Рішення № 102288959, 21.12.2021, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2853/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого ГАЛ Л. Л., за участю секретаря Адамчо К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради про визнання незаконним та скасування Наказу Берегівської гімназії імені Есе Томаша від 04.11.2021 року за №359-к про відсторонення його, ОСОБА_1 , – сторожа гімназії від роботи та поновлення його на роботі, зобов`язання Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради виплатити йому, ОСОБА_1 , невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення його від роботи.

Позов мотивований тим, що позивач працює в Берегівській гімназії імені Есе Томаша Берегівської міськради з 11 лютого 1998 року по нинішній час. У листопаді 2021 року він стикнувся із грубим порушення свого конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що у нього незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмеженням прав працівника щодо повноцінної роботи. 04 листопада 2021 року позивачу був вручений Наказ про відсторонення його від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у нього відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює його від своєї роботи.

Позивач зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадові інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та відповідачем такого зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Позивач вважає даний наказ незаконний та є таким, який підлягає скасуванню судом з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України, яка має найвищий пріоритет над законодавчими актами, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Наказ про відсторонення мотивований положенням Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч. 2 ст. 14, який передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»: «Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень». Виключно у ЗУ «Захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень.

І цим законом щеплення від COVID-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Позивач зазначає також, що на сьогодні не встановлено окремого порядку законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19. Положення ст. 43 Кодексу законів про працю: «Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Отже ні цією статтею, ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19. Позивач вважає наказ відповідача є незаконним та підлягає скасування в судовому порядку, що є належним правовим захистом прав позивача, як працівника.

Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Таким чином, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради 02.12.2021 року поступив відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими із наступних підстав.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення через відсутність щеплення — це якраз той самий «інший випадок, передбачений законодавством». Тобто до інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Це передбачено нормами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме: працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

МОЗ має право визначати перелік категорій професій, де вакцинація обов`язкова з огляду на потенційну небезпеку для суспільства на підставі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ (далі— Закон № 1645). Так, наказом МОЗ від 04.10.2021року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - наказ МОЗ № 2153) на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Даний наказ МОЗ одночасно передбачає (зазаначає), що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 №2070). Міністерство юстиції України зробило висновок, що даний наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України. Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄЄ), антикорупційної та тендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731). Отже питання щодо законності даного наказу МОЗ, не може мати сумнівів, а саме зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Керівники зобов`язані відсторонити від роботи працівників, які входять до переліку, але відмовляються або ухиляються від щеплень проти COVID-19, що саме і було зроблено відповідачем. Виняток є і це особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та надали медичний висновок про це (що саме не було надано позивачем та ним проігноровано), оскільки згідно постанови КМУ від 09.12.2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, яким відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” Кабінет Міністрів Українни постановлено: Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України “Про оплату праці” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”;строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

20.12.2021 року відповідач надав суду письмові пояснення, згідно з якими згідно зі ст. 46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або

уповноваженим ним органом допускається, зокрема, в інших випадках,

передбачених законодавством.Відповідно до статті 117 Конституції України постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVRICKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов`язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд зрештою дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.

У рішенні від 15 березня 2012 року (СПРАВА «СОЛОМАХІН ПРОТИ УКРАЇНИ», в якій заявник оспорював проведення вакцинації від дифтерії) ЄСПЛ зазначив, що у цій справі було втручання у приватне життя та таке втручання було чітко передбачено законом і переслідувало легітимні цілі охорони здоров`я. На думку Суду, порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання, це порушуватиме баланс інтересів особистої недоторканості заявника та інтересів охорони здоров`я населення. Отож Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. А відтак обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції. В частині законності відсторонення через відсутність щеплення певної категорії громадян, визначених законодавством щодо забезпечення права на безпеку та охорону здоров`я, яке гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України підтверджується правовою позицією Верховного суду України: Постанова Верховного Суду від 17.04.2019 по справі № 682/1692/17; постанова Верховного Суду від 20.03.2018 по справі № 337/3087/17 та у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 по справі № 331/5291/19.

У даних постановах Верховного Суду України зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто принцип важливості суспільних інтересів ставиться вище над особистими. І якщо відмова від вакцинації може спричинити негативні наслідки для суспільства в цілому, держава встановлює санкції за відмову.

Згідно зі статтею 3, 27, 49, 53 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм даних статей, Верховним судом було зазначено, що не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3,27 та 49 Конституції України.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.02.1998 року працює сторожем в Берегівській гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради (а.с. 7-9).

04 листопада 2021 року директором Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради був винесений наказ №359-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , згідно якого на виконання ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», Наказу МОЗ від 04.10.2021 ОСОБА_2 був відсторонений від роботи сторожа гімназії з 08.11.2021 року, без збереження заробітної плати, до усунення причини, що зумовили відсторонення, який не надав сертифікат про щеплення проти COVID-19 чи медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я (а.с. 6).

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органівз підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбуваєтьсяз одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ч. 3 цієї статті у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України “Про оплату праці” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Так, наказом МОЗ України №2153 від 04.10.2021, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за №1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до цього Переліку (у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України від 11 жовтня 2019 року №2070) обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, підлягають працівники в тому числі і закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Пунктом 4 наказу МОЗ № 2153 від 04.10,2021 встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні Офіційний вісник України — 2021 р. здійснена 08.10.2021 року.

Так, преамбула наказу МОЗ України №2153 від 04.10.2021, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за №1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» містить посилання на статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Закон — нормативно-правовий акт, встановлений законодавчим органом загальнообов`язкове правило, яке має найвищу юридичну силу та є складовою законодавства

в цілому. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КонституціїУкраїни і повинні відповідати їй.

Станом на момент заходу державного контролю Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є чинним.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів надержавну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації,затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 березня 2020 року № 1207/5) державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий актвідповідає Конституції та законодавству України.

Наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій,виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за№1306/36928, а отже - відповідає Конституції та законодавству України.

Підставою для відсторонення позивача ОСОБА_1 від виконання роботи у оскаржуваному наказі вказано наказ МОЗ від 04.10.2021 року № 2153, що вбачається із самого наказу.

На думку суду, в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав. Щодо посилань позивача на ту обставину, що відсторонення від роботи суперечить Конституції України, то з цього приводу слід вказати наступне.

Щодо примусового щеплення, висновки було висловлено Європейським судом з прав людини у справі “Соломахін проти України” (CASE OF SOLOMAKHINv, UKRAINE, Application no. 24429/03). У рішенні від 15 березня 2012 року, суд розглянув стверджуване заявником - ОСОБА_3 порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у статті 8 передбачається право кожного на повагу до приватного і сімейного життя. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже ЄСПЛ, розглядаючи порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цій справі, вказав, що відповідно до його прецедентної практики фізична недоторканність особи охоплюється поняттям “приватне життя”, якеохороняється статтею 8 Конвенції (див. X і Y проти Нідерландів). Фізична недоторканністьособи стосується найінтимніших аспектів її приватного життя, і примусове медичне втручання, навіть якщо воно має незначне значення, є втручанням у це право (див. УБ проти Туреччини, № 24209/94).

Примусова вакцинація - як примусове медичне лікування - означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи, як це гарантується пунктом 1 статті 8 (див. Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., та Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р.)

Отже - у цій справі, як це не заперечували сторони, мало місце втручання в приватне життя заявника. Таке втручання було чітко передбачено законом і переслідувало законну мету - захист здоров`я.

Щодо того, чи було це втручання необхідним у демократичному суспільстві, суд зазначив,що втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Отже - ЄСПЛ не встановив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод у цій справі щодо примусової вакцинації при вищезгаданих обставинах – з метою необхідності контролювати інфекційні захворювання у регіоні.

Одночасно, постановою Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20) вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту, а право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.

В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відсторонення від роботи позивача - працівника закладу освіти через його відмову або ухилення від проходження вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 на термін доусунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства про працю.

На підставі вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування Наказу Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради від 04.11.2021 року за №359-к про відсторонення його – сторожа гімназії від роботи та поновлення його на роботі є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з цим, і вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення його від роботи не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 19, 141, 352, 354, 355, 430 ЦПК України,

рішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради, яка розташована за адресою м. Берегове, вул. Гагаріна, 3, ЄДРПОУ 22114454, про визнання незаконним та скасування Наказу Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради від 04.11.2021 року за №359-к про відсторонення ОСОБА_1 – сторожа гімназії від роботи та поновлення його на роботі, зобов`язання Берегівської гімназії імені Есе Томаша Берегівської міської ради виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення його від роботи - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до суду апеляційної інстанції через Берегівський районний суд.

Суддя Лайош ГАЛ