Ухвала суду № 102297518, 28.12.2021, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"28" грудня 2021 р. Справа №918/915/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув заяву відповідача про стягнення судових витрат

у справі за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд"

про: визнання припиненими повноважень виконавчого органу (директора) товариства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2

секретар судового засідання: Коваль С.М.;

представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Дяденчук А.І.;

від третьої особи: ОСОБА_3 ;

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд" з позовом про визнання припиненими повноважень виконавчого органу (директора) товариства.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23 листопада 2021 року.

В судовому засіданні 23 листопада 2021 року оголошено перерву до 09 грудня 2021 року.

Ухвалою суду від 24 листопада 2021 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 09 грудня 2021 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 15 грудня 2021 року.

15 грудня 2021 року позивачем з посиланням на положення пункту 5 частини 1 статті 226 ГПК України подано клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 15 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд" про визнання припиненими повноважень виконавчого органу (директора) товариства залишено без розгляду.

15 грудня 2021 року відповідачем подано заяву про стягнення витрат понесених відповідачем по оплаті професійної правничої допомоги в розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою суду від 16 грудня 2021 року розгляд вказаної заяви призначено на 28 грудня 2021 року.

Розглянувши заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд" про стягнення судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.

Відповідно до статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Учасники справи на підставі пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

З огляду на наведені процесуальні норми сторона має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.

У своєму відзиві на позов відповідачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 50 000,00 грн.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла або очікує понести в зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

Крім цього, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення по справі) здійснювати розподіл судових витрат.

Водночас, положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної письмової заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, або до винесення рішення, якщо справа розглядається в спрощеному порядку, а відповідні докази мають бути надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

15 грудня 2021 року відповідачем подано до суду заяву про стягнення судових витрат.

В якості доказів понесення судових витрат заявником надано суду договір про надання правової допомоги від 18 листопада 2021 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 15 грудня 2021 року та рахунок.

Договором про надання правової допомоги встановлено, що вартість правової допомоги становить 50 000,00 грн., яка сплачується у строк встановлений в рахунку на оплату (розділ 3 договору).

Згідно з наданим відповідачем рахунком, вказаний рахунок має бути оплачений до 31 грудня 2021 року.

Разом з тим, у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 5, 6 статті 130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до приписів частини 5 статті 130 ГПК України, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, зокрема статей 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України.

У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його надалі без розгляду.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Суд враховує, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу необхідно довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 по справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 по справі № 922/592/17, від 24.03.2021 по справі № 922/2157/20, від 09.04.2021 по справі № 924/804/20).

В поданій заяві заявник вказує, що підставою для залишення позову без розгляду стала заява самого позивача на стадії розгляду справи по суті. А проте суд звертає увагу заявника, що заяву про залишення позову без розгляду було подано до початку розгляду справи по суті.

Суд також зауважує, що саме лише посилання на подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду не може вважатися доказом необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до норм статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність. Поняття принципу диспозитивності розкрито у положеннях статті 14 ГПК України, відповідно до яких, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Правилами частини 1 статті 226 ГПК України передбачено право позивача до початку розгляду справи по суті подати заяву про залишення позову без розгляду. Водночас таке право позивача на подачу заяви про залишення позову без розгляду не обумовлено іншими вимогами окрім умови про дотримання процесуального строку, у який така дія може бути вчинена: до початку розгляду справи по суті.

У поданій заяві заявник вказує на правовий висновок зроблений Верховним Судом у справі №922/1001/20. А проте суд не вбачає підстав для застосування правових висновків Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2021 року по справі №922/1001/20 у даній справі, оскільки у згаданій справі надано правові висновки щодо інших обставин. Зокрема Верховний Суд надаючи правовий аналіз спірним правовідносинам зазначає, що: "У відзиві на позовну заяву особа вказувала на наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки позивач вже звертався з позовом до відповідачів про стягнення з них заборгованості за кредитним договором №58/2003. Крім того, зазначив, що подання декількох позовів до одних й тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав може бути визнано судом як зловживання позивачем своїми процесуальними правами." А отже у згаданій справі суд зробив висновок про необґрунтованість дій позивача не з самого факту подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду, а з сукупної оцінки процесуальних дій позивача вчинених як у межах цієї справи, так і в попередній справі з тим же позовом та з тими ж учасниками.

У постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 924/804/20 Верховний Суд вказує, що: "Колегія суддів враховує, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду".

А проте, як вже було зазначено вище, подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду саме по собі не може свідчити про необґрунтованість дій позивача.

Відповідачу необхідно було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали. Натомість заява відповідача про стягнення судових витрат не містить обґрунтувань того, що позивач діяв недобросовісно пред`явивши позов та яким саме чином позов є необґрунтований.

У своєму позові позивач вказував, що рішення загальних зборів від 21 грудня 2018 року яким продовжено строк повноважень директора ТзДВ "Клевань-Рембуд" Дятлика В.В. визнано недійсним, а проте станом на даний час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться недостовірні відомості стосовно директора товариства, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Водночас відповідач у своєму відзиві на позов вказує на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, однак про самі обставини припинення повноважень директора відповідач не вказав нічого та не заперечив таких обставин.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Таке ж правило міститься у частині 1 статті 74 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Всупереч наведеним процесуальним правилам заявник не навів суду жодних обґрунтувань, які однак є обов`язковими за таких умов.

А отже, оскільки суд встановив, що заява Товариства з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд" про стягнення судових витрат не відповідає вимогам положень статей 129 - 130 ГПК України, та не містить обґрунтувань недобросовісності дій позивача, суд робить висновок, що в задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат необхідно відмовити.

За таких обставин, враховуючи принцип диспозитивності, принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та принцип змагальності сторін, суд відзначає, що обов`язок обґрунтування недобросовісності дій сторони (у даному випадку дій позивача) покладено на іншу сторону (відповідача), а не на суд.

Керуючись статтями 126, 129, 130, 234-234, ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд" про стягнення судових витрат - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя А.Качур