Рішення № 102303519, 29.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2021 р. Справа№200/6730/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2021 року з використанням системи «Електронний суд» позивач, ОСОБА_1 , подала до суду адміністративний позов до відповідача, Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення №80 від 08.02.2021 щодо відмови в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача переглянути заяву від 03.02.2021 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 06 лютого 2021 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 03 лютого 2021 року через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком. 08 лютого 20-21 року відповідач прийняв рішення №80, за яким відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із недосягненням необхідного пенсійного віку 55 років. Позивач вважає, рішення протиправним, оскільки на дату звернення позивач досягла повних 50 років, пільговий стаж за списком №2 склав 14 років 00 місяців 21 день, загальний стаж складає 32 роки 09 місяців 23 дні. Також позивач є матір`ю дитини інваліда.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав. ОСОБА_1 звернулася до управління з заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку по списку №2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 та дострокової пенсії як матері інваліда з дитинства п.5 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення, страховий стаж ОСОБА_1 за наданими документами складає 32 роки 09 місяців 23 дні, пільговий стаж по списку №2 складає 14 років 00 місяців 21 день, але на момент звернення за призначенням пенсії заявниця не досягла віку 55 років, що не відповідає умовам п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також заявницею не надано висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, що не відповідає умовам п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Управлінням прийнято рішення від 29.01.2021 року та від 08.02.2021 про відмову в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку по списку №2 відповідно до ч.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як вона не досягла віку 55 років та дострокової пенсії як матері інваліда з дитинства відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як вона не надала висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Право на призначення пенсії заявниця набуде з 06.02.2026.

04 червня 2021 року ухвалою суду позовна заява залишена без руху і позивачу наданий строк для усунення її недоліків.

22 червня 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.

22 червня 2021 року від відповідача витребувані докази.

06 липня 2021 року допущена заміна Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

06 липня 2021 року ухвалою суду було зупинено провадження по справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (провадження Пз/9901/32/20).

29 грудня 2021 року провадження у справі поновлено.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 .

25 січня 2021 року через веб-портал Пенсійного фонду України ОСОБА_1 подала заяву №714 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку по списку №2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 та дострокової пенсії як матері інваліда з дитинства п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До заяви були додані наступні документи: трудова книжка НОМЕР_2 , уточнююча довідка №199 №673/69 від 07.10.2020 підприємства ПАТ «АЗОВЗАГАЛЬМАШ», уточнююча довідка №198 №673/57 від 07.10.2020 підприємства ПАТ «АЗОВЗАГАЛЬМАШ», атестат про навчання, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження, довідка про перейменування підприємства, довідка до акту огляду медико-соціального експертною комісію серія 12ААб № 581418, посвідчення серія НОМЕР_3 , паспорт, ідентифікаційний номер.

08 лютого 2021 року рішенням №80 про відмову в призначенні пенсії Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області встановлено, що на момент звернення страховий стаж ОСОБА_1 складає 32 роки 09 місяців 23 дні, пільговий стаж по списку №2 складає 14 років 00 місяців 21 день, але на момент звернення за призначенням пенсії заявниця не досягла віку 55 років, що не відповідає умовам п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також заявницею не надано висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, що не відповідає умовам п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За таких обставин вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку по списку №2 відповідно до ч.1 п.2 ч.2 ст.114, так як вона не досягла віку 55 років та дострокової пенсії як матері інваліда з дитинства відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як вона не надала висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Право на призначення пенсії заявниця набуде з 06.02.2026.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закону №1058-ІV).

Закон №1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року – в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року – в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-ІV.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі – Закон №2148-VIII), що доповнив Закон №1058-IV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року».

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України визнані неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Тому спірне рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла, має загальний страховий стаж 32 роки 09 місяців 23 дні, пільговий стаж по списку №2 - 14 років 00 місяців 21 день, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55 років (пенсійного віку), визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Пунктом 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначенні (перерахунку) пенсії Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Ураховуючи, що позивачка подала заяву про призначення пенсії в строк, встановлений пунктом 1.8 Порядку №22-1, має загальний страховий стаж 32 роки 09 місяців 23 дні, пільговий стаж по списку №2 - 14 років 00 місяців 21 день, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020, з дня, що настає за днем досягнення 50 річного віку, тобто з 06 лютого 2021 року.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про скасування спірного рішення, яке є актом індивідуальної дії, а для прийняття рішення на користь позивача виконано всі умови, визначені законом, суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 06 лютого 2021 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не використав надані йому дискреційній повноваження для вирішення питання про призначення пенсії, про які було зазначено в судовому рішенні, що змусило позивача звернутися до суду із даним позовом, судовий збір, сплачений останнім, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення №80 про відмову в призначенні пенсії, прийняте 08 лютого 2021 року Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 06 лютого 2021 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повний текст рішення складено 29 грудня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко