Ухвала суду № 102303544, 22.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про поновлення строку звернення до суду

22 грудня 2021 р. Справа №200/9647/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., за участю секретаря судового засідання Тарана Р.С. та представників сторін:

позивача – Івченка С.П.;

відповідача – Захарченка В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивача про поновлення пропущеного процесуального строку та про залишення позову без розгляду у справі за позовом Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків-відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, а також пені,

В С Т А Н О В И В :

У позовній заяві позивач просив визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду з даним позовом та поновити пропущений строк.

Вказане клопотання, з урахуванням доадткових пояснень представника позивача, зокрема від 19.10.2021 року, мотивано, серед іншого, тим, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Причинами для пропуску строку звернення до суду у цій справі позивачвважає тривалу процедуру судового оскарження, неефективний захист порушеного права позивача судами і, як наслідок, невизначений статус суми бюджетного відшкодування; існування послідовної судової практики Верховного Суду, за якою строк звернення до суду обчислюється з моменту фактичного здійснення бюджетного відшкодування.

Вказує, що позивач своєчасно виконав всі необхідні дії передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Судовими рішеннями всіх інстанцій по справі № 805/2020/15-а підтверджено правомірність заявлення позивачем вказаної суми до бюджетного відшкодування в розмірі 1 280 339 гривень.

Зазначає, що п. 200.15 ПК України було встановлено, що лише після закінчення процедури судового оскарження, контролюючий орган зобов`язаний казначейству відповідний висновок.

У 2015 році норма п. 200.15 ПК України не передбачала, шо після набрання пішення суду законної сили контролюючий орган зобов`язаний надати казначейству відповідний висновок.

Лише з 01.01.2017 року Законом України № 1797 від 21.12.2016 було внесено зміни в п. 200.15 ПКУ викладено абзац другий в такій редакції:

«Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника".

Отже, станом на 18.08.2015р. процедура судового оскарження ППР, ще тривала, і лише

постановою Верховного Суду від 07.08.2018р. по справі № 805/2020/15-а касаційна скарга контролюючого органу залишена без задоволення.

Пунктом 200.15 ПКУ встановлений обов`язок контролюючого органу надати казначейству відповідний висновок лише після отримання відповідного рішення суду, у Позивача відсутня інформація, коли контролюючий орган отримав постанову Верховного Суду від 07.08.2018 р. по справі № 805/2020/15-а або ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015 р. по справі № 805/2020/15-а.

Крім того, з аналізу приведених норм Податкового кодексу України випливає, що платник податків не інформується на жодному етапі повернення суми бюджетного відшкодування про стадію та фактичний стан повернення коштів.

Таким чином, платнику податків стає відомим про повернення сум бюджетного відшкодування лише в момент їх фактичного надходження на відповідний рахунок підприємства.

Крім цього. позивач звернув увагу суду на те, що обов`язок контролюючого органу внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування та здійснити її бюджетне відшкодування нікуди не зникає. Така бездіяльність фактично є продовжуваним порушенням вимог ПК України та прав платника податку, і в межах спірних відносин вона не припинилась на момент звернення з позовом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 №820/3537/17.

Вказує, що після набрання законної сили судовим рішенням про скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу про зменшення суми бюджетного відшкодування, Податковим кодексом України встановлені лише строки для податкових органів та органів казначейства для проведення бюджетного відшкодування, які повинні провести зазначене відшкодування добровільно, без необхідності нового звернення платника податків до суду за стягненням цієї суми, а у платника податку, який не отримує бюджетне відшкодування в порядку та строки, визначені статтею 200 Податкового кодексу України, виникає право на нарахування пені на суму такої заборгованості на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Поряд з цим, чинним законодавством не передбачено, що стягнення пені, нарахованої на суму наявної бюджетної заборгованості по ПДВ, можливе та здійснюється лише після фактичного погашення платнику цієї заборгованості.

Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Вважає безпідставним посилання на ст. 102 ПК України, оскільки встановлений цією статтею строк давності не застосовується до правовідносин, що стосуються питань визнання заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість суми податку, не відшкодованої платнику протягом визначеного статтею 200 ПК України строку та на нарахування пені на суму такої заборгованості.

Таким чином, ПК України визначає, що після узгодження в адміністративному та/або судовому порядку суми бюджетного відшкодування зазначена сума має бути відшкодована платнику податків в будь-якому випадку без обмеження за термінами. Податковий кодекс України не передбачає погашення бюджетного відшкодування іншими способами, окрім фактичної виплати або шляхом погашення податкового боргу. Погашення заборгованості бюджету за строками давності ПК України не передбачає. А, отже, платник податків може звернутись до суду про стягнення суми бюджетної заборгованості незалежно від строків її виникнення.

Вказане узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими в постановах від 13.02.2018 по справі № 820/7062/16, від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а.

Для вирішення вказаного клопотання сторонами було подано додаткові пояснення, а 1-им відповідачему відзиві на позов було вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення пені, а 13.12.2021 року було подано суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Вказане клопотання мотивоване, серед іншого, тим, що позивач не навів достатніх доказів неможливості своєчасного звернення до суду.

1-й відповідач вказує, що суд у своїх ухвалах від 29.11.2021р. по справам №200/9653/21, 200/9659/21 зазначив, що оскільки з 01 січня 2017р. змінилась редакції абзацу 2 п.200.15 ст.200 Податкового кодексу України, а саме: «після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду щодо оскарження ППР про зменшення бюджетного відшкодування, контролюючий орган на наступний робочий день після отримання рішення суду повинен внести до Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника», то ПРАТ «МК «Азовставль» вже у січні 2017 року повинно було отримати суму бюджетного відшкодування, а не отримавши її, приймати всі заходи на захист своїх інтересів.

Тобто, позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав щодо не відшкодування податку на додану вартість за 2015 рік, по яким вже є набравші сили рішення суду, 02.01.2017 року і з цієї дати почався відлік строку на звернення до суду із захистом своїх прав.

2-й відповідач у призначене судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Вирішуючи питання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 102.5 ст.102 ПК України передбачено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Так, Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 у справі №822/553/17 виклав наступний правовий висновок: позовна вимога про стягнення пені та суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

Суд звертає увагу сторін, що протягом наведеного періоду існували обставини, що перешкоджали зверненню до суду із цим позовом або створювали правову невизначеність щодо регулювання відповідної сфери правовідносин.

Насамперед, наявність усталеної правової позиції Верховного Суду України щодо неможливості заявлення позову про стягнення бюджетного відшкодування (оскільки такі порушені права мали захищатися шляхом подання позовів про зобов`язання вчинити дії, як-то складення та подання до органів Казначейства висновків про бюджетне відшкодування ПДВ). Відповідна позиція висловлювалась в постановах від 16.09.2015 у справі №21-881а15, від 17.11.2015 у справі №21-4371а15, від 02.12.2015 у справі №21-2650а15, від 20.04.2016 у справі №21-452а16, від 07.03.2017 у справі №820/19449/14 та інших.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 у справі №826/7380/15 відступила висновку Верховного Суду України та, розглядаючи питання щодо належного способу захисту права ТОВ «Аскоп-Україна» на отримання сум бюджетного відшкодування з ПДВ за податковими деклараціями за вересень - жовтень 2014 року, вказала, що, враховуючи відсутність механізму реального відшкодування платнику ПДВ узгодженої суми бюджетного відшкодування цього податку, такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву Товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку.

Крім того, неоднозначний підхід Верховного Суду до питання строку звернення до суду із позовом про стягнення пені (щодо незастосування строку звернення до суду у подібних правовідносинах та щодо початку перебігу строку лише після фактичного відшкодування суми ПДВ від 14.03.2019 року у справі №822/533/17 та від 24.10.2019 у справі №810/1227/17 ).

Також, наявність суттєвих змін у регулюванні спірних відносин, починаючи з 01.01.2017, зокрема, введення інституту Тимчасового реєстру бюджетного відшкодування, який, тим не менш, досі не є діючим.

Відповідно до п.56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ. Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум ПДВ, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Викладене призвело до ще більшої правової невизначеності, оскільки позивач обґрунтовано очікував внесення спірних сум до вказаного реєстру та був позбавлений можливості передбачити невиконання державою своїх зобов`язань щодо організації реєстру.

Суд звертає увагу, що позивач звертався до суду у строк, визначений законодавством, для захисту своїх прав, проте, це не призвело до їх реального захисту.

Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі №280/4453/18 зазначив наступне: «Європейський суд з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Такий же висновок викладено і в п.71 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, а саме, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява №50389/99) ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява №1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суди мають виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Крім того, суд звертає увагу на правовий висновок, викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 про те, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики».

Також суд зазначає, що 1-им відповідачем безпідставно ототожнюється право позивача на звернення до суду з позовом протягом 1095 днів з моменту перерахування суми бюджетного відшкодування та дані правовідносини, у яких виплата відшкодування ПДВ позивачу так і не відбулась, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення.

Отже, строк звернення до суду з позовом щодо стягнення пені ще навіть не розпочався, а враховуючи, що відповідно до положень ПК України невідшкодована сума ПДВ, підтверджена за результатами процедури судового оскарження є бюджентою заборгованістю, позивач не позбавлений права у будь-який час звернутись до суду з позово про стягнення пені, нарахованої на таку невиплачену заборгованість.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 02.02.2021 у справі №810/1506/17 Верховний Суд підсумовує, що: «на суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення, безвідносно до причин нездійснення такого відшкодування.

Верховний Суд зазначений довод не прийняв та зазначив, що «строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення.

Таким чином, у зазначеній постанові Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги ОДПІ, що позивач звернувшись з адміністративним позовом через 4 роки з дати виникнення права на таке звернення, пропустив встановлений податковим законодавством строк.

Тобто, Верховний Суд встановив, що строк звернення (а не період, за який може нараховуватися пеня), з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, полягає в тому, що цей строк в 1095 днів слід обчислювати саме з наступного дня після її фактичного погашення, тобто після фактичного відшкодування суми ПДВ».

Такаж позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 810/1227/17.

Також, у постанові Верховного Суду від 29.11.2021 року у справі №420/4252/19 вказано: «Суд звертає увагу на те, що невідшкодовані платнику податку протягом встановленого строку суми, вважаються бюджетною заборгованістю, за стягненням яких платник податку має право в будь-який момент після виникнення такої бюджетної заборгованості звернутися до суду та нарахувати пеню на суму такої заборгованості. Непогашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість, не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення зазначеної пені.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 826/5397/18».

Також, у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 року у справі № 260/1334/19, суд зазначав: «Факт нарахування пені нерозривно пов`язується із фактом існування заборгованості бюджету, що дозволяє стверджувати про пеню як про міру відповідальності держави перед платником за порушення нею обов`язку вчасного відшкодування від`ємного значення суми ПДВ. Така пеня нараховується рівно стільки часу, скільки триває зазначене порушення держави у вигляді нездійснення відповідними державними органами необхідного комплексу дій по відшкодуванню податку, а відтак її нарахування і виплата є похідним зобов`язанням від основного - відшкодувати бюджетну заборгованість з ПДВ. На дату погашення заборгованості з бюджету державою має бути сплачена і пеня, нарахована на таку заборгованість.

Зазначений висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 804/6138/16 і колегія суддів не вбачає підстав для його відступу, оскільки відсутні підстави вважати, що такий висновок не відповідає правильному тлумаченню норм права».

Враховуючи, що пропуск строку звернення до суду із цим позовом стався внаслідок неналежного урядування, правової невизначеності та невчасного виконання податковим органом своїх обов`язків, наявні підстави для його поновлення та відмови у задоволенні клопотання 1-го відповідача про залишення позову без розгляду.

Згідно із ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлення цього строку, а також про відмову у задоволенні заяви 1-го відповідача про залишення позову без розгляду.

Керуючись Кодексом адмністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків-відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про залишення позову без розгляду - відмовити.

Заяву Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” про визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду з даним позовом та поновлення пропущеного строку – задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску строку звернення Приватним акціонерним товариством “Металургійний комбінат “Азовсталь” до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків-відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, а також пені та поновити його.

Вступну та резолютивну частини ухвали складено та підписано у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 22 грудня 2021 року.

Ухвалу складено у повному обсязі 28 грудня 2021 року.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч