Рішення № 102297677, 28.12.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4307/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства “Харківські теплові мережі” (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, ідентифікаційний код 31557119) до Приватної фірми "Яковлевські годинники" (61002, м. Харків, проспект Московський, буд. 1, ідентифікаційний код 24273530) про стягнення 43 059,21 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватної фірми "Яковлевські годинники" (далі - відповідач) про стягнення суми у розмірі 43 059,21 грн., з яких: 35498,46 грн. борг за невиконання договірних зобов`язань по сплаті спожитої теплової енергії на потреби опалення за період з листопада 2014 по квітень 2021 року включно, 5506,81 грн. - інфляційні втрати, 1955,89 грн. - 3% річних та 98,05 грн. пені. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору про постачання теплової енергії № 9559 від 01.02.2002 та приписів ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, несвоєчасно вносив плату за отриману від позивача теплову енергію у період з листопада 2014 по квітень 2021 року включно, у зв`язку із чим позивачем заявлені до стягнення вказані суми заборгованості. Також, у зв`язку із простроченням відповідачем строків оплати позивачем нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати, 3% річних та пеня.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу у строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

06.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№28735), в якому останній проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, зазначав про пропущення позивачем строку позовної давності зокрема щодо заборгованості за період з листопада 2014 року по жовтень 2018 року у розмірі 19825,81 грн. Також, заперечував проти заявлених позивачем до стягнення 3% річних у розмірі 1955,89 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 506,1 грн.

Також, від відповідача 06.12.2021 надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. №28734), в якій він зазначив про необхідність застосування строків позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з листопада 2014 по квітень 2021 та у позові відмовити повністю.

14.12.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 29496), в якій останній вказує, що з відзивом не погоджується, щодо застосування до позовних вимог позовної давності, посилається на те, що строк позовної давності не було пропущено у зв`язку з введенням на всій території України карантину та, як наслідок, під час дії цього карантину строки, визначені, зокрема ст. 257 ЦК України, були продовжені на строк дії такого карантину, тому період заборгованості не виходить за строки позовної давності.

Cуд констатує, що процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що відповідач займає нежитлові приміщення підвалу № 1-6, та 1-го поверху № 1,7, 8, 9 будівлі літ. "А-4" загальною площею 89,5 кв.м у житловому будинку №1 по пр. Московському у м. Харкові. Система опалення зазначених приміщень є невід`ємною частиною централізованої системи опалення житлового будинку, теплопостачання яких здійснює КП «Харківські теплові мережі».

01 червня 2002 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання теплової енергії № 9559 (далі - договір).

Відповідно до умов договору позивач зобов`язався постачати відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов`язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

Теплова енергія постачається відповідачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гаряче водопостачання протягом року; технологічні потреби відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря по мірі необхідності (п.2.1. договору).

Пунктом 3.2. договору перелічено обов`язки відповідача, як споживача теплової енергії. Так, відповідач зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором (п.п.3.2.1., 3.2.2. п.3.2.)

В свою чергу позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, завданих порушеннями, допущеними відповідачем під час користування тепловою енергією, обмежувати або повністю припиняти постачання теплової енергії у випадках та порядку, визначених правилами користування тепловою енергією, іншими нормативними актами України, а також додатком 3 до договору (п.п.4.1.3., 4.1.4. п.4.1.). А також позивач зобов`язаний забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з договором (п.п. 4.2.1. п.4.2.).

Облік споживання теплової енергії проводиться вказаним розрахунковим способом (п.5.1. договору).

Згідно п.6.1. договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск - получення теплової енергії (п.6.2. договору).

Пунктом 6.3. договору сторони погодили, що відповідач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує позивачу попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

У пункті 6.4. договору, якщо відповідач, як споживач розраховується за показниками приладів обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується Споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Згідно з пунктом 6.5. договору споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується відповідачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату. При не сплаті відповідачем, за отриману теплову енергію, в указаний термін відпуск теплової енергії відповідачу здійснюється на умовах товарного кредиту.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав та на підставі розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 років, 2019-2020 років, 2020-2021 років та договору № 4662 від 01.03.2002, здійснював постачання теплової енергії відповідачу.

Як стверджує позивач у відповідача існує заборгованість за неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань складає 35498,46 грн., яка утворилася за період з листопада 2014 року по квітень 2021 року (включно).

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується - актами на включення теплової енергії у приміщеннях відповідача (акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками повноважених представників КП "Харківські теплові мережі"); рахунками - фактурами надісланими на адресу відповідача.

01.02.2021 позивачем на адресу відповідача із листом за № 62 були направлені: акти виконаних робіт та рахунок - фактуру на оплату спожитої теплової енергії за періоди: з жовтня по квітень 2018; з листопада 2018 по березень 2019; акт звіряння станом на 01.01.2021 на суму 43310,55 грн.; акт звіряння по пені станом на 01.01.2021 на суму 522,33 грн.; вимога про погашення заборгованості від 01.02.2021 № 63 на зазначену суму. Докази направлення вказаних документів надані позивачем до матеріалів справи, проте відстежити вказане поштове відправлення на час розгляду справи неможливо, оскільки дана інформація зберігається в системі не тривалий час.

06.09.2021 позивачем на адресу відповідача із листом за № 49-652 було направлені: акти виконаних робіт та рахунок - фактуру на оплату спожитої теплової енергії за період з лютого по квітень 2021; акт звіряння станом на 01.08.2021 на суму 47 910,59 грн.; вимогу про погашення заборгованості від 06.09.2021 № 49-653 на зазначену суму за період 02.04.2021.

Згідно інформації за відстеженням поштового пересилання № 6118402665745 (лист № 49-652 від 06.09.2021), з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта", вказане поштове відправлення вручене адресату 09.09.2021.

Проте відповідач, вищевказані документи направлені позивачем залишив без задоволення та вказану заборгованість не сплатив, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання договірних зобов`язань, яка складає 43 059,21 грн., з яких: 35498,46 грн. борг за невиконання договірних зобов`язань по сплаті спожитої теплової енергії на потреби опалення за період з листопада 2014 по квітень 2021 року включно, 5506,81 грн. - інфляційні втрати, 1955,89 грн. - 3% річних та 98,05 грн. пені.

Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи про пропущення позивачем строку позовної давності, зокрема щодо заборгованості за період з листопада 2014 року по жовтень 2018 року у розмірі 19825,81 грн. Також, заперечує проти заявлених позивачем до стягнення 3% річних у розмірі 1955,89 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 506,1 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" (далі - Закон), споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Частиною 1 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 ГК України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В розумінні статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності дост.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем, у встановленому законом порядку, позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору № 9559 про постачання теплової енергії від 01.06.2002 в частині оплати вартості теплової енергії своєчасно та у повному обсязі, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов`язання за вказаним договором щодо оплати вартості теплової енергії в сумі 35498,46 грн., а також, те, що відповідач позовні вимоги не спростував та доказів оплати теплової енергії до суду не надав, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, відповідач у відзиві на позовну заяву та в окремо поданій заяві просив застосувати позовну давність на заборгованість заявлену позивачем до стягнення за період з 2014 по 2018 роки.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Нормами цивільного законодавства не передбачено таке поняття, як триваюче правопорушення, у той час як позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. (Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.12.2018 у справі №904/10591/17).

У частині 5 статті 261 ЦК України законодавець визначив спеціальне правило, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, для обчислення строку позовної давності до позовних вимог, які стосуються порушення виконання зобов`язань з визначеним строком підлягає застосуванню норма, закріплена у частині 5 статті 261 ЦК України.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за період з листопада 2014 року по квітень 2021 року (включно).

Позивач у відповіді на відзив зазначав, що строк позовної давності не було пропущено у зв`язку з введенням на всій території України карантину та, як наслідок, під час дії цього карантину строки, визначені, зокрема ст. 257 ЦК України, були продовжені на строк дії такого карантину, тому період заборгованості не виходить за строки позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. з 12 березня 2020 року на усій території України запроваджено карантин.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 (зі змінами станом на 20.09.2021 №1003) продовжено адаптивний карантин та режим надзвичайної ситуації до 31 грудня 2021 року.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи вищенаведене, трирічний строк позовної давності на заборгованість відповідача з листопад 2014 по 11.03.2017 у розмірі 12 676,18 грн. є пропущеним позивачем, отже в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Проте, на заборгованість з 12.03.2017 по жовтень 2018 року (включно) позовна давність позивачем не пропущена, оскільки кінцевий строк на звернення позивача до суду припадає на період дії карантину (карантин введено з 12 березня 2020 року), який було продовжено по 31 грудня 2021 року, то, з урахуванням положень, які викладені в Прикінцевих та Перехідних Положеннях ЦК України, позивачем строк позовної давності не було пропущено.

За таких обставин, заява відповідача щодо застосування позовної давності підлягає частковому задоволенню.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, обґрунтованою сумою заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача є сума у розмірі 22 822,28 грн. за період з 12.03.2017 по квітень 2021 (включно), в решті частині позовних вимог у розмірі 12 676,18 грн. суд відмовляє, у зв`язку із пропуском позовної давності.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 98,05 грн. (нарахована за період з 15.01.2021 по 09.09.2021), інфляційні втрати у розмірі 2403,34 грн. (нараховані за період з 03.07.2017 по 09.09.2021 на заборгованість з листопада 2014 року по квітень 2021 року) та 3% річних у розмірі 959,26 грн. (нараховано за період з 03.07.2017 по 09.09.2021 на заборгованість з листопада 2014 року по квітень 2021 року).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 ЦК України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Ч.1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати за поставлену позивачем теплову енергію не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна оплата відповідачем товару поставленого позивачем) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2.3. договору, сторони визначили, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту енергію нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України належної до сплати суми за кожен день прострочення.

За приписом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторонами у договорі період нарахування пені не збільшено, отже й нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд, ознайомившись із розрахунком позивача пені зазначає, що вказаний розрахунок не відповідає положенням ч.6 ст. 232 ГК України, а саме із тим, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Позивачем нараховано пеню на заборгованість 392,59 грн. за період з 15.01.2021 по 09.09.2021, 745,66 грн. за період з 15.02.2021 по 09.09.2021, хоча кінцевими датами нарахування пені є: 15.07.2021 та 15.08.2021 відповідно.

За таких обставин, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими в сумі 72,56 грн. Щодо решти частини позовних вимог у сумі 25,49 грн. позовні вимоги є безпідставними, а тому суд в частині позовних вимог щодо стягнення цієї суми пені відмовляє.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".).

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням пропущення позивачем строку позовної давності за період з листопада 2014 року по 11.03.207, а отже й виключенням вказаного періоду із розрахунку, суд здійснивши перерахунок за допомогою Системи "Законодавство" вважає, що сума 3% річних нарахованих на заборгованість за період з 12.03.2017 по квітень 2021 у розмірі 362,82 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Щодо решти частини позовних вимог у сумі 1593,07 грн. позовні вимоги є безпідставними, а тому суд в частині позовних вимог щодо стягнення цієї суми 3% річних відмовляє.

Суд, з урахуванням вищенаведеного здійснивши перерахунок за допомогою Системи "Законодавство" вважає, що сума інфляційних нарахованих на заборгованість за період з 12.03.2017 по квітень 2021 у розмірі 944,46 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Щодо решти частини позовних вимог у сумі 4562,35 грн. позовні вимоги є безпідставними, а тому суд в частині позовних вимог щодо стягнення цієї суми інфляційних відмовляє.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги задоволення позову частково, керуючись положеннями пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати позивача, у вигляді судового збору слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача покласти судовий збір у розмірі 1275,89 грн., а на позивача у розмірі 994,11 грн.

На підставі статей 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 256, 261, 267, 509, 525, 526, 548, 549, 599, 610, 611, 612, 623-629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 232, 253, 275, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної фірми "Яковлевські годинники" (61002, м. Харків, проспект Московський, буд. 1, ідентифікаційний код 24273530) на користь Комунального підприємства “Харківські теплові мережі” (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, ідентифікаційний код 31557119) суму основного боргу у розмірі 22822,28 грн., інфляційні у розмірі 944,46 грн., 3% річних у розмірі 362,82 грн., пеню у розмірі 72,56 грн. та судовий збір у розмірі 1275,89 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Комунального підприємства “Харківські теплові мережі” (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, ідентифікаційний код 31557119).

Відповідач: Приватна фірма "Яковлевські годинники" (61002, м. Харків, проспект Московський, буд. 1, ідентифікаційний код 24273530).

Повне рішення складено "28" грудня 2021 р.

Суддя О.В. Смірнова