Рішення № 102274161, 17.12.2021, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/4089/19

Провадження № 2/946/738/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2021 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Пащенко Т.П.

при секретарі – Івановій Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі з порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Головного управління Національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автоінспекції Управління МВС України в Одеській області, Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями державних органів,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Головного управління Національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автоінспекції Управління МВС України в Одеській області, Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями державних органів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12.09.2010 року постановою №249405 його було безпідставно та протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності. 21.09.2010 року він оскаржив дану постанову про притягнення до адміністративної відповідальності до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. 25.10.2010 року Ізмаїльською ДАІ постанову №249405, яка не набула чинності, направлено до виконання до ВДВС. 25.10.2010 року ВДВС нібито виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №22110934 за оскарженою постановою №249405, але належним чином позивача про таку постанову не повідомив та не перевірив набуття чинності постанови №249405. 04.11.2010 року постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області постанова №249405 визнана протиправною та скасована, провадження про адміністративне правопорушення закрито. 01.03.2011 року, майже через чотири місяці після визнання незаконною та скасування постанови №249405 ВДВС виніс постанову про її примусове виконання, про розшук і затримання автомобіля позивача. 14.04.2011 року постановою виконавчої служби було знято арешт з належного позивачу транспортного засобу. 18.04.2011 року постановою виконавчої служби виконавче провадження щодо виконання постанови №249405 від 12.09.2010 року завершено у зв`язку із скасуванням такої постанови. 18.04.2011 року постанову про завершення виконавчого провадження направлено до органу ДАІ і МРЕВ. 19.04.2011 року на адресу МРЕВ надіслано постанову про зняття арешту з автомобіля, але до відповідної постанови внесено помилкові дані щодо автомобіля позивача. 01.08.2011 року, майже через три з половиною місяці помилку було виправлено та на адресу МРЕВ надіслано постанову про зняття арешту з автомобіля та наведено фактичні дані щодо належного позивачу транспортного засобу. Таким чином, внаслідок протиправних дій та недбалого виконання покладених на державні органи обов`язків тривалий час позивач безпідставно був позбавлений можливості користуватися належним йому майном, а саме, автомобілем, в результаті чого позивачу було завдано матеріальну та моральну шкоду. 01.03.2011 року позивач був змушений укласти договір оренди (про надання послуг), відповідно до якого йому було надано у користування автомобіль із водієм. Витрати на сплату послуг за цим договором склали 40 000,00 грн. (без урахування індексу інфляції та 3% річних), що підтверджено відповідними платіжними документами, а саме, договором від 01.03.2011 року, касовим ордером від 02.08.2011 року за №23. Наведені обставини щодо протиправності дій державних органів та спричинення позивачу внаслідок цих протиправних матеріальної та моральної шкоди вже встановлені під час розгляду Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області та підтверджені Апеляційним судом Одеської області по іншій цивільній справі №500/6847/15-ц, розгляд якої завершено 11.09.2018 року. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2018 року по справі №500/6847/15-ц визнано протиправними дії Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 12.09.2010 року серії ВЕ № 249405, арешту та затримання належного ОСОБА_1 транспортного засобу, стягнено солідарно з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 51 444,00 грн. витрат від інфляції, 7 379,47 грн. трьох відсотків річних та 10 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а разом 108 823,47 грн. Розрахунки розміру матеріальної та моральної шкоди було зроблено станом на час розгляду справи №500/6847/15-ц судом першої інстанції. Постановою апеляційного суду Одеської області від 11.09.2018 року рішення суду першої інстанції було змінено в частині задоволення позову про стягнення грошових коштів на відшкодування шкоди з огляду на те, що відповідачем за такими позовними вимогами має бути безпосередньо Держава Україна, яку не було притягнуто до участі в справі та позов до якої не заявлено. Протиправність дій державних органів, обставини спричинення шкоди, склад та розмір матеріальної і моральної шкоди судом першої інстанції встановлені та набуто обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання протиправності дій Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 12.09.2010 року, арешту та затримання належного йому транспортного засобу. Тому рішення суду в цій частині залишено без змін. Апеляційний суд роз`яснив позивачу право на звернення із відповідним позовом безпосередньо до Держави України в особі органів, які здійснювали функції держави у цих правовідносинах. Позивач вказує, що розмір матеріальних збитків на час звернення до суду із даним позовом складає суму 159860,25 грн. Крім того, позивач вказує, що внаслідок протиправних дій державних органів він змушений тривалий час відволікатись від звичайних занять. Фактично, протягом майже дев`яти років він змушений займатися відновленням безпідставно та незаконно порушених прав та доказувати очевидні обставини та факти, які державні органи не заперечують та не спростовують. Також, позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій державних органів йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відповідачів щодо нього, членів сім`ї та близьких; у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із незаконним позбавленням його можливості використовувати належне йому майно та належним чином організувати відпочинок його сім`ї на свята, вихідні та у літній період; у приниженні його честі та гідності, а також ділової репутації; у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із необхідністю погоджувати свої дії та особисті і службові плани із іншими особами; у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із необхідністю користування транспортним засобом інших осіб та постійно погоджувати із ними час використання такого транспорту та інше; у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із тривалою необхідністю докладати додаткових зусиль та часу щодо зняття арешту із його автомобіля та фактичного виключення його із реєстру автомобілів, які знаходяться у розшуку та підлягають арешту; у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із неможливістю тривалий час займатися своєю професійною діяльністю, що викликало змушений та тривалий відрив від інших звичайних занять та спровокувало психологічний дискомфорт і віддаленість від активного соціального життя. Розмір відшкодування моральної шкоди позивач визначив в сумі 432 000, 00 грн., або 135 розмірів мінімальної заробітної плати. З огляду на зазначене, просить стягнути з Держава України на свою користь грошові кошти у сумі 159860,25 грн., у тому числі: 40000,00 грн. – сума основного боргу, 136234,06 грн. – збільшення суми у зв`язку із інфляцією, 23626,19 грн. – 3% річних за період з 02.08.2011 року по 19.11.2021 року, у якості відшкодування матеріальної шкоди та моральну шкоду у розмірі 135 мінімальних заробітних плат за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку органу Державної казначейської служби України станом на час ухвалення рішення суду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, 04.07.2019 року надала відзив на позовну заяву (а.с.27-31), в якому вказала, що 25.10.2010 року на адресу ДВС надійшла постанова від ВДАІ з обслуговування адміністративної території м.Ізмаїл і Ізмаїльського району №ВЕ 249405 від 12.09.2010 року про стягнення штрафу у розмірі 510 грн. з позивача на користь держави. Надалі, сама ДПС Коблевської роти ДПС УДАІ УМВС України в Миколаївській області, яка була відповідачем по скарзі ОСОБА_1 не повідомила ані ВДАІ з обслуговування адміністративної території м.Ізмаїл і Ізмаїльського району, якому за належністю передала постанову ВЕ №249405 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 255 грн., ані ДВС, в провадженні якого знаходиться постанова ВЕ №249405 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що позбавило державного виконавця змоги зупинити виконавче провадження на підставі ч.1 п.5 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження». Жодна з сторін по скарзі не сповістила ДВС про те, що Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області винесена постанова від 04.11.2010 року по скасування постанови ВЕ №249405 від 12.09.2010 року (на десятий календарний день після відкриття виконавчого провадження №22110934) та визнані дії інспектора ДПС Коблевської роти ДПС УДАІ УМВС України в Миколаївській області не законними, чим позбавили державного виконавця змоги закінчити виконавче провадження на підставі ст.49 ч.1 п.4 ЗУ «Про виконавче провадження». Станом на 01.03.2011 року позивачем штраф в добровільному порядку не сплачений, за боржником виявлено право власності на автомобіль, який не вказано у виконавчому документі адресою не виявлений (адже боржник не мешкає за адресою, яку надав як місце мешкання та яка вказана у виконавчому провадженні, а з його слів постійне місце мешкання у місті Одесі), державним виконавцем винесена постанова про розшук майна боржника, яка направлена для виконання. 18.04.2011 року державним виконавцем на підставі вже наданої боржником постанови Ізмаїльського міськрайонного суду №2а-707/10 від 04.11.2010 року винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі ч.1 п.4 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», якою скасований арешт та припинений розшук майна боржника. Крім того, договір оренди автомобілю марки ВАЗ 21009 не є належним і допустимим доказом. Позивач не надав документи, що підтверджують право власності ТОВ «Шериф-Юг» та право користування позивача зазначеним транспортним засобом. Так, згідно вимог Правил дорожнього руху, що були чинні у 2011 році, після укладення договору оренди автомобілю, позивач повинен був отримати нотаріальну посвідчену довіреність від ТОВ «Шериф-Юг», або тимчасовий реєстраційний талон. Згідно даних Національної автоматизованої інформації автомобіль марки ВАЗ 21099 реєстраційний номер НОМЕР_1 , починаючи з 2008 року зареєстрований за приватною особою. Тобто, офіційно ні ТОВ «Шериф-Юг», ні позивач ніякого відношення до цього автомобіля не мали. ОСОБА_1 стверджує, що був вимушений укласти цей договір у зв`язку з неможливістю займатися своєю професійною діяльністю без нього. Однак, не відомо чи взагалі займався ОСОБА_1 на момент дії договору оренди рухомого майна професійною діяльністю як фізична особа. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.05.2018 року ОСОБА_1 був зареєстрований у якості суб`єкта підприємницької діяльності тільки 06.01.2012 року, а автомобіль винаймав у 2011 році. Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди представник відповідача зазначив, що суду не надано висновок судово-психологічної експертизи, тому не можливо визначити розмір такої шкоди. З огляду на викладене, просить суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, 10.07.2019 року надав відзив на позовну заяву (а.с.37-39), в якому вказав, що ГУНП в Одеській області вважає заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Події, про які йдеться в позові ОСОБА_1 відбувалися у 2010 році, коли ГУНП в Одеській області не існувало, з матеріалів справи не зрозуміло ким було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, необґрунтовано в чому саме полягає протиправність дій ГУНП в Одеській області, чим обґрунтовані позовні вимоги до ГУНП в Одеській області не відомо, чим ГУНП в Одеській області завдало шкоду позивачу також не зрозуміло. Стосовно того, що ГУНП в Одеській області є правонаступником Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області вказує, що організація дорожнього руху, складання протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності та інші функції щодо забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється Патрульною поліцією України (Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції Національної поліції України), яка і повинна у вказаному випадку бути відповідачем по справі. ГУНП в Одеській області є окремою юридичною особою та не є правонаступником Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області, жодних функцій щодо забезпечення дорожнього руху не здійснює, тому управління залучено в якості відповідача помилково. Таким чином, представник відповідача просить суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Представник відповідача Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином. 16.07.2019 року надав суду відзив (а.с.53-58), в якому вказав, що укладання договору оренди позивачем від 01.03.2011 року відповідно до якого вартість наданих послуг склала 40000,00 грн., що і стали предметом спору, свідчить не про відновлення порушеного права, а лише про звичку позивача комфортно пересуватися. Інший випадок, якщо б мова йшла б про витрати, які позивач зробив для отримання автотранспортного засобу із штрафної площадки або інше. Однак, у даній ситуації авто перебуває у власника, а примха (бодай навіть необхідність) пересуватись на особистому авто є лише бажанням позивача, який свідомо віддав 40 000,00 грн. за авто з особистим водієм і не є підставою для оплати даного капризу за рахунок Державного бюджету України. Головне управління не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями державних органів та необхідністю укладення даного договору. Тому, твердження позивача, що сума у розмірі 40 000,00 грн. є збитками – є хибним та таким, що суперечить змісту правових норм чинного законодавства. На разі факт завдання такої шкоди судом не встановлено. Шкода, на яку посилається позивач, у розмірі 40 000,00 грн. не є шкодою, а є особистими витратами позивача, відтак – відсутнє грошове зобов`язання. Неможливо прострочити виконання того, чого немає, в тому числі, нараховувати на неіснуючий борг індекс інфляції та три проценти річних. Отже, застосування позивачем положень статті 625 ЦК України у даній ситуації суперечить нормам чинного законодавства. Враховуючи вищевикладене, Головне управління просить суд відмовити позивачу у вимозі стягнення матеріальної шкоди. Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 135 мінімальних заробітних плат, представник Головного управління вказує, що позивачем не надано підтвердження того, що по відношенню до нього був здійснений фізичний чи психічний вплив, в чому він виражався та якими доказами підтверджено спричинення моральної шкоди. Посилання позивача на те, що бездіяльність посадових осіб державних органів, визначених відповідачами у даній справі спричинили зміну його життєвим обставинам (глибину душевних страждань, нервових стресів) належними та допустимими доказами не підтверджено. Викладене свідчить, що вимоги позивача безпідставні та необґрунтовані. У зв`язку з чим, Головне управління вважає, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування на його користь моральної шкоди у розмірі 135 мінімальних заробітних плат не підлягають задоволенню, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник ліквідаційної комісії Управління Державної автоінспекції Управління МВС України в Одеській області в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань до суду не надав.

У відповідності зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши осіб, що беруть участь у справі, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Судом встановлено, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2018 року (справа 500/6847/15-ц, провадження №2/500/977/18), із виправленням відповідно до ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.04.2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області в особі голови комісії, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди матеріальної та моральної задоволені частково, визнано протиправними дії Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 12.09.2010 року серії ВЕ №249405, арешту та затримання належного ОСОБА_1 транспортного засобу, стягнуто солідарно з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 40000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 51444 грн. витрат від інфляції, 7379,47 грн. трьох відсотків річних та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а разом 108823,47 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інший частині відмовлено. Стягнуто з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь держави 1174,67 грн. судового збору, з Головного управління національної поліції в Одеській області на користь держави 1174,67 грн. судового збору, з ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь держави 1174,67 грн. судового збору (а.с.11-14).

Постановою апеляційного суду Одеської області від 11.09.2018 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2018 року в частині солідарного стягнення з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 40 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 51 444 грн. витрат від інфляції, 7379 грн. 47 коп. трьох відсотків річних та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а разом 108 823 грн. 47 коп. скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області про стягнення на користь ОСОБА_1 40000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 51444 грн. витрат від інфляції, 7379 грн. 47 коп. трьох відсотків річних та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а разом 108 823грн. 47коп. В частині вимог про визнання протиправними дій Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 12.09.2010 року серії ВЕ № 249405, арешту та затримання належного ОСОБА_1 транспортного засобу рішення залишено без змін. Змінено судове рішення в частині розподілу судових витрат у відношенні Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Одеській області в дохід держави судовий збір в сумі 81 грн. 20 коп. (а.с.15-18).

У відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, протиправність дій Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 12.09.2010 року серії ВЕ № 249405, арешту та затримання належного ОСОБА_1 транспортного засобу є безспірним фактом та не підлягає доказуванню по цій справі.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час винесення постанови, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок вищезазначених протиправних дій відповідачів, він був змушений 1 березня 2011 року укласти договір оренди (про надання послуг) відповідно до якого йому було надано у користування автомобіль із водієм.

Як вбачається з матеріалів справи №500/6847/15-ц, провадження №2/500/977/18, дослідженої судом а.с. 15-16 під час розгляду даної справи ОСОБА_1 уклав 01.03.2011 року договір оренди рухомого майна з ТОВ «Шериф-Юг» щодо передачі йому в оренду легкового автомобілю марки ВАЗ 21099, рік випуску 1998, синій, реєстраційний номер НОМЕР_1 на строк визначений договором. Плата за користування майном визначена у розмір 8 000 грн. за кожен календарний місяць.

Разом з тим, за змістом ст.799 ЦК України договір оренди транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак доказів про нотаріальне посвідчення договору оренди автомобіля марки ВАЗ 21099, рік випуску 1998, синій, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 11.03.2011 року, матеріали справи не містять.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 2, 3, 5,6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 ч. ч. 1, 2 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Оскільки за змістом ст.ст. 215, 216 ЦК України недійсний правочин не тягне за собою юридичних наслідків, то всі вимоги, що виникли внаслідок умов нікчемного договору, задоволенню на користь позивача ОСОБА_1 не підлягають.

Вимога про відшкодування інфляційних втрат та 3-х відсотків річних від 40 000 грн. (оплати за оренду автомобіля) також не підлягає відшкодуванню, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та дані вимоги є похідними від вимог щодо відшкодування шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено протиправність дій Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання скасованої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 12.09.2010 року серії ВЕ № 249405, арешту та затримання належного ОСОБА_1 транспортного засобу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Оскільки судовими рішеннями встановлена протиправність дій посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання скасованої постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд прийшов до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 30 000 грн.

Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується ст.141 ЦПК України, за правилами якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивач за даною категорією справ звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.129-1 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 625,1166,1167,1173 ЦК, ст.ст.2, 11-13, 18, 76-82, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Головного управління Національної поліції в Одеській області, ліквідаційної комісії Управління Державної автоінспекції Управління МВС України в Одеській області, Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями державних органів - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , завдану моральну шкоду у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч гривень) грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 грудня 2021 року.

Суддя: Т.П.Пащенко