Рішення № 102289978, 20.12.2021, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/916/21

Провадження № 2/448/512/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

20.12.2021 року м. Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Білоуса Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання Романченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська (81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 1/9, Львівської області) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Мостиської міської ради Львівської області, третя особа – Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович,

суть спору: визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,

учасники справи:

сторони (позивач, відповідачі) та третя особа, - не з`явились,

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

в с т а н о в и в:

І. Суть спору:

Позивачка ОСОБА_1 , звернулася до суду із зазначеним позовом, з урахуванням збільшених позовних вимог, покликаючись на те, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 являвся колгоспним двором, членами якого станом на 15.04.1991 року були: ОСОБА_3 – голова двору; ОСОБА_4 – дочка; ОСОБА_5 – зять; ОСОБА_2 – онук; ОСОБА_6 – онука.

Вказує, що вказані особи вважались членами колгоспного двору та мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору.

Стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно – житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Наголошує, що її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Стверджує, що нею (позивачкою у справі) та відповідачем ОСОБА_6 подано заяви до нотаріуса в спадковій справі №26/2021 про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_4 та померлої баби ОСОБА_3 .

Зазначає, що 24.05.2021 року нею (позивачкою у справі) подано нотаріусу і заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки після смерті спадкодавця ОСОБА_3 вона вступила в управління спадковим майном, доглядала за її житловим будинком, проводила поточні ремонти, обробляла земельну ділянку, сплачувала комунальні послуги,що підтверджується довідкою виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області №581 від 30.06.2021 року.

Стверджує, що спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, немає, тому після смерті ОСОБА_3 , вона (позивачка) стала власником спірного житлового будинку в цілому. Однак, в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний житловий будинок не має можливості, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на такий, тому змушена звертатися до суду із даним позовом.

З огляду на наведене, просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 ..

ІІ. Позиція учасників справи:

В судове засідання позивачка не з`явилася, проте подала заяву, в якій просить суд справу розглянути у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача – Мостиської міської ради Львівської області у судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій не заперечує проти позову та просить суд розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_6 , у судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій позовні вимоги визнає та просить суд розглянути справу без його участі.

Третя особа – Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович у судове засідання не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просить суд справу розглядати у його відсутності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді від 29.07.2021року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 03.11.2021року продовжено строк проведення підготовчого провадження.

Ухвалою судді від 24.11.2021року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що у справі можливо ухвалити рішення про задоволення позову.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, членами якого станом на 15.04.1991 року були: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (голова двору); ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дочка); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зять); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (онук); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (онука), що підтверджується довідкою Мостиської міської ради Львівської області №582 від 30.06.2021 року.

Отже, виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/5 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 відкрилась спадщина внаслідок смерті батька позивачки – ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 06.06.2017 року).

Як вбачається із матеріалів справи, за життя спадкодавець ОСОБА_5 заповіту не складав, своїм майном не розпорядився, спадкова справа після його смерті, згідно інформаційних довідок, не заводилася.

Спадкоємцем за законом була дружина померлого – ОСОБА_7 (факт шлюбу підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 ), яка у відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину після смерті чоловіка, оскільки на час смерті проживала разом із спадкодавцем (довідка Мостиської міської ради №168 від 08.02.2021 року).

Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_5 належна йому 1/5 частки у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), перейшла за загальними правилами спадкування за законом до його дружини ОСОБА_7 , в результаті чого остання, з урахуванням своєї обов`язкової 1/5 частки у майні колгоспного двору, стала володільцем 2/5 часток у житловому будинку (1/5 (частка ОСОБА_7 )+1/5 (частка ОСОБА_5 )=2/5).

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , які б мали право на обов`язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, крім його дружини ОСОБА_7 , не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті голови колгоспного двору та баби позивачки – ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 ).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №26/2021, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С., за життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не складала, своїм майном не розпорядилася.

Спадкоємцями згідно спадкової трансмісії відповідно до вимог ч.1 ст. 1276 ЦК України, були онуки померлої – ОСОБА_1 (позивачка у справі) та ОСОБА_6 (відповідач у справі), які у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті баби, оскільки успадкували ту частку спадщини, яка належала за законом їхній матері ОСОБА_7 , якби вона була живою на час відкриття спадщини.

Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_3 належна їй 1/5 частка у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), перейшла за загальними правилами спадкування за спадковою трансмісією до її онуків (сторін у справі), в результаті чого останні, з урахуванням своїх обов`язкових 1/5 часток у майні колгоспного двору, стали володільцями по 3/10 часток кожен у житловому будинку (1/5 (частка ОСОБА_3 ) / 2 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ) =1/10; 1/10 (частка ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ) + 1/5 (обов`язкова частка ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ) = 3/10).

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які б мали право на обов`язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , не було, оскільки діти померлої ОСОБА_3 – ОСОБА_8 та ОСОБА_9 спадщину не прийняли, заявивши про відмову від її прийняття, що підтверджується їхніми письмовими заявами, які містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 відкрилась спадщина внаслідок смерті матері позивачки – ОСОБА_7 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 12.11.2020 року).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №27/2021, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С., за життя спадкодавець ОСОБА_7 заповіту не складала, своїм майном не розпорядилася.

Спадкоємцями за законом першої черги спадкування є діти померлої – ОСОБА_1 (позивачка у справі) та ОСОБА_6 (відповідач у справі), які у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті матері, оскільки протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України звернулися до нотаріуса за оформленням спадкових прав.

Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_7 належні їй 2/5 частки у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), перейшли за загальними правилами спадкування за законом до її дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , в результаті чого останні, з урахуванням своїх 3/10 часток у майні колгоспного двору, стали володільцями по 1/2 частині у житловому будинку (2/5 (частка ОСОБА_7 ) /2 ( ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ) = 1/5; 1/5 (частка ОСОБА_1 , ОСОБА_6 )+ 3/10 (частка ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ) =1/2).

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_7 , які б мали право на обов`язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, крім позивачки у справі та ОСОБА_10 , не має.

Однак, як вбачається із змісту поданої відповідачем ОСОБА_10 заяви, такий на зазначене спадкове майно не претендує та від своєї частки майна в житловому будинку в АДРЕСА_1 відмовляється, просить визнати позивачку ОСОБА_1 , власником спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в цілому.

Також, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, позивачка не може в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв`язку із чим звернулася до суду із зазначеним позовом.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копіями свідоцтв про смерть спадкодавців ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ; копіями свідоцтва про народження ОСОБА_12 та ОСОБА_6 ; копіями свідоцтва про одруження серій НОМЕР_5 , НОМЕР_2 та НОМЕР_6 ; копією свідоцтва про народження ОСОБА_13 ; копією довідки Самбірського МБТІ №557 від 22.03.2021 року; копією довідки Мостиської міської ради №580 від 30.06.2021 року; копією технічного паспорта на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 від 10.03.2016 року; листом Приватного нотаріуса Яксманицького Р.С. за Вих.№438/02-14 від 24.01.2021 року; копіями довідок Мостиської міської ради №581 та №582 від 30.06.2021 року, №113 від 28.01.2021 року, №167 від 05.02.2021 року; копією Свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах; копіями спадкових справ №26/2021 та №27/2021, заведених у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С. після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_3 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду позивачки ОСОБА_1 ; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори) щодо спадкодавців ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство:

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15 - згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом аналогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч.1 ст.1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1. ст.1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

ЦПК України встановлено, що:

- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи;

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;

- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VI. Висновок суду:

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову у повному обсязі та визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

VII. Судові витрати:

Враховуючи думку сторін та виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає, що понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за нею.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Мостиської міської ради Львівської області, третя особа – Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачкою ОСОБА_14 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ;

Відповідачі:

-Мостиська міська рада Львівської області, місце знаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського,6, Львівської області; код ЄДРПОУ 26307500;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: с.Грушатичі, Старосамбірського району Львівської області; РНОКПП: НОМЕР_8 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Яксманицький Роман Степанович; місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22, Львівської області.

Повний текст судового рішення складено 29.12.2021року.

Суддя Юрій БІЛОУС

Рішення суду набрало законної сили «_»______20___ року

Суддя Юрій БІЛОУС