Рішення № 102301109, 29.12.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/8135/21

Провадження № 2/752/6169/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 грудня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Машкевич К.В.

при секретарі: Гненик К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоліт і Ко» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Новоліт і Ко» на свою користь заборгованість за кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005р. в сумі: 480059,92 гри., з яких: сума основного боргу - 343058,46 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 125445,04 грн., три проценти річних від простроченої суми - 11556,42 грн. та судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 29.03.2005 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №150-05 И, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 40000,00 грн., зі сплатою процентів 12,0 річних, зі строком повернення до 29.03.2020 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір від 19.04.2005 року.

Також, для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Новоліт і Ко» укладені договори поруки №150-05-П 1 від 29.03.2005 року та №150-05-П 2 від 29.03.2005 року, відповідно до умов яких поручителі зобов`язуються відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання позичальником усіх його зобов`язань за кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005 р.

11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит та Державною іпотечною установою, з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав № 17/4-3 від 11.02.2015 року, що укладений з метою забезпечення зобов`язань первісного кредитора за кредитним договором №17/4 від 11.02.2015., укладено Договір про відступлення прав вимоги № 17/4-В нотаріально посвідчений 11.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 616.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього Договору.

Так, згідно інформації, яка міститься під порядковим номером 105 в Додатку № 1 до Договору відступлення (витяг додається), Новий кредитор набув Права вимоги за Кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005р. укладеним між ОСОБА_1 та Банком, Іпотечним договором від 29.03.2005р. укладеним між ОСОБА_1 та Банком, за Договором поруки № 150-05-П 1 від 29.03.2005р. укладеним між ОСОБА_2 та Банком, та за Договором поруки № 150-05-П 2 від 29.03.2005р. укладеним між ТОВ «Новоліт і Ко» та Банком.

Станом на момент відступлення права вимоги Державній іпотечній установі, за договором відступлення, у відповідності з довідкою про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані в забезпечення Державній іпотечній установі згідно договору застави майнових прав № 17/4 від 11.02.2015р., станом на 17.09.2015р., залишок основних зобов`язань боржника ( ОСОБА_1 порядковий номер 105 в довідці) складав: 15720,33 дол. США, або 343058,46 у гривневому еквіваленті (за офіційним курсом НБУ станом на 17.09.2015 року, який склав 2182,2599 гривень за 100 доларів США).

Вважає, що починаючи з 17 вересня 2015р. позичальник повинен був виконувати зобов`язання за кредитним договором та сплачувати платежі в рахунок погашення кредиту та відсотків за його користування тільки на реквізити Державної іпотечної установи, про що був належним чином повідомлений, але на поточні рахунки Державної іпотечної установи за період з 17 вересня 2015 року до 29 березня 2020 року (кінцевий строк повернення Кредитних ресурсів) від позичальника за кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005р. грошових коштів не надходило, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 480 059,72 грн., яка підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005р. позичальника ОСОБА_1 № 240/32/28 від 19.01.2020р., та складається з: суми основного боргу в розмірі - 343 058,46 грн.; прострочених відсотків за користування кредитом за період з 29.03.3017р. по 29.03.2020р. (з урахуванням строку позовної давності та в межах строку повернення кредитних ресурсів) - 125445,04 грн.; компенсаційних платежів, розрахованих кредитором згідно вимог ст. 625 ЦК України (3% річних від простроченої суми нараховані після закінчення строку повернення кредитних ресурсів) - 11556,42 грн.

Заборгованість за кредитним договором (включаючи суму основного боргу та відсотків за користування кредитом) та компенсаційні виплати підлягають стягненню з відповідачів у судовому порядку.

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 31.03.2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

17.05.2021 року від відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли відзиви на позовну заяву в яких вони зазначили, що вимога позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено а ні переходу до нього права вимоги за кредитним договором №150-05-И від 29.03.2005 року, а ні існування кредитної заборгованості та розміру заборгованості за даним кредитним договором, оскільки позивач не має в натурі первинних документів про право вимоги, тому своє право вимоги та наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову позивачем не доведено.

Позивачем доказів державної реєстрації переходу до нього прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 19.04.2005 року не надано.

Сумнівність та недоведеність переходу до позивача права вимоги викликає і саме повідомлення позивача про відступлення права вимоги в якому позивач зазначає, що ДІУ набула всіх прав вимоги за іпотечними договорами, у тому числі по іпотечному кредиту в якому відповідач виступає позичальником, а відомості про здійснення такого відступлення були зареєстровані реєстратором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до чинного законодавства. Проте, така інформація позивача не відповідала та не відповідає дійсності, оскільки позивачем внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не здійснювалося, що підтверджується, зокрема, інформаційними довідками №53658867 від 19.02.2016 року, №255287589 від 05.05.2021 року - відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

На підставі вищевикладеного вважають, що вимога позивача щодо стягнення заборгованості є недоведеною, в зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до умов кредитного договору № 150-05-И від 29.03.2005 року позичальник зобов`язується щомісячно в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого становить 480,07 доларів США (у складі ануїтетного платежу сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами), строк виконання зобов`язання до 29.03.2020 року. Тобто, умовами договору встановлюються окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного окремого платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Отже, звернувшись до суду з даним позовом тільки 11.02.2021 року, позивач пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період до 11.02.2018 року, відтак суд має відмовити в задоволенні цих вимог.

01.06.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій він зазначив, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують дійсність вимог Державної іпотечної установи, а відтак твердження відповідачів про те, що Установою не надано первинних документів на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором № 150- 05-И від 29.03.2005р. на користь Державної іпотечної установи, та не підтверджено існування кредитної заборгованості та її розміру за вказаним договором, не відповідають дійсності та не заслуговують на увагу.

Відсутність відомостей про зміну іпотекодержателя не тягне за собою недійсність права вимоги та не може свідчити про те, що договір про відступлення права вимоги є неукладеним.

Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 125/2360/16-ц.

Як вбачається з відзиву останнім взагалі заперечується дійсність вимог Державної іпотечної установи, як кредитора, і прохальна частина відзиву містить виключно вимогу про відмову в задоволені позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

У запереченнях на позов чи зустрічному позові можливо викладати вичерпний зміст заяви про застосування строку позовної давності з відповідною прохальною частиною (у тому числі по тексту), а не лише здійснити загальне посилання на норми ст. 267 ЦК України чи посилання на сплив позовної давності, у зв`язку з чим застосування позовної давності до вимог не підлягає.

29.07.2021 року від відповідачів надійшли заяви про визнання позову.

Оскільки розгляд справи відбувається в спрощеному позовному провадженні, учасники справи в судове засідання не викликались.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору №150-05 И від 29.03.2005 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було надано ОСОБА_1 кредит в сумі 40000 доларів США строком до 29.03.2020 року зі сплатою 12% річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та Банком укладений Іпотечний договір від 19 квітня 2005 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко В.Д. за реєстровим № 1222 від 19.04.2005р. за яким Іпотекодержатель приймає в іпотеку: квартиру під номером АДРЕСА_1 , має загальну площу 72,20 кв.м., і складається з трьох жилих кімнат, жилою площею - 42,20 кв.м.

Згідно умов іпотечного договору, банк набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки та повернути всю суму зобов`язання на момент звернення стягнення незалежно від настання строку виконання боргового зобов`язання.

Також, для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Новоліт і Ко» укладені договори поруки №150-05-П 1 від 29.03.2005 року та №150-05-П 2 від 29.03.2005 року, відповідно до умов яких поручителі зобов`язуються відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання позичальником усіх його зобов`язань за кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005 р.

11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит та Державною іпотечною установою, з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав № 17/4-3 від 11.02.2015 року, що укладений з метою забезпечення зобов`язань первісного кредитора за кредитним договором №17/4 від 11.02.2015., укладено Договір про відступлення прав вимоги № 17/4-В нотаріально посвідчений 11.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 616.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього Договору.

Так, згідно інформації, яка міститься під порядковим номером 105 в Додатку № 1 до Договору відступлення (витяг додається), Новий кредитор набув Права вимоги за Кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005р. укладеним між ОСОБА_1 та Банком, Іпотечним договором від 29.03.2005р. укладеним між ОСОБА_1 та Банком, за Договором поруки № 150-05-П 1 від 29.03.2005р. укладеним між ОСОБА_2 та Банком, та за Договором поруки № 150-05-П 2 від 29.03.2005р. укладеним між ТОВ «Новоліт і Ко» та Банком

Станом на момент відступлення права вимоги Державній іпотечній установі, за Договором відступлення, у відповідності з Довідкою про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані в забезпечення Державній іпотечній установі згідно Договору застави майнових прав № 17/4 від 11.02.2015р., станом на 17.09.2015р., залишок основних зобов`язань боржника ( ОСОБА_1 порядковий номер 105 в довідці) складав: 15 720,33 дол. США, або 343 058,46 у гривневому еквіваленті (за офіційним курсом НБУ станом на 17.09.2015 року, який склав 2182,2599 гривень за 100 доларів США).

У звязку з тим, що відповідачі не сплатили вказану заборгованість з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Новоліт і Ко» в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 150-05 И від 29.03.2005р. в сумі: 480059,92 гри., з яких: сума основного боргу - 343058,46 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 125445,04 грн., три проценти річних від простроченої суми - 11556,42 грн.

При цьому, відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов`язань, так і строки виконання зобов`язань з щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 29.03.2020 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено ОСОБА_1 припинив виконувати щомісячні зобов`язання зі сплати кредиту ще до моменту укладання договору про відступлення права вимоги та з моменту укладання такого договору з 11.02.2015 року ним не здійснено жодного платежу.

Вказаного позивачем не спростовано.

З вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та погашення відсотків банк звернувся 29.03.2021 року, включивши до позовних вимог всю суму заборгованості і проценти в межах строку позовної давності та 3% річних.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З наведеного слідує, що так як відповідач ОСОБА_1 припинив виконувати щомісячні платежі з погашення кредиту ще до моменту укладення договору про відступлення права вимоги 11.02.2015 року та після цього взагалі не здійснював жодного платежу, позивач не скористався своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору та не звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду 29.03.2021 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення представника позивача стосовно того, що заява про застосування строку позовної давності викладена не належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як зазначив Верховний Суд України у своїх постановах від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15 та від 30.09.2015 року у справі №3-374гс15, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, втому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу )п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Виходячи з наведеного боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Що стосується заяв відповідачів про визнання позову, то вони були подані після відзиву на позовну заяву та після заяви про пропуск строку позовної давності.

При цьому, заяви про відмову від заявленого ними пропуску позовної давності подано не було.

Так само позивачем не було подано заяву про поновлення строку позовної давності.

Статтею 206 ЦПК України врегульовано право позивача відмовитися від позову, а відповідача - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги заяви відповідачів про визнання позову та відмовляє у задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року, ст. ст. 256, 257, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоліт і Ко» про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя