Ухвала суду № 102302355, 28.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

28 грудня 2021 р. Справа № 120/17170/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк Алла Юріївна, розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000083204 від 17.09.2020.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подачі заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску та надання доказів сплати судового збору в розмірі 2270 грн.

22.12.2021 року представником позивача на виконання вимог ухвали суду від 06.12.2021 року подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та надано квитанцію про сплату судового збору у відповідному розмірі.

Розглянувши викладені представником позивача обставини щодо строку звернення до суду, виходить з того, що згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина четверта цієї статті визначає, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах, водночас, передбачаючи можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальними нормами, якими встановлені окремий порядок захисту порушених прав платників податків, в тому числі і в судовому порядку, є норми Податкового кодексу України.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

У постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 Верховний Суд здійснив системне тлумачення норм права, які регулюють питання обчислення строку звернення до суду в податкових спорах, висловивши правову позицію про те, що строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки.

Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.

Також Верховний Суд зробив висновок, що пункт 56.18 статті 56 ПК України встановлює лише спеціальний строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

Водночас, правового висновку про те, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено процесуальний строк звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, постанова Верховного Суду не містить.

У розвиток наведеного правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а також практичних результатів існування тривалий час судової практики, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становить 1095 днів, Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 змінив попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.

Верховний Суд вважає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені ст. 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абз. 1 п.102.1 цієї статті.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).

Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці 1 пункту 102.1 цієї статті.

Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.

Отже, Верховний Суд вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні. Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов`язання, свідчить про те, що вони об`єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.

Верховним Судом зазначено, що численні юридичні наслідки, які з огляду на положення Податкового кодексу України виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов`язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов`язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов`язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов`язання стають неузгодженими. У зв`язку з наведеним право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання об`єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.

З вищевикладеного вбачається, що норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду у випадку не здійснення досудового адміністративного оскарження до вищого податкового органу, а тому такий строк визначається пунктом 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України.

З урахування викладеного, суд приходить до висновку, що до податкових повідомлень-рішень Кодексом адміністративного судочинства України та Податковим кодексом України встановлені наступні види строків звернення до суду у справах даної категорії:

- шість місяців якщо позивачем не застосовувалась процедура досудового врегулювання спору;

- три місяці якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору, однак рішення за результатами скарги не було прийнято або не було направлено скаржнику;

- один місяць якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору та прийнято рішення про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, строк звернення до суду з даними позовними вимогами становить шість місяців, оскільки позивачем не застосовувалась процедура досудового врегулювання спору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем оскаржується податкове повідомлення-рішення №0000083204, яке прийняте Головним управлінням ДПС у Вінницькій області - 17.09.2020 року.

При цьому, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 30.11.2021 року.

Жодних причин пропуску такого строку позивачем не вказано, а посилання за застосування в такому випадку 1095 днів згідно зі ст. 102 ПК України, суперечність між собою норм одного і того ж нормативно-правового акту, наявність неоднозначного (множинного) трактування прав, необхідність прийняття рішення на користь платника податків, за встановлених судом обставин є помилковим.

Суд звертає увагу позивача, що без вказівки на обставини, які позбавили особу можливості своєчасно звернутися до суду, неможливим є вирішення питання про поважність причин, неможливим є застосування гнучкості чи будь-яких інших критеріїв, які б дозволили суду забезпечити особі доступ до правосуддя.

Тобто, суд не може підміняти законодавця вирішуючи який саме строк підлягає застосуванню до конкретного позову. Навпаки, застосовуючи встановлений строк суд повноважний спростити його формалізм.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів передбачено конкретно визначеним строком. Це, насамперед, викликано специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікітан" ні в позовній заяві, ні в заяві на усунення її недоліків не вказало причин пропуску вказаного судом строку, що, відповідно, позбавляє і суд можливості надати оцінку поважності причин його пропуску, адже лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на оскарження спірного рішення податкового органу у строк, встановлений КАС України, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.

Посилання на інший порядок застосування строків, такою причиною, на думку суду, не є.

Разом з тим, суд критично ставиться до посилань позивача на наявність неоднозначної правової позиції щодо строків оскарження відповідних рішень та визнає вказані пояснення не достатніми для обґрунтування наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Посилання позивача щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 внесено зміни до КАС України та доповнено пункт 3 такого змісту: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

З метою удосконалення норм, зокрема КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-IX), який вступив в законну силу 17.07.2020, пункт 3 Розділу VІ Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України викладено в наступній редакції:

«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.».

З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що суд поновлює процесуальні строки, встановлені нормами КАС України, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Отже, поновленню підлягають лише такі встановлені законом процесуальні строки, які порушені з поважних причин. В свою чергу поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та не залежала від волевиявлення особи.

Позивачем до суду не додано доказів, які б підтверджували неможливість звернутися до суду з позовом у визначений КАС України строк з поважних причин, які зумовлені дією карантину.

Інших доводів у своєму клопотанні про поновлення строку позивачем не зазначено.

При цьому, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.98 року, заява N 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з позовними вимогами та обґрунтованих обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску такого строку останнім не наведено, суд приходить до висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За приписами пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи, що суд прийшов до переконання про необхідність повернення позовної заяви особі, яка її подала, заява представника позивача про зупинення провадження у справі підлягає залишенню без розгляду, оскільки положення КАС України не передбачають вирішення питання про зупинення провадження у справі до відкриття провадження.

При цьому, вважаю за необхідне звернути увагу, що зупинення провадження у справі є правом, а не обов`язком суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 169, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Чернюк Алла Юріївна