Рішення № 102277694, 16.12.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/12854/21

Провадження № 2/638/5425/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Рибальченко Л.М.

за участю секретаря судового засідання Дикарєвої Л.Е.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Пузікова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконного прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, їх посадових службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 595498 грн., інфляційні втрати в розмірі 792967 грн. та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог зазначає, що він відноситься до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та особа з інвалідністю ІІ групи та на нього поширювалась дія визнаних неконституційних норм частини третьої статті 54 цього ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції ЗУ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII. Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.

Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України визнається підставою для застосування наслідків, передбачених у статті 1175 Цивільного кодексу України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів.

Зважаючи на те, що встановлення невідповідності Конституції України правового акту або його частини передує зверненню до суду із вимогою відшкодувати завдану шкоду і виступає визначальною передумовою для такого звернення, остання має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Завдана позивачу матеріальна шкода виразилась у вигляді доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII), якби її право не було порушене застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акта (ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ).

Сума завданої позивачу шкоди за період з 01.01.2015 року по 01.07.2021 року з урахуванням інфляційних втрат становить 792967 грн. Крім того, позивачу внаслідок дії неконституційних норм, завдано моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Ухвалю Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

30 серпня 2021 року до Дзержинського районного суду м. Харкова від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких він зазначає, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності відповідача є, як правило , відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Разом з цим, Головне управління будь-яких порушень відносно позивача не вчиняло. Питання ухвалення законів, у тому числі визначення в бюджеті витрат на пенсійні виплати не належить до повноважень відповідача та третьої особи, визначеної позивачем у справі.

14 вересня 2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він зазначає, що пунктом 4 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07.04.2021 № 1-р (ІІ)/2021 встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди , якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції ЗУ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII. Проте вищезазначене рішення Конституційного суду України не містить положення які б визначали порядок виконання пункту 4 щодо відшкодування такої шкоди громадянам України. Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовуються державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Вищезазначеним положенням передбачено, що така шкода повинна бути завдана незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Рішенням Конституційного суду України від 07.04.2021 № 1-р (ІІ)/2021 було встановлено неконституційність положень нормативно-правового акта, а не було визнано рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади незаконними. Визнання закону чи окремих його положень неконституційними не передбачає його скасуванню, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним судом рішення про його неконституційність. Тобто, у випадку визнання закону неконституційним він залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною. Таким чином, вказана норма права, на яку посилається позивач, а саме ст. 1173 ЦК України, не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої рішенням, дією чи бездіяльністю, що були визнанні незаконними, а не законом, визнаним неконституційним. Управління, здійснюючи перерахунок пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , керувалась чинним на момент здійснення відповідного перерахунку нормами ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210, а отже, дії рішення Управління є законними. Крім того, позивачем не надано достатніх та належних доказів обставин, які б свідчили про заподіяння йому моральних страждань внаслідок відповідача, наслідки таких страждань та причинно-наслідковий зв`язок між діями та наслідками. Також не обґрунтовано суму моральної шкоди.

20 вересня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Закон, у якому визначений порядок відшкодування шкоди державою, завданої актами і діями, що в подальшому визнанні неконституційними, відсутній. Це не може бути підставою для відмови у позові, а слугує приводом застосувати в разі відсутності подібної правової норми – аналогію права, адже частиною 3 статті 8 Конституції України встановлено, що норми Конституції є нормами прямої дії. Оскільки право на відшкодування майнової шкоди, спричиненої фізичними або юридичними особам актами і діями, що визнанні неконституційними, передбачено безпосередньо Конституцією України, тому, незважаючи на те, що норми статті 1175 ЦК України є тією нормою, яку слід застосувати при розгляді даного спору.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2021 року, підготовче провадження по справі закрито та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, та просив відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, та просив відмовити в повному обсязі.

Суд заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.

Відповідно до копії посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у 1989 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 віднесено до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесено до осіб з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до копії листа від 02.08.2021 Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 частина 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-УІІІ щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення закріплено також у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-УІП.

Суддя Конституційного Суду України Лемака В. В. в окремій думці стосовно Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 зазначив ,що відповідно до частини другої статті 152 Основного Закону України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Юридичним наслідком рішень Суду, зокрема за результатом розгляду конституційних скарг, відповідно до процесуальних законів України, є можливість перегляду з виключних підстав судових рішень, якими закінчено розгляд справи і які набрали законної сили, а не на відшкодування шкоди певними особами.

Велика Палата Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 808/1628/18 виклала таку правову позицію щодо перерахунку пенсії або перегляду справи за виключними обставинами:

« 62. Можливість перегляду рішення за виключними обставинами не суперечить зазначеним вище положенням про пряму дію рішення Конституційного Суду України.

Дійсно, за загальним правилом наслідки неконституційності застосовуються лише до правовідносин, що виникли або продовжують існувати після оголошення рішення Конституційного Суду України.

Такий підхід слід застосовувати до осіб, які не звертались до суду з метою відновлення порушеного права. В таких ситуаціях відновлення права (наприклад на перерахунок пенсії) можливе з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Тобто, ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 по 01.12.2020 отримував пенсію щомісяця, отже був обізнана щодо її розміру. Позивачем не підтверджено жодним доказом неправомірність рішень, дій Управління та не надано доказів оскарження рішень Управління.

Отже, на думку суду, Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 не є підставою для виплати ОСОБА_1 матеріальної шкоди, оскільки ч. З ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII втратила чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-УІІІ.

Проте, вищезазначене Рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б визначали порядок виконання пункту 4 щодо відшкодування такої шкоди громадянам України.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Положення цієї статті прямо відсилають на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватись в іншому, аніж у встановленому законом порядку.

Проте закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

Посилання позивача на положення ст. 1173 ЦК України є безпідставним, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Позовних вимог щодо визнання дій відповідача протиправними позивач не заявляє, тому суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України.

Відповідач, здійснюючи перерахунки пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , керувався чинними на момент здійснення відповідного перерахунку нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконного прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, їх посадових службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 792967 грн. суд зазначає, що вказана вимога є похідною від вимоги про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 595498 грн. тому вона задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача.

Разом з тим, враховуючи те, що твердження позивача без обґрунтування їх належними доказами є припущеннями, суд не бере їх до уваги, оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачем не доведено незаконність рішень відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12,81,229,247,263-265,268,354ЦПК України,суд -

ухвалив:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, адреса: м. Харків, майдан Свободи, 3 під`їзд, 2 поверх), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області (ЄДРПОУ 37874947, адреса: м. Харків, вул. Бакуліна 18) про стягнення матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2021 року.

Суддя Л.М. Рибальченко