Рішення № 102303505, 14.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2021 р. Справа№200/8068/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у день виключення зі списків особового складу військової частини;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, (вислуга років на день виключення зі списків особового складу складала 12 років 00 місяців 00 днів), відповідно до п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з березня 2017 року по березень 2021 року включно в сумі 185 353,19 грн. із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з березня 2017 року по березень 2018 року (січень 2008 року), а з березня 2018 по березень 2021, (березня 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років станом на 1 січня 2021 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2021 року, без врахування пропорційності та з урахуванням невиплаченої вартості майна;

- зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача залишок нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі 1171,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу у військовій частині 9937 (Донецький прикордонний загін), та 23 лютого 2021 року згідно наказу № 98-ОС, Начальника 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України був звільнений з військової служби, за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту): пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а 23 березня 2021 року згідно наказу № 160-ОС був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Вказує, що на день виключення зі списків Донецького прикордонного загону (військової частини 9937) відповідач невірно провів розрахунки за всіма видами належного позивачу на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, а саме: відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за вислугу років, невірно нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення та невірно був здійснений розрахунок та виплата при звільненні компенсації вартості речового майна за період проходження служби.

Позивач вважає, що такими діями порушено його право на отримання вказаних виплат.

Представник відповідача надав письмовий відзив, проти задоволення позовних вимог заперечує, серед іншого зазначає, що позивач проходив службу в Донецькому прикордонному загоні на посаді техніка відділення інформаційних систем центру зв`язку та інформаційних систем. Наказом начальника 1 прикордонного загону від 27.11.2020 року № 686-ОС позивача було виключено зі списків особового складу та знятий зі всіх видів забезпечення.

Щодо позовних вимог, які стосуються порядку та підстав для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідач зазначив, що на момент виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини вислуга років позивача становила: календарна – 04 років 00 місяців 00 днів, пільгова – 08 років 00 місяців 00 днів, загальна – 12 років 00 місяців 00 днів. Так, відповідно до змісту ч. 2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, які звільняються зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідач наголосив, що відповідно до пункту 1 розділу 9 частин ІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечений за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).

Відповідач вважає, що оскільки на день звільнення з військової служби позивач не мав десяти років календарної вислуги, то відповідно і права на отримання одноразової грошової допомоги не набув.

Щодо вимог, які стосуються індексації грошового забезпечення, відповідач зазначив, що порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядку) визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Вказує, що базовими місяцями для проведення індексації позивачу були березень 2017 року (місяць прийняття на службу), та березень 2018 року (місяць підвищення посадового окладу). Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється індивідуально для кожного працівника (військовослужбовця). Зміни до Порядку щодо встановлення базового місяця для обчислення індексації для новоприйнятих працівників (військовослужбовців) в місяці підвищення посадових окладів (тарифних ставок) за посадою, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 та діють з грудня 2015 року. Від грудня 2015 року набули чинності зміни до вказаного Порядку, відповідно до яких пункт 101 в редакції Постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015 року був викладений в новій редакції. Водночас в новій редакції було викладено пункт 10.2 Порядку: який зазначає що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.»

Відповідач, звернув увагу суду на те, що з аналізу нової редакції пункту 10.2 Порядку №1078 вбачається, що встановлено єдиний механізм обчислення індексу споживчих цін для тих категорій працівників, які: переведені на іншу роботу в цій самій установі або до іншої установи (у разі продовження ними роботи); новоприйняті; вийшли з відпустки для догляду за дитиною до 3 (6) років. Натомість, позивач мав статус новоприйнятого працівника, у березня 2017 року, коли був прийнятий на роботу. Як наслідок, з появою базового місяця позивач не мав статус «новоприйнятого» в цілях індексації зарплати.

Таким чином, відповідач вважає, що позивачем було невірно обчислено суму індексації грошового забезпечення.

Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, відповідач зазначив, що відповідно до п.3-5 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки. Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року.

Наголошує на тому, що у Постанові №178 немає чіткого визначення цінової політики здійснення нарахування, тому законодавець делегував дані повноваження кожній структурі відповідно для відпрацювання чіткого алгоритму виплати грошової компенсації за речове майно, яким безпосередньо у Державній прикордонній службі України є розпорядження АДПСУ від 29.01.2021 року №13.

Також відповідач зазначив, що на виконання вищезазначеної норми щодо розрахунку цін, Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видане розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 29.01.2021 року №13 «Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився» Даним наказом затверджується додаток №1 - вартість належних до видачі предметів речового майна. Відповідно до витягу з наказу №371-ОС від 18.06.2021 року позивачу було нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 25 940,70 грн. з урахуванням сплати всіх передбачених законом податків та зборів.

Щодо заявленого періоду, за який позивач просить нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач зазначив, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Вказує, що на день виключення зі списків особового складу частини грошове забезпечення позивача склало 11716,60 грн., в тому числі: посадовий оклад - 740,00 грн., оклад за військовим званням - 880,00 грн., надбавка за вислугу років 25% - 890,00 грн., надбавка за особливість проходження служби 60% - 2670,00 грн., преміювання 163%-4596,60 грн. Відповідач вважає, що сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2021 роки складає 27338,73 грн. (11716,60 грн./30 календарних днів *70 календарних днів = 27338,73 грн.).

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/8068/21 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Суддя Бабіч С.І. перебував у щорічній відпустці з 06 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року та з 18 жовтня до 23 жовтня і на лікарняному з 25 жовтня до 12 листопада 2021 року.

Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року заяву представника ОСОБА_1 про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з даним позовом та поновлення пропущеного строку задоволено.

Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі позивачу компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років станом на 1 січня 2021 року, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2021 року, без врахування пропорційності та з урахуванням невиплаченої вартості майна та поновлено його.

Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року вирішено розгляд даної справи здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у даній справі на 30 листопада 2021 року.

Ухвалою суду від 30 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі № 200/8068/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 грудня 2021 року.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 14 грудня 2021 року не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на те, що сторони чи їх представники у судове засідання не з`явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).

Відповідач, Військова частина 9937 (Донецький прикордонний загін), код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87521.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 06 квітня 2021 року (а.с. 17).

Згідно витягу з наказу начальника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 23 березня 2017 року №137-ОС ОСОБА_1 був зарахований на військову службу за контрактом, до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с. 57).

23 березня 2021 року наказом начальника 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України «По особовому складу» №160-ОС ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років на 23 березня 2021 року складає: календарна 04 року 00 місяців 00 днів, пільгова 08 років 00 місяців 00 днів, всього – 12 років 00 місяців 00 днів. (а.с. 55).

Відповідно до довідки-розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, складеної відповідачем 04.08.2021 року №657, щодо позивача за 2017-2021 роки судом встановлено, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовців відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. На день виключення зі списків особового складу частини грошове забезпечення склала 11716,60 грн., в тому числі: посадовий оклад – 2820,00 грн., оклад за військовим званням – 740,00 грн., надбавка за вислугу років 25% - 890,00 грн., надбавка за особливість проходження служби 60% - 2670,00 грн., преміювання 163% - 4596,60 грн. Сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2021 роки складає 27338,73 грн. (117916,60 грн./30 календарних днів * 7 календарних дня = 27338,73 грн.) (а.с. 58).

З довідки про розмір грошового забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 відповідачем 04.08.2021 року №659, вбачається, що на день виключення зі списків особового складу частини (23.03.2021 року) грошове забезпечення склало 11716,60 грн., в тому числі: посадовий оклад – 2820,00 грн., оклад за військовим званням –740,00 грн., надбавка за вислугу років 25% - 890,00 грн., надбавка за особливість проходження служби 60% -2670,00 грн., преміювання 163% - 4596,60 грн. (а.с. 61).

Відповідно до довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.03.2017 року по 23.03.2021 року 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.08.2021 року № 658 позивачу за період з березень 2017 року по липень 2017 року не нараховано та невиплачено індексацію грошового забезпечення, за період серпень 2017 року по листопад 2017 року нарахована поточна індексація грошового забезпечення в сумі 63,99 грн., проте не виплачено, за період грудень 2017 року по лютий 2018 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 126,86 грн., проте не виплачено, за період з березня 2018 року по листопад 2018 року не нараховано та невиплачено індексацію грошового забезпечення, за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 71,08 грн., за період з березня 2019 року по червень 2019 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 134,47 грн., за період з липня 2019 року по листопад 2019 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 206,72 грн., за період грудень 2019 року по червень 2020 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 216,51 грн., за період з липень 2020 року по серпень 2020 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 226,29 грн., за період з вересня 2020 року по листопад 2020 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 226,29 грн., проте невиплачено, в грудні 2020 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 233,81 грн. та виплачено за період вересень-листопад 2020 року в сумі 912,68 грн., за період з січня 2021 року по лютий 2021 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 331,42 грн., за березень 2021 року нарахована поточна індексація грошового забезпечення в сумі 245,89 грн. та виплачена в сумі 882,43 грн.

Вказано, що базові місяці для нарахування індексації застосовувались березень 2017 року, березень 2018 року (а.с. 59-60).

22 березня 2021 року позивач звернувся до відповідача з рапортом в якому просив виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно та надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2016 року №178 та надати копію наказу про виплату компенсації за недотримане речове майно за копіями речового атестату за період проходження служби на посадах в ДПСУ (а.с. 74).

Згідно з наказом начальника 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18 червня 2021 року № 371-ОС «Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно звільненим у запас» наказано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно військовослужбовцю прикордонного загону звільненому у запас (відставку) замість належних до видачі предметів речового майна під час проходження служби в Державній прикордонній службі України в сумі 25940,70 грн. (а.с. 73).

Відповідно до довідки-розрахунку №28 від 23 березня 2021 року «На виплату грошової компенсації за неотримане речове майно» (арматурна карточка « 1095), позивачу нараховано грошову компенсацію за недоотримане під час проходження служби речове майно в сумі 25040,70 грн. (а.с.75).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Так, згідно із абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічна правова норма міститься в пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (надалі - Порядок № 393).

За змістом правових норм абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та абзацу другого пункту 10 Порядку № 393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.

У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги "за наявності вислуги 10 років і більше". При цьому суд зазначає, що законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової, тощо).

Більш того, законодавець не надає визначень ні "календарної вислуги років" ні пільгової вислуги років". Правовими нормами Порядку № 393 та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17, яка відповідно до вимог ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом до спірних правовідносин.

На підставі викладеного суд робить висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за закінченням контракту такі військовослужбовці мають права на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше, незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).

Разом з тим, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.

Таким чином, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням строку контракту за наявності вислуги років 17 років 01 місяць 03 днів, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.

Розмір такої допомоги визначається у вигляді 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні п`ять повних календарних років служби позивача.

Суд враховує, що відповідно до п.1 глави 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558 (надалі - Інструкція № 558), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).

Тобто, в даній Інструкції № 558 допущено власне трактування положень статті 15 Закону № 2011-XII та пункту 10 Порядку № 393.

В силу вимог ст.7 КАС України правові норми Інструкції № 558 не мають вищої юридичної сили у відношенні до Закону № 2011-XII та Порядку № 393, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо твердження відповідача про наявність обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.

Суд зазначає, що у частині 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.

Як встановлено судом з витягу з наказу командира начальника 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 160-ОС від 23.03.2021 року, станом на 23 березня 2021 року загальна вислуга років позивача склала 12 років 00 місяців та 00 днів (а.с. 18).

Отже, вислугу років, що надає позивачу право на отримання під час звільнення з військової служби грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивач набув ще у березні 2019 року.

Суд зазначає про те, що відповідачем не надано суду доказів виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби під час звільнення позивача з військової служби у будь-якій іншій військовій частині.

Як встановлено вище, станом на момент звільнення позивача з військової служби позивач мав право на виплату йому відповідної допомоги, проте, її виплату відповідачем проведено не було.

Зазначені обставини вказують на те, що відповідна сума одноразової грошової допомоги має бути стягнута саме з відповідача.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Fedorenko проти України” від 01.06.2006 №25921/02 Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою у Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправної бездіяльності Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін), щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, (вислуга років на день виключення зі списків особового складу складала 12 років 00 місяців 00 днів, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з березня 2017 року по березень 2021 року включно в сумі 185353,19 грн., із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з березня 2017 року по березень 2018 року (січень 2008 року), а з березня 2018 по березень 2021, (березня 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, суд зазначає про таке.

Положеннями статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі-Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV"Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).

Відповідно до пункту 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 у справі № 620/1892/19,від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Стосовно позовних вимог в частині встановлення базового місяця суд зазначає наступне.

Згідно з матеріалами справи, позивача прийнято на військову службу з липня 2017 року, тому при визначенні “базового” місяця для початку обчислення індексації застосуванню підлягає абзац 3 пункту 10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Так, пунктом 10-2 Порядку № 1078 (в редакції чинній на час прийняття позивача на службу) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

На підставі пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Згідно з п.14 Порядку №1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Мінсоцполітика в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: "Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року".

Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09 грудня 2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01 січня 2008 року та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Тобто, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача в даному випадку за період з липня 2017 року по 28 лютого 2018 року є січень 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року та якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.

При цьому, підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з абзацами 4-5 пункту 5 Порядку №1078 якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо протиправної бездіяльності військової частини щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити зазначену індексацію за період з березня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по березень 2021 року, суд зазначає про таке.

Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 1 березня 2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

Пунктом 4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, ураховуючи, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Згідно з офіційними даними, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.

Так, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Аналізуючи вищевказані положення спеціального підзаконного нормативно-правового акта, суд вважає за необхідне зазначити, що підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах.

В даному випадку, суб`єкту владних повноважень необхідно вираховувати розмір підвищення доходу і визначати різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідної особи.

Тобто, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.

При цьому слід звернути увагу на те, що відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Тобто, відповідач, врахував лише норми абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Таким чином, відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув норми абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.

Так згідно матеріалів справи, за період служби позивача з 23.03.2021 року по 23.03.2021 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена лише на загальну суму 6210,82 грн. (грудень 2018 року – 71,08 грн., січень 2019 року – 71,08 грн., лютий 2019 року – 71,08 грн., березень 2019 року – 134,47 грн., квітень 2019 року - 134,47 грн., травень 2019 року - 134,47 грн., червень 2019 року - 134,47 грн., листопад 2019 року – 1033,60 грн., грудень 2019 року – 216,51 грн., січень 2020 року – 216,51 грн., лютий 2020 року – 216,51 грн., березень 2020 року – 216,51 грн., квітень 2020 року – 216,51 грн., травень 2020 року – 216,51 грн., червень 2020 року – 216,51 грн., липень 2020 року – 226,29 грн., серпень 2020 року – 226,29 грн., грудень 2020 року – 912,68 грн., січень 2021 року – 331,42 грн., лютий 2021 року – 331,42 грн., березень 2021 року – 245,89 грн. (а.с. 24), тобто в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення позивачу в період з березня 2018 року по березень 2021 року повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Разом з цим, щодо вимог в частині про зобов`язання відповідача нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 185353,19 грн., суд зазначає про таке.

Суд звертає увагу позивача на те, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.

Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.10.2020 року по справі № 240/11882/19.

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду та те, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача у конкретній сумі відсутні.

Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

У разі вчинення бездіяльності, суд, за умови встановлення під час розгляду справи протиправності такої, може лише спонукати вчинити певну дію.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 420/1207/19, де суд підтвердив правильність висновків суду апеляційної інстанції, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної суми заборгованості.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років станом на 1 січня 2021 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2021 року, без врахування пропорційності та з урахуванням невиплаченої вартості майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

22 березня 2016 року набув чинності Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п.5 Порядку №178).

Пунктом 5 Порядку № 178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Адміністрацією Держприкордонслужби станом на 1 січня поточного року.

Розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 29 січня 2021 року № 13 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» визначено вартість предметів речового майна для визначення розміру компенсації за речове майно при звільненні військовослужбовців у 2021 році (а. с. 114-124).

При цьому в матеріалах справи міститься довідка-розрахунок №28 від 23 березня 2021 року (а.с. 113) та порівнюючи ціни на предмети речового майна зазначені у вказаній довідці на виплату ОСОБА_1 при звільненні компенсації за неотримане речове майно, вбачається невідповідність цін, визначених розпорядженням від 29 січня 2021 року № 13.

Таким чином, розрахунок проведений відповідачем з порушенням пункту 5 Порядку № 178, оскільки вказаним пунктом визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком до вказаного Порядку № 178.

Суд наголошує, що саме Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, встановлено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони саме станом на 1 січня поточного року.

З урахуванням встановлених фактичних обставин, суд дійшов висновку про те, що проведене позивачу нарахування та виплата грошової компенсації за неотримане ним речове майно не відповідає порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також судом встановлено, що відповідачем було застосовано пропорцію часу, що минув з дня виникнення в позивача права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Окрім того, вартість одиниць речового майна не відповідає цінам, які визначені Розпорядженням №13 станом на 1 січня 2021 року (тобто року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, відповідач посилається на Інструкцію №1132. Ця Інструкція визначає організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, курсантів вищих військових навчальних закладів, військовослужбовців, які були призвані на строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів (далі - військовослужбовці), ліцеїстів та працівників Держприкордонслужби в мирний час та особливий період.

Пунктом 10 розділу І Інструкції №1132 визначено, що речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України. Нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Суд наголошує, що положення пункту 10 розділу І Інструкції №1132 не суперечать Порядку №178. Вказаним пунктом передбачено порядок визначення строку носіння відповідного речового майна, а не порядок нарахування розміру спірної компенсації.

Таким чином, дії відповідача не відповідають нормативному регулюванню цих правовідносин і не узгоджуються з вимогами чинного законодавства України в сфері соціального захисту військовослужбовців.

При вирішенні спору суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16 у подібних правовідносинах. У цьому судовому рішенні Верховний Суд, встановивши невідповідність розміру компенсації, виплаченої військовою частиною, вимогам пункту 5 Порядком №178, зазначив, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату.

Також, на необхідність врахування вартості майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату компенсації за речове майно, тобто застосування саме положень пункту 5 Порядку №178, вказав Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2021 року у справі №380/2458/20.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо компенсації за неотримане речове майно, шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 1 січня 2021 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 1 січня 2021 року, без врахування пропорційності та з урахуванням невиплаченої суми вартості майна.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача залишок нарахованої, але невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник у бойових дій у розмірі 1171,66 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до Довідки – розрахунку виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій від 01.06.2021 року № 431, сума компенсації за 2017 -2021 роки складає 27338,73 грн. (грошове забезпечення 11716,60/30 календарних днів * 70 календарних днів відпустки =27338,73 грн.) (а.с. 26).

Відповідно до даних архівної відомості № 4 грошова компенсація позивачу за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій відповідачем було виплачено у розмірі 26167,07 грн.

З розрахунково-платіжної відомості № 59 за березень 2021 року позивачу було нараховано грошову компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 27338,73 грн., з відрахуванням 1,5% військового збору в сумі 1171,66 грн. (а.с. 70-72).

Частиною першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано статтею 10-1 Закону № 2011-XII.

Так, частинами 1 та 2 ст. 10-1 цього Закону, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки . Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до п.6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

У п.168.5 ст.168 Податкового кодексу України зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пп.1.4 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Згідно з пп.1.7 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС), не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС). Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Як зазначено у пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

У п.1 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого 15.01.2004 постановою Кабінету Міністрів України №44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 за №17) (надалі - «Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»), зазначено, що цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Згідно з п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. (…).

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п.3 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»).

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (п.4 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (п.5 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»).

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (п.6 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»).

За матеріалами справи, на день звільнення позивача зі служби були чинними наведені норми права щодо виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Приписи «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» не можуть суперечити приписам Податкового кодексу України, а якщо суперечать - то не повинні застосовуватись.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, без оподаткування військовим збором, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині про зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача залишок нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій розмірі 1171,66 грн., підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд, вважає задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) частково, шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у день виключення зі списків особового складу військової частини;

- зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, (вислуга років на день виключення зі списків особового складу складала 12 років 00 місяців 00 днів), відповідно до п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з березня 2017 року по березень 2021 року включно із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з березня 2017 року по березень 2018 року (січень 2008 року), а з березня 2018 по березень 2021 року (березня 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років станом на 1 січня 2021 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2021 року, без врахування пропорційності та з урахуванням невиплаченої вартості майна;

- зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача залишок нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій розмірі 1171,66 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України, Законами України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Зобов`язати Військову частину 9937 (Донецький прикордонний загін) (код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87521) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (вислуга років на день виключення зі списків особового складу складала 12 років 00 місяців 00 днів), відповідно до п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року.

Зобов`язати Військову частину 9937 (Донецький прикордонний загін) (код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87521) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з березня 2017 року по березень 2021 року включно із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з березня 2017 року по березень 2018 року (січень 2008 року), а з березня 2018 по березень 2021 року (березня 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років станом на 1 січня 2021 року.

Зобов`язати Військову частину 9937 (Донецький прикордонний загін) (код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87521) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2021 року, без врахування пропорційності та з урахуванням невиплаченої вартості майна.

Зобов`язати Військову частину 9937 (Донецький прикордонний загін) (код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87521) виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) залишок нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій розмірі 1171,66 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) (код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87521).

Повне судове рішення складене 14 грудня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 2 статті 299 КАС України.

Суддя С.І. Бабіч