Рішення № 102281912, 29.12.2021, Станично-Луганський районний суд Луганської області

Справа № 430/816/21

Провадження № 2/430/187/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2021 року смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Попова О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Романової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; третя особа – Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; третя особа – Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 06.05.2021 року позовна заява залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків.

20.05.2021 року позивачка подала заяву про усунення недоліків у позовній заяві. 02.08.2021 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

15.11.2021 року підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 170 від 10.02.2005 року. У вказаному будинку зареєстрована позивачка та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які не проживають за вказаною адресою, за місцем реєстрації з липня 2018 року. Позивачка зазначає, що ОСОБА_3 на даний час мешкає у США. ОСОБА_2 не проживає у будинку позивача з лютого 2020 року так як постійно проживає у м. Луганську. Позивач вказує, що позивачі повертатись до місця реєстрації, як вони повідомили, не мають наміру. Оскільки відповідачі залишаються зареєстрованими у житловому приміщенні, що належить позивачу, вона не може повним чином реалізувати своє право власності, тому вона звернулась до суду з даним позовом та просить постановити рішення, яким позбавити відповідачів права користування житловим приміщенням з тих підстав, що відповідачі не проживають тривалий час у вказаному домоволодінні і добровільно з реєстраційного обліку не знімаються.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, у позовній заяві просила справу розглянути за її відсутності.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходили. Відповідачі своїм правом на подачу відзиву не скористалися. Позивачка не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідачі відзивів не подавали, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідачів за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Представник третьої особи, Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину від 10.02.2005 року ВСА № 197532, зареєстрованого в реєстрі за № 170,спадкова справа 68, посвідченого державним нотаріусом І.В. Перепелицею, ОСОБА_1 належить будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В зазначеному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 , 1949 року народження, ОСОБА_3 , 1979 року народження, ОСОБА_2 , 1972 року народження , що підтверджується довідкою № 478 від 13.04.2021 року, виданою заступником голови Станично-Луганської селищної ради В. Макєєв, однак відповідач ОСОБА_2 у будинку позивача не проживає з лютого 2020 року та ОСОБА_3 у будинку позивача не проживає з липня 2018 року, що підтверджується актом від 23.04.2021 року, складеним та підписаним сусідами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права користування житловим приміщенням.

Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.

Відповідачі за місцем своєї реєстрації не проживають понад рік, житловим будинком не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на його утримання не сплачують, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої їх реєстрації у житловому будинку позивачки наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідачів такими, що втратили право користування вищевказаним житловим будинком.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивач, звертаючись до суду з позовом, не заявляв вимог про стягнення з відповідачів на його користь судового збору, а тому вважає судові витрати залишити за рахунок позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; третя особа – Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Попова