 року по 29 лютого 2020 року.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно зі статтею 9 Закон № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі – Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки (пункт 1 розділу ХХІІ Порядку №260).

Згідно з абзацом сьомим пункту 4 Порядку №260 одноразова грошова допомога не виплачується у разі підписання контракту для проходження військової служби у Збройних Силах України особами, звільненими з військової служби за контрактом, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах (редакція наказу Міністерства оборони №180 від 01.06.20).

Законодавством України не встановлено чіткого та вичерпного переліку органів, які відносяться до правоохоронних.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України від 23 грудня 1993 року №3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Варто зазначити, що поняття правозастосовної та правоохоронної функції на законодавчому рівні не закріплено та не розкрито і є теоретичним.

Отже, з огляду на зазначене до правоохоронних органів за тих чи інших обставин можна віднести будь-який орган, наділений повноваженнями, що можуть тлумачитись як здійснення правозастосовної та правоохоронної функції.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

За наслідками судового розгляду встановлено, що позивач був звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Отже, відповідно абзацу сьомого пункту 4 Порядку №260 позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту для проходження військової служби у Збройних Силах України, оскільки є особою, звільненою зі служби в правоохоронному органі - Державній кримінально-виконавчій службі України.

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки суд, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача (стаття 139 КАС України).

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А0989 Міністерства Оборони України (місцезнаходження: 87535, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Комишова, б. 1; код ЄДРПОУ 26615223) про визнати протиправними дій Військової частини А0989 Міністерства Оборони України щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при укладенні першого контракту та зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу - вісім прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відмовити повністю.

Повний текст рішення складений 29 грудня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко