Рішення № 102277703, 22.12.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 621/3579/18

Провадження № 2/638/2043/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Рибальченко Л.М.

за участю секретаря Лопатинської А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Харківобленерго» про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

встановив:

ОСОБА_1 (далі за текстом- позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Харківобленерго» (далі за текстом-відповідач), у якому просить визнати звільнення з роботи незаконним, скасувати наказ про звільнення від 02.11.2018 №398к, поновити його на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивує тим, що вважає своє звільнення за угодою сторін з посади заступника начальника відділу (з виконавчої роботи) відділу правового забезпечення, яке відбулося 15.11.2018 року незаконним, з підстав того, що позивач до припинення трудових відносин відкликав свою заяву про звільнення за угодою сторін.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 09 січня 2019 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 06 грудня 2019 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Харківобленерго» про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу передано за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 02 березня 2020 року справу прийнято до провадження.

Представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що відповідно до вимог діючого законодавства АТ “Харківобленерго” вважає позовну заяву позивача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскільки позивач особисто запропонував відповідачеві припинити трудовий договір з 15.11.2018 за угодою сторін та повідомив відповідача про свою пропозицію шляхом написання заяви відповідного змісту від 25.10.2018. Дана пропозиція про припинення трудового договору відповідачем була прийнята 02.11.2018, у зв`язку з чим відповідачем був виданий наказ № 398к про припинення трудового договору з позивачем за угодою сторін згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). 15.11.2018 на підставі вищезазначеного наказу та досягнутої згоди між позивачем та відповідачем позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу (з виконавчої роботи) відділу правового забезпечення. Окрім того, відповідач дотримався процедури звільнення передбаченої діючим законодавством.

В судове засіданні позивач не з`явився подав суду заяву про відкладення судового засідання з посиланням на запровадження в Україні карантинних заходів спричинених спалахом в світі коронавірусу COVID-19. Судові засідання призначені на 29.03.2021, 08.06.2021, 23.09.2021 були відкладені за клопотаннями позивача.

Суд, з урахуванням ст. 223 ЦПК України вважає причину неявки позивача у судове засідання неповажною, виходячи з наступного.

За приписами постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11 березня 2020 року №211, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який станом на час розгляду даної справи продовжений, але суди України працюють у звичайному режимі, при цьому позивач не позбавлений можливості перебувати в залі судового засідання в дистанційному режимі відеоконференції.

За таких обставин суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився про дату, час та місце судового розгляду повідомлений.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної заяви з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач з 02.07.2015 працював в АК “Харківобленерго” на посаді директора з правової роботи, з 01.11.2017 на посаді заступника начальника відділу правового забезпечення з виконавчої роботи.

Відповідно до долученої до матеріалів справи заяви від 25.10.2018 позивач особисто запропонував відповідачеві припинити трудовий договір з 15.11.2018 за угодою сторін. Дана пропозиція про припинення трудового договору відповідачем була прийнята про що свідчить резолюція на заяві.

У зв`язку з цим 02.11.2018 відповідачем був виданий наказ № 398к про припинення трудового договору з позивачем та звільнення його з 15.11.2018 року згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) за угодою сторін.

Угода сторін є самостійною підставою для припинення трудового договору, яка відрізняється від припинення трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника. При звільненні працівника з цієї підстави на час прийняття рішення потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін та погодження відповідачем його звільнення шляхом накладення резолюції та видання наказу про припинення трудового договору від 02.11.2018 вказує на досягнення домовленостей на звільнення працівника за угодою сторін, як це і передбачає п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Судом встановлено, що 13.11.2018 від позивача засобами поштового зв`язку надійшла заява, яка підписана позивачем 10.11.2018, про анулювання заяви від 25.10.2018 під № 25/30546 про звільнення в зв`язку зі знаходженням на лікарняному. При цьому ця заява у додатках не містила документів (копії лікарняного листа, довідку тощо), які б підтверджували викладені у ній обставини.

На цю заяву відповідачем була надана відповідь від 19.11.2018 № 03-26/6716 з поясненнями про те, що відповідач не має законних підстав для анулювання домовленості про звільнення, враховуючи, що така домовленість була досягнута ще 02.11.2018.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” визначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Відмовитись від домовленості про розірвання трудового договору за угодою сторін можна лише за згоди всіх сторін, тобто працівника та роботодавця. Як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, домовленості про анулювання досягнутої згоди щодо звільнення, між працівником та роботодавцем не було досягнуто, та позивач був звільнений за угодою сторін, про що було видано наказ про припинення трудового договору, до моменту відкликання ним заяви від 25.10.2018, та внесено відомості про наказ та підстави звільнення до трудової книжки позивача.

КЗпП України не передбачено можливості відкликання працівником заяви про звільнення за угодою сторін. Крім того, положеннями цього Кодексу для власника або уповноваженого ним органу не передбачений обов`язок прийняти відкликання працівником заяви про звільнення, якщо була досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін. Тобто відкликання заяви — це одноосібне рішення працівника, його волевиявлення, тому воно може відбуватися лише в разі його звільнення за власним бажанням, що також є його одноосібним рішенням. Звільнення за угодою сторін не є одноосібним рішенням працівника, а тому в цьому випадку потрібна згода роботодавця на відкликання заяви. Судом встановлено, що згоди на анулювання домовленості щодо звільнення відповідач не надав, а тому і анулювання досягнутої згоди щодо звільнення не відбулося.

Позивача у своїй позовній заяві посилається на ст. 38 КЗпП України, якою передбачено підставу розірвання трудового договору за ініціативою працівника.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Судом встановлено, що 25.10.2018 позивачем була подана заява про звільнення за угодою сторін, а не про звільнення за власним бажанням, а тому вимоги ст. 38 КЗпП України не можуть застосовуватися до правовідносин, які є предметом позову по цій справі.

Позивач на мав права відкликати заяву від 25.10.2018 про звільнення за угодою сторін на підставі ст. 38 КЗпП України.

02.11.2018 відповідачем було видано наказ про припинення трудового договору № 398к. 15.11.2018 року у день звільнення позивач був відсутній на роботі.

П. 4.2 “Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників”, затвердженою наказом Мінпраці, Мін`юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58, передбачено, що в разі відсутності працівника на роботі в день звільнення, власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

З письмовою заявою про пересилання трудової книжки поштою позивач не звертався.

15.11.2018 на адресу позивача був направлений лист № 43/06-424 з повідомленням про звільнення та необхідністю прибуття до управління кадрів для отримання трудової книжки.

23.11.2018 позивач прибув до управління кадрів і в цей же день він був ознайомлений з наказом про звільнення та отримав трудову книжку.

Ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідна наявність одночасно таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Таким чином, вимоги вищезазначених нормативних актів, у тому числі і ст. 47 КЗпП України, відповідачем виконані в повному обсязі, трудова книжка була належним чином оформлена і готова до видачі, проте позивач в останній робочий день не з`явився до управління кадрів для отримання трудової книжки, а тому затримка видачі трудової книжки пов`язана з причинами, що не залежали від підповідача, що виключає вину відповідача.

Відповідно до повідомлення про нараховані суми при звільненні від 15.11.2018 з позивачем проведений остаточний розрахунок, як того вимагає норма визначена у ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. У інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

23.11.2018 № Фін-М-200 позивач звернувся до відповідача з вимогою надати йому копію наказу про звільнення.

29.11.2018 відповідач листом вих. № 04-26/7221 направив позивачу належним чином завірену копію наказу про припинення трудового договору від 02.11.2018 № 398к.

Отже, посилання позивача про ненадання відповідачем копії наказу про звільнення не відповідає доказам наявним у матеріалах справи.

Позивач 13.11.2018 звернувся до відповідача з заявою від 10.11.2018 про продовження відпустки на кількість днів знаходження на лікарняному.

На цю заяву відповідачем була надана відповідь від 19.11.2018 № 03-26/6717 про відсутність підстав для продовження щорічної відпустки у зв`язку з ненаданням листка непрацездатності, який, в силу приписів п. 1.1 Інструкції № 455, є засвідченням знаходження працівника на лікарняному та відповідно до ст. 80 КЗпП України є підставою для продовження щорічної відпустки.

13.11.2018, у день звернення з заявою про продовження відпустки, позивач не надав лікарняний лист, який був би доказом тимчасової непрацездатності тому підстави для продовження щорічної відпустки були відсутні.

Ст. 80 КЗпП України, що кореспондується зі ст. 11 Закону України “Про відпустки” визначено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженими ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону України “Про відпустки”.

Відповідно до п. 1.1 “Інструкції про порядок видачі документів, що посвідчують тимчасову непрацездатність громадян”, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 № 455, встановлено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

З системного аналізу викладених вище норм права та доказів наявних у матеріалах справи, суд вважає, що відповідачем при звільненні позивача було дотримано всіх норм визначених чинним законодавством, тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.141, 200, 258, 259, 263-265ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Харківобленерго» (ЄДРПОУ 00131954, адреса: м. Харків, вул. Плеханівська 149) про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2021 року.

Суддя Л.М. Рибальченко