Рішення № 102279819, 28.12.2021, Черкаський районний суд Черкаської області

707/2413/21

2/707/1133/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

28 грудня 2021 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді – Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання – Хандусь І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, у якій просить суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, - належності правовстановлюючого документу на житловий будинок з будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , а саме свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 27 березня 1990 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 , спадкодавцю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка є свекрухою позивача. Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . За життя, 12 січня 1994 року, ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все належне їй майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, яке належатиме їй на день смерті, заповідала позивачу у справі ОСОБА_1 . Згідно довідки виконавчого комітету Білозірської сільської ради № 2545 від 29 червня 2021 року позивач на день смерті ОСОБА_3 була зареєстрована разом з нею в АДРЕСА_1 . Крім того, у встановлений законом строк позивач подала до Черкаської районної державної нотаріальної контори, за місцем відкриття спадщини, заяву про прийняття спадщини, однак отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на указане домоволодіння не змогла у зв`язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на спірний житловий будинок, виданого на ім`я спадкодавця. Також нотаріусом було звернуто увагу на те, що у правовстановлюючому документі, а саме у Свідоцтві на право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 27 березня 1990 року, власником домоволодіння АДРЕСА_1 вказана « ОСОБА_2 » (російською мовою), натомість свідоцтво про смерть видано на ім`я « ОСОБА_3 ». За вказаних обставин позивач змушена була звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 11 жовтня 2021 року позовна заява була залишена без руху, з наданням позивачу часу для усунення недоліків /а.с. 24-26/.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 25 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 25 листопада 2021 року /а.с. 30-32/.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 28 грудня 2021 року, встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі /а.с. 54-55/.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача за ордером – адвокат Хмельницька Л.М. у адресованій суду заяві заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, а справу слухати без її участі /а.с. 60/.

Представник відповідача – Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області – перший заступник сільського голови М. Пишний також скерував на адресу суду письмове клопотання, у якому розгляд справи просив проводити без участі представника відповідача, по суті спору самостійної правової позиції не висловив, поклався на розсуд суду /а.с. 58/.

Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк Білозірська сільська рада Черкаського району Черкаської області не скористалася.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин, суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги думки учасників справи, викладені ними у поданих до суду письмових заявах, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Білозір`я Черкаського району Черкаської області померла ОСОБА_3 , що стверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 01 листопада 2002 року виконавчим комітетом Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, актовий запис № 145 /а.с. 5/.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно.

За життя, 12 січня 1994 року, ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все належне їй майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, яке належатиме їй на день смерті, заповіла позивачу у справі ОСОБА_1 /а.с. 8/.

З копії довідки № 2545 від 29 червня 2021 року, виданої виконавчим комітетом Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, вбачається, що за гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахується житловий будинок по АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини, крім померлої, у господарстві зареєстровані: невістка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; онук – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Земельна ділянка розміром 0,15 га не приватизована, державний акт на право приватної власності на землю не видано /а.с. 7/.

Водночас, відповідно до копії Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 27 березня 1990 року, власником житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; є « ОСОБА_2 » (російською мовою) /а.с. 13/.

Згідно з копією довідки КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» № 23638о від 12 серпня 2021 року, право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстроване за « ОСОБА_2 » (російською мовою) на підставі Свідоцтва на право власності б/н, виданого Черкаським районним виконавчим комітетом 27 березня 1990 року /а.с. 14/.

Відтак, суд констатує, що ім`я спадкодавця, зазначене у Свідоцтві на право особистої власності на житловий будинок № 464 від 27 березня 1990 року та у довідці КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» № 23638о від 12 серпня 2021 року, не збігається з її іменем, зазначеним у заповіті, посвідченому секретарем Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області 12 січня 1994 року, та у Свідоцтві про смерть серії НОМЕР_3 від 01 листопада 2002 року.

Рішенням виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 47 від 27 травня 2015 року вулицю Горького перейменовано на вулицю Героїв Чорнобиля.

З копії технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого Комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» за станом на 29 липня 2021 року, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 ; розташовані: - житловий будинок під літ. «А-1», 1964 року побудови, до складу якого входять: коридор площею 3,7 м2, кухня площею 9,3 м2, кімната площею 13,1 м2, санвузол площею 7,2 м2, коридор площею 8,8 м2, кімната площею 7,3 м2, кімната площею 14,9 м2, вітальня площею 13,8 м2; - житлова прибудова під літ. «А 1 - 1», 1978 року побудови; - прибудова під літ. «а», 1978 року побудови; - ганок; - літня кухня-сарай під літ. «Б», 1953 року побудови; прибудова під літ. «б», 1978 року побудови; сарай під літ. «б 1», 1978 року побудови; - погріб під літ. «Г», 1960 року побудови; - гараж під літ. «Д», 1989 року побудови; - альтанка під літ. «Е», 2019 року побудови; - вбиральня під літ. «Ж», 2005 року побудови; - літній душ під літ. «З», 1999 року побудови; - ворота з хвірткою під № 1; - огорожа під № 2; - колодязь Ѕ під № 3; - огорожа під № 4; - свердловина під № 5; - яма зливна під № 6 /а.с. 9-12/.

Згідно з висновком ФОП ОСОБА_5 від 27 серпня 2021 року, ринкова вартість об`єкта оцінки, а саме житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 78,1 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; становить 87 580 гривень 00 копійок /а.с. 16/.

Згідно з відомостями, які надійшли на запит суду від Черкаської районної державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 366/2003. Із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори 15 квітня 2003 року звернулася ОСОБА_1 . Свідоцтва про право на спадщину не видавались. У матеріалах спадкової справи наявна копія заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідченого секретарем Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області 12 січня 1994 року № 8. У матеріалах спадкової справи відсутні дані про осіб, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині за заповітом /а.с. 39/.

Як убачається з копії листа завідувача Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н.В. № 847/02-14 від 03 вересня 2021 року, позивач ОСОБА_1 не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірне майно у зв`язку з розбіжністю у документах, необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину, та відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу – Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № 464 від 27 березня 1990 року /а.с. 15/.

За вказаних обставин позивач не може реалізувати свої спадкові права.

За приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно зі статтею 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

До фактів, що мають юридичне значення, пункт 6 частини 1 статті 315 ЦПК України відносить встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року вказано, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Оскільки у даній справі наявний спір про право, вона підлягає розгляду у позовному провадженні.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року, суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 року при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Оцінивши усі наявні докази у справі, суд дійшов висновку про те, що прізвище, ім`я та по-батькові власника домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; зазначене у Свідоцтві на право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 27 березня 1990 року як « ОСОБА_2 » (російською мовою), не збігається з її ім`ям, по-батькові та прізвищем, зазначеним як « ОСОБА_3 », у заповіті, посвідченому секретарем Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області 12 січня 1994 року та у Свідоцтві про смерть серії НОМЕР_3 від 01 листопада 2002 року, і є наслідком відхилення від правил міжмовного перетворення та зумовлено впливом російської орфоепії в ситуації українсько-російського білінгвізму. Імена « ОСОБА_6 », « ОСОБА_7 », « ОСОБА_8 » є ідентичними іменами.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що встановлення факту належності правовстановлюючого документу породжує юридичні наслідки, тобто від нього залежить виникнення права позивача на спадкування житлового будинку після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення належності правовстановлюючого документу, суд вважає за необхідне встановити факт належності правовстановлюючого документу в судовому порядку.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині встановлення факту, що має юридичне значення, підтверджені належними доказами та вважає необхідним встановити факт, що має юридичне значення, - належності правовстановлюючого документу – Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № 464 від 27 березня 1990 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 , спадкодавцю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з вимогами статті 524 ЦК УРСР від 18.07.1963 року, чинного на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 525 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно зі статтею 534 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

За приписами статей 548, 549 ЦК УРСР від 18.07.1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до частини другої статті 553 ЦК УРСР від 18.07.1963 року таким, що відмовився від спадщини, вважався той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 561 ЦК УРСР від 18.07.1963 року свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Таким чином, законом, чинним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , було визначено, що спадщина є належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, якщо він її прийняв.

ЦК УРСР від 18.07.1963 року не було встановлено граничного строку, за спливом якого спадкоємцеві не може бути видане свідоцтво про право на спадщину.

Зважаючи на те, що позивач у справі ОСОБА_1 у встановлений законом строк подала до Черкаської районної державної нотаріальної контори, за місцем відкриття спадщини, заяву про прийняття спадщини /а.с. 42/, суд вважає доведеним, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Водночас, судом установлено, що ОСОБА_1 оформити свої спадкові права після смерті ОСОБА_3 не має змоги через відсутність правовстановлюючих документів на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; а саме – оригіналу Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 27 березня 1990 року; а також у зв`язку з необхідністю встановлення у судовому порядку факту належності вказаного правовстановлюючого документу ОСОБА_3 .

При цьому, суд виходить з того, що реєстрація права власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , а також відсутність у позивача оригіналу Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 27 березня 1990 року, не є перешкодою для реалізації ОСОБА_1 права на прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, тобто, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відтак, визнання права в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв`язку з чим виникає цивільно-правовій спір.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оцінюючи надані суду докази на підставі повного, всебічного, об`єктивного їх дослідження в судовому засіданні, беручи до уваги те, що у позивача наявні перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , іншого способу захисту своїх спадкових прав, окрім судового, у неї немає, а також беручи до уваги відсутність заперечень проти позову з боку відповідача, суд вважає, що позов у цій частині також є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, позивач у позовних вимогах не ставить питання про стягнення з відповідача судових витрат.

Відтак, ухвалюючи рішення, суд залишає судові витрати за позивачем.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 211, 223, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом – задовольнити.

Встановити факт належності правовстановлюючого документу, а саме: Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 27 березня 1990 року на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виданого на підставі рішення виконкому Черкаської районної ради народних депутатів № 58 від 22 березня 1991 року, на ім`я « ОСОБА_2 » – ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати у справі залишити за позивачем – ОСОБА_1 .

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: Білозірська сільська рада Черкаського району Черкаської області, місцезнаходження: вул. Незалежності, 168, с. Білозір`я, Черкаський район, Черкаська область; код ЄДРПОУ: 26323367.

Суддя: Т. А. Миколаєнко