Ухвала суду № 10227319, 03.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2010 р. м. КиївК-12185/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченко А.В.

за участю представників:

позивача: неявка

відповідача: Федорціва О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2008 року

у справі № А-8/243-19/273-6/340-9/428 (22-а-7107/08)

за позовомПриватного підприємства «Івано-Франківськнафтопродукт-ГНГ»

доДержавної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2004 року Приватне підприємство «Івано-Франківськнафтопродукт-ГНГ»звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2008 року, позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську №0004882312/0/0 від 07 червня 2004 року, №0004882312/1 від 05 липня 2004 року, №0004882312/2 від 11 серпня 2004 року, №0004882312/3 від 19 жовтня 2004 року.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено Акт № 519/23-1-31524413 від 03 червня 2004 року (далі - Акт).

Згідно з даними Акта перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 4.7 статті 4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість»(далі - Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року), а саме в жовтні 2003 року занижено чисту суму податкового зобовязання на суму 362264 грн.

На підставі Акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004882312/0/0 від 07 червня 2004 року, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 717891 грн., в т.ч. 362264 грн. основного платежу та 355627 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення скарги позивача було залишено без змін, а відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: №0004882312/1 від 05 липня 2004 року, №0004882313/2 від 11 серпня 2004 року, № 0004882312/3 від 19 жовтня 2004 року.

Відповідач вважає, що позивачем було допущено завищення податкового кредиту на суму 362264 грн. за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку, що були перераховані позивачем (комісіонер) товариству з обмеженою відповідальністю «Укргазресурс»(далі ТОВ «Укргазресурс», комітент) на підставі договору комісії від 24 жовтня 2001 року № 5/132001/53 і безпідставно включені до звіту комісіонера, оскільки кошти в сумі 2173585 грн. були перераховані понад суму вартості фактично реалізованих нафтопродуктів. Порушення порядку формування податкового кредиту повязано з неправомірним застосуванням позивачем вимог пункту 4.7 статті 4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року в частині дати збільшення податкового кредиту.

Крім того, зі змісту Акта вбачається, що до податкового кредиту включено суми податку на додану вартість, обчислені від усіх коштів, які було перераховано контрагенту - ТОВ «Укргазресурс», включаючи оплату за вексель.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснює оптову та роздрібну торгівлю власними нафтопродуктами та прийнятими на комісію, в тому числі згідно з договором комісії від 24 жовтня 2001 року № 5/132001/53. Відповідно до умов вказаного договору позивач як комісіонер від власного імені і за рахунок ТОВ «Укргазресурс»- комітента, здійснював реалізацію нафтопродуктів, що є власністю останнього.

31 жовтня 2003 року позивач платіжним дорученням № 426 із призначенням платежу: «оплата за нафтопродукти згідно договору комісії»перерахував ТОВ «Укргазресурс»2173585 грн., в тому числі 362264 грн. 17 коп. податку на додану вартість.

Згідно з Довідкою від 27 квітня 2004 року № 1526/23-1215993 про результати позапланової перевірки ТОВ «Укргазресурс»з питань взаємовідносин з ДП «Івано-Франківськнафтопродукт»за квітень-грудень 2003 року ТОВ «Укргазресурс»на виконання умов договору комісії № 5/132001/53 від 24 жовтня 2001 року було виписано податкові накладні, за якими суми податку на додану вартість включено до податкових зобовязань відповідного періоду та відображено у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) і відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість за квітень-грудень 2003 року. Крім того, за результатами даної перевірки порушень діючого законодавства, в тому числі щодо порядку оформлення податкових накладних, не встановлено.

Угодою «Про припинення чинності договору комісії № 5/132001/53 від 24 жовтня 2001 року»від 02 травня 2005 року, укладеною між ТОВ «Укргазресурс»та ДП «Івано-Франківськнафтопродукт», припинено дію договору комісії №5/132001/53 від 24 жовтня 2001 року і підтверджено сторонами виконання взаємних зобовязань та врегулювання всіх розрахунків між ними по даному договору, а саме виконання позивачем зобовязань, передбачених ст. 395 Цивільного кодексу України та підпункту 2.1.1 договору комісії щодо реалізації третім особам належних комітентові на праві власності нафтопродуктів.

Крім того, у звязку з припиненням дії договору сторонами підписано Акт звірки взаєморозрахунків станом на 30 квітня 2005 року (в частині комісійної реалізації), з якого вбачаться, що станом на 30 квітня 2005 року відсутній залишок заборгованості по зазначеному договору комісії. Дані Акта звірки взаєморозрахунків підтверджено актами позапланових документальних перевірок дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Івано-Франківськнафтопродукт» за період з 01 січня 2004 року по 30 вересня 2004 року № 72/26-2-31524413 від 03 лютого 2005 року та за період з 01 жовтня 2004 року по 31 грудня 2005 року № 216/232/31524413 від 31 березня 2006 року.

Згідно з вимогами пункту 4.7 статті 4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем вимог статті 395 Цивільного кодексу УРСР та підпункту 2.1.1 договору щодо реалізації третім особам належних комітентові на праві власності нафтопродуктів на перераховану останньому суми авансу в розмірі 2173585 грн. платіжним дорученням № 426 від 31 жовтня 2003 року.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного, що простий вексель №733257070671, проданий позивачем на користь ТОВ «Укргазресурс»за договором купівлі-продажу цінних паперів № 13/01в/11/03к від 26 лютого 2003 року через посередника ТОВ «ФК «Декра»за 3 748000 грн., не був застосований позивачем у розрахунках з ТОВ «Укргазресурс»як комітентом по договору комісії. Такий висновок випливає з того, що перерахування ТОВ «Укргазресурс» 2173585 грн. на користь позивача, на підставі платіжного доручення № 55 від 31 жовтня 2003 року, було здійснено в рамках договору купівлі-продажу цінних паперів, а перерахування позивачем на користь ТОВ «Укргазресурс»2 173585 грн., на підставі платіжного доручення № 426 від 31 жовтня 2003 року, здійснювалось в рамках договору комісії, тобто зазначені розрахунки проходили за різними господарськими операціями.

Враховуючи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо правомірності формування податкового кредиту за період, що перевірявся, та обґрунтовано визнали недійсними оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Брайко А.І.

(підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.