Ухвала суду № 102291010, 29.12.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:754/10832/20

Провадження №: 2/755/382/21

У Х В А Л А

"29" грудня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду, у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління ДФС у м. Києві, про скасування арешту на майно, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває вказана цивільна справа.

Відповідно до позовних вимог позивач просить суд: скасувати арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25.11. 1999 - накладений постановою державного виконавця відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 15.11.2011 та постановою державного виконавця відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 31.01.2014.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25.11.1999, посвідченого нотаріально, позивач набув у власність 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2008 по справі № 1-912 позивача було засуджено за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. Після набрання вироком законної сили Деснянським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 1-912/08 від 02.07.2009 щодо конфіскації на користь держави майна, яке є особистою власністю ОСОБА_1 . Постановою державного виконавця відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києва від 31.07.2009 було відкрито виконавче провадження на підставі вказаного виконавчого листа та постановою державного виконавця від 15.11.2011 було призначено експерта, суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Постановами державного виконавця від 15.11.2011 та від 31.01.2014 було накладено арешт на все належне ОСОБА_1 майно та заборонено його відчужувати. У 2017 році державний виконавець відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києва звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з поданням про надання дозволу на примусову реалізацію арештованого майна боржника, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно листа БТІ у м. Києві № 36057 від 02.10.2012 за ОСОБА_1 зареєстроване нерухоме майно у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні подання ухвалою суду від 15.02.2018 було відмовлено з підстав того, що при реалізації майна боржника будуть порушені права та інтереси малолітньої дитини, яка зареєстрована та проживає у вищевказаній квартирі. 11.04.2018 постановою державного виконавця виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». На думку позивача, є підстави для скасування арешту на майно боржника та заборони на його відчуження, що були накладені постановами державного виконавця від 15.11.2011 та від 31.01.2014, оскільки існуючий арешт на майно боржника порушує правовий режим права власності ОСОБА_1 на належне йому майно.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного.

07.10.2020 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту на майно в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві, та відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки. На позивача покладено обов`язок протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали направити третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головному управлінню ДФС у м. Києві копію позовної заяви із додатками та докази направлення негайно надати суду.

Убачається, що предметом розгляду у цій цивільній справі є скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку суду про конфіскацію майна, як додаткового покарання, оскільки на даний час виконавче провадження відсутнє.

На час звернення з позовом та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження»(№ 1404-VIII) підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Відповідно до ч.1, 2ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року по справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) висловлена правова позиція, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Однак, враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині відшкодування шкоди, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18 висловлена правова позиція, у якій вказано, що відповідно до вимог статті 404 КПК України 1960 року вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження». Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.

Статтею 537 КПК України 2012 року урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2012 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про відшкодування шкоди. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.

Крім того, положеннями КПК України 2012 року (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо відшкодування шкоди у кримінальному провадженні.

Згідно з п.1 ч.1ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у поставові від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18 зазначала, що з огляду на те, що у ВДВС Бобринецького РУЮ на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 15 травня 2008 року № 1-38, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак позивач, як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові звернула увагу, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за позовними вимогами позивача про скасування арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна, однак помилково вказали, що такі вимоги повинні розглядатися за правилами КПК України. Позивач має право на звернення з такими вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження по справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України судом роз`яснюється позивачу його право на звернення з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва (01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1).

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 255, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління ДФС у м. Києві, про скасування арешту на майно - закрити.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: