Рішення № 102288141, 06.12.2021, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/206/21

Провадження № 2/362/1289/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.12.21 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

з участю секретаря Берковської Д.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні без фіксування технічними засобами на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 12 вересня 2014 року сторони зареєстрували шлюб. Від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає разом за однією адресою з матір`ю.

Питання про розірвання шлюбу на даний момент розглядається в судовому порядку. Після прийняття рішення про припинення шлюбних відносин, за домовленістю з Відповідачем, їхній син постійно проживав, і на сьогоднішній день постійно проживає з позивачкою, за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про нього, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини.

Позивачка ніколи не перешкоджала і не має наміру перешкоджати в подальшому спілкуванню батька з дитиною.

ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю до 18 років.

Батько дитини до сина не приходить, дуже рідко цікавиться його життям. З березня 2020 року по теперішній час батько дитини 4 рази бачився з сином на прохання позивачки, власної ініціативи в спілкуванні з дитиною не виявляє.

Не систематично надає матеріальну допомогу, на власний розсуд без врахування нагальних потреб дитини на лікування та розвиток.

Відповідач, порушуючи свої батьківські обов`язки, дозволяє в присутності дитини образливі висловлювання, іноді нецензурну лайку, агресивну поведінку, не реагує на почуття дитини. Така поведінка може призвести до регресу, так як, дитина має діагноз F84.0 при якому будь-які зміни емоційного стану та негативна поведінка оточуючих, особливо рідних, може призвести до негативних наслідків по відношенню до здоров`я дитини.

Батько дитини не надає належної допомоги в проходженні реабілітації, у відвідуванні лікаря та проходженні різного роду діагностичних досліджень, які потребують значних фінансових витрат.

Батько дитини не цікавиться здоров`ям дитини та не є обізнаним з питання дотримання спеціального харчування (дієта № 3) дитини, а тому залишити дитину з батьком є небезпечним для життя та здоров`я.

Піклуючись про здоров`я дитини позивачка постійно намагається говорити з відповідачем про його права та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини.

Зі сторони відповідача були погрози забрати дитину у позивачки, та остання не зможе бачитися з сином. Відповідач абсолютно не враховує особливості дитини, діагнози та не розуміє необхідність в реабілітації.

У зв`язку з діагнозом дитини, дитина не сприймає різкі зміни в житті та не може швидко адаптуватися до змін, що в свою чергу призвели до погіршення самопочуття та погіршення здоров`я і всі дії, що були вчинені на покращення діагнозу будуть марними.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.01.2021 року заяву залишено без руху (а.с. 23-25).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 20201 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження (а.с.35-36).

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, до суду подала письмову заяву про розгляд справи у її відсутності, вимоги позову підтримує в повному обсязі (а.с.76).

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій позов визнав, не заперечував проти його задоволення (а.с.77).

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державна адміністрація, в судове засідання не з`явився, надіславши до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, проти задоволення вимог позову ОСОБА_1 не заперечує також надіслали висновок щодо визначення місця проживання дитини (а.с.71-72).

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст.200, ч. 4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову на підготовчому судовому засіданні, та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , питання про розірвання шлюбу на даний час розглядається Солом`янським районним судом м. Києва (а.с.9).

Від шлюбу сторони мають спільного сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 04 грудня 2015 року та зроблено актовий запис № 4223 (а.с. 10).

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 11.02.2021 року ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_3 , для виховання та розвитку дитини створено необхідні умови (а.с.33).

Відповідно до Довідки № 216 місце проживання ОСОБА_2 підтверджується даною довідкою про потреби дитини (дитини – інваліда) у домашньому догляді від 13.07.2020 року, де чітко вказано місце проживання дитини (а.с. 12).

Згідно виписки із медичної картки амбулаторного хворого, ОСОБА_3 має діагноз дитячий аутизм (а.с. 13-14).

Відповідно до Довідки, виданої ОСОБА_1 , що її син ОСОБА_3 в супроводі матері дійсно проходив реабілітацію у періоді з 01.12.2019 по 21.02.2020 рр. в спеціальному дитячому садку PORTA VITAE (а.с. 15).

Згідно до Довідки № 61 від 15.12.2020 року ОСОБА_3 зарахований до закладу дошкільної освіти № 197 «Родзинка» з 03 вересня 2018 року (а.с. 16).

Відповідно до Довідки № 164 від 18.12.2020 року ОСОБА_1 є членом громадської організації «Центр соціальної допомоги «Дорогою добра» (а.с. 16а).

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 108-14940 від 04 листопада 2021 року, орган який виконує функції опіки і піклування, діючи в інтересах малолітньої дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , 2015 року народження з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.72).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з положеннями ч.2 ст.155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Аналогічна норма міститься і в ст.7 СК України, яка передбачає, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Як вбачається з положень п.18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

У відповідності до положень ч.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Вказана правова позиція узгоджується в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року № 402/428/16-ц.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Вказана правова позиція узгоджується в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року № 461/4936/16.

Крім того, при вирішенні спору оцінюванню підлягають моральні якості кожного з батьків (доброта, чесність, людяність); характер роботи батьків (тривалі відрядження, змінна робота, відсутність вільного часу), що може ускладнити сімейне виховання; присутність у сім`ї осіб, що здатні несприятливо вплинути на виховання дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Принцип ст.6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Дослідивши у сукупності всі обставини, що мають значення для справи, надані докази, із врахуванням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд, приймаючи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до матері, вік дитини, стан його здоров`я, висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини, визнання відповідачем позову та інші обставини, що мають істотне значення, створення належних умов для розвитку і виховання матір`ю дитини, та виходячи в першу чергу із інтересів малолітньої дитини, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Крім того, визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванню з нею, що передбачено чинним законодавством, а в разі зміни обставин які впливають на вирішення спору про місце проживання дитини, другий з батьків не обмежений повторно ставити таке питання.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 7, 141, 155, 161СК України, статтями 4, 5, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 430 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини – задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко