Рішення № 102271947, 23.12.2021, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 594/1441/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м.Борщів

Борщівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої-судді: Губіш О.А.

при секретарі: Окулянко У.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коневалика Андрія Васильовича, до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коневалика А.В., звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 18 березня 2021 року о 11 годині 20 хв. на 211 км. автомобільної дороги Р-24 «Татарів - Косів - Коломия - Борщів - Кам`янець-Подільський», неподалік с.Верхняківці Борщівської ТГ Чортківського району, водій ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Volkswagen Sharan», д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись у напрямку м.Борщів, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Citroen Jumpy», д.н.з. НОМЕР_2 , який під керуванням ОСОБА_3 рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП, водій ОСОБА_2 та пасажири автомобіля «Citroen Jumpy» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 загинули, а водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.

У зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Citroen Jumpy», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПАТ «Страхова група «ТАС» згідно з полісом АР7953264, позивачка ОСОБА_1 як мати загиблого ОСОБА_5 , через свого представника, 31 березня 2021 року звернулась до відповідача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду і заявою про виплату відшкодування пов`язаного із заподіяною моральною шкодою. Однак виплату відшкодування здійснено не було.

Пунктом 27.3. статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Поряд з тим зазначила, що дорожньо-транспортна пригода сталася 18 березня 2021 року, розмір мінімальної заробітної плати на той момент становив 6000 гривень, тому вважає, що загальний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню становить 72000 гривень.

Крім того зазначила, що окрім неї, правом отримання даного відшкодування володіє також і дружина загиблого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та їхні неповнолітні діти, а тому, кожному із них, належить ј від загального розміру страхового відшкодування моральної шкоди, а саме в розмірі по 18000 грн.

А тому, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь відшкодування пов`язане з заподіяною їй моральною шкодою в розмірі 18000 грн., а також понесені нею витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 04 листопада 2021 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії ухвали надіслати відзив на позовну заяву.

29.11.2021 відповідач подав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП, яка є підставою позову була застрахована відповідачем згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/7953264, порядок і умови виплати страхового відшкодування за яким регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно ст.6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 33-1.1. статті 33-1 Закону № 1961-IV особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов`язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

Згідно п. 35.1 статті 35 Закону №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування та документи відповідно до п.35.2.

Відповідно до п.36.2. ст.36 Закону № 1961-ІV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Позивачка в порушення ст. 33-1 та ст. 35 Закону № 1961-IV не надала страховику всі документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, також не надала документального підтвердження того, що по справі спірного ДТП завершене провадження та прийняте рішення набрало законної сили. За обставин даної справи, кримінальне розслідування за фактом спірного ДТП ще триває та особу винну у скоєному ДТП не встановлено.

Відповідач відповідно до положень п.36.2. ст.36 Закону № 1961-IV повідомив позивачку про неможливість прийняття рішення по справі та про призупинення перебігу строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та виплати його до моменту отримання страховиком рішення в кримінальному провадженні, яке набрало законної сили. Також повідомлено, що при наданні рішення, яке вступило в законну силу, розгляд справи страховиком буде відновлено і по справі буде прийнято відповідне рішення.

Відповідач не відмовляв позивачці у виплаті страхового відшкодування, а лише призупинив строк здійснення виплати страхового відшкодування до отримання документу щодо встановлення винної особи, яке набрало законної сили.

Зазначає також, що у спірних правовідносинах ЦК України є загальним нормативно-правовим актом, а Закон № 1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Закон № 1961-IV визначає спеціальні до ЦК України строки виплати страхових відшкодувань у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому саме спеціальний закон підлягає застосуванню при відшкодуванні страховиком шкоди, заподіяної смертю особи при експлуатації наземних транспортних засобів.

Відсутність інформації про набрання законної сили рішення у кримінальній справі щодо спірного ДТП зумовлює припинення перебігу строку прийняття страховиком рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, тобто на момент розгляду даної справи позбавляє обов`язку страхову компанію провести страхову виплату.

На підставі вищевикладеного, відповідач правомірно повідомив позивачку про неможливість прийняття рішення по справі до моменту набрання рішення в кримінальному провадженні законної сили, що свідчить про відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті страхового відшкодування.

Згідно п. 23.1 ст. 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 Закону № 1961-IV визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Згідно п.27.1 ст. 27 Закону № 1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Для вирішення питання чи є смерть потерпілого прямим наслідком спірної ДТП виникає потреба у спеціальних знаннях, які інші засоби доказування замінити не можуть.

Відповідач заперечує вказані обставини, тому ці обставини мають бути доведені і позивачкою у порядку передбаченому ст.81, п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України належними та допустимими доказами. Позивачка у своїй позовній заяві викладає лише позовні вимоги, але не зазначає доказів, що підтверджують кожну обставину, на яку вона посилається, чим порушує п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки факти, встановлені під час розгляду кримінальної справи, щодо наявності чи відсутності вини водія, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем, у скоєнні спірної ДТП, та настання смерті потерпілої особи внаслідок вказаної ДТП в тому числі буде залежати наявність або відсутність обставин, що є підставами для задоволення або відмови в задоволенні позовних вимог у даній справі.

На підставі вищевикладеного, звернення позивачки до суду є передчасним, оскільки відповідач не відмовляв у виплаті страхового відшкодування, а лише зупинив її до отримання судового рішення по кримінальному провадженні.

Надані позивачкою докази не замінюють собою вирок суду у кримінальному провадженні або ухвалу про закриття кримінального провадження.

На підставі вищевикладеного відсутні підстави стягнення з відповідача страхового відшкодування на користь позивачки згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з відсутністю вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та вказували, що смерть потерпілого є прямим наслідком спірної ДТП.

За відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, відсутні також і підстави для задоволення інших позовних вимог.

Сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., визначена всупереч приписів ч.ч. 2, 4 ст. 137 та ч.ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України, вимоги про стягнення витрат на правову допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому просив суд вважати це клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Окрім того, подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання судовим рішенням (вироком) законної сили у кримінальному провадженні №120212100000000128.

Дослідивши обставини, на які сторони посилаються як на обґрунтування своїх позицій, оцінивши докази надані ними, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 18 березня 2021 року о 11 год. 20 хв. на 211 км автомобільної дороги Р-24 «Татарів - Косів - Коломия - Борщів - Кам`янець-Подільський», неподалік с.Верхняківці Борщівської територіальної громади Чортківського району, водій ОСОБА_2 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Volkswagen Sharan», д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись у напрямку м.Борщів, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Citroen Jumpy», д.н.з. НОМЕР_2 , який під керуванням ОСОБА_3 рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП, водій ОСОБА_2 та пасажири автомобіля «Citroen Jumpy» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 загинули, а водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.

Наведене підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого вбачається, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021210000000128 від 18.03.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.286-1 КК України.

Як зазначалося вище, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, загинув пасажир автомобіля «Citroen Jumpy», д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_5 . Наведене підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №3021079018459208, копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Борщівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано - Франківськ) 22 березня 2021 року, лікарським свідоцтвом про смерть №36 від 19 березня 2021 року, виданим Чортківським районним відділенням Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, висновком експерта №38.

На день смерті, у ОСОБА_5 залишились живі батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . Факт їх родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Згодом, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько загиблого ОСОБА_5 - ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 .

Поряд з тим, судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Citroen Jumpy», д.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР7953264.

31 березня 2021 року представник позивачки по довіреності ОСОБА_9 подав АТ «СГ «ТАС» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, а також заяву на виплату страхового відшкодування пов`язаного з виплатою моральної шкоди позивачці, як матері загиблого, що підтверджується відповідними заявами, доданими до позовної заяви.

Із доданого відповідачем до відзиву на позов повідомлення, вбачається, що ПрАТ «Страхова група «ТАС» 06 квітня 2021 року листом № 450 повідомила представника позивачки ОСОБА_9 про призупинення розгляду заяви до завершення кримінального провадження та набрання рішенням законної сили. При наданні вироку суду по кримінальній справі, який вступив в законну силу, розгляд справи страховиком буде відновлено та прийнято відповідне рішення.

Станом на даний час виплата страхового відшкодування відповідачем не проведена, у зв`язку з чим, представник позивачки, вказуючи на наявність підстав для виплати позивачці, відповідачем страхового відшкодування, звернувся до суду за захистом порушеного права останньої з даним позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Спірні правовідносини в справі регулюються нормами права, які містяться в главі 82 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

За змістом цієї норми обов`язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року за №199/1100/19.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини. При цьому відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності або вироку суду не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Закон №1961-IV регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до статті 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом пункту 22.1. статті 22, статті 23 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом №1961-IV порядку.

Згідно зі статтею 27 Закону №1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2. статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

За змістом пункту 36.3. статті 36 Закону №1961-IV у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

З матеріалів справи судом установлено та не спростовується відповідачем, що позивачка, в інтересах якої діяв представник, звернулася до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про виплату страхового відшкодування 31 березня 2021 року та надала відповідні документи.

Разом з тим, суд зауважує, що стаття 35 Закону №1961-IV не містить вимог щодо подання разом із заявою про виплату страхового відшкодування доказів на підтвердження вини страхувальника у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.

В силу норм частини другої статті 1167, частини п`ятої статті 1187 ЦК України обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2019 року у справі №352/342/17.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відсутність у матеріалах справи доказів притягнення винної особи до кримінальної відповідальності або закриття кримінального провадження відносно неї, не означає відсутність її вини для цивільно-правової відповідальності, не може свідчити про відсутність страхового випадку та про відсутність підстав для відшкодування відповідачем завданої позивачці шкоди в межах суми страхового відшкодування.

Суд зауважує, що факт страхового випадку зафіксовано правоохоронними органами, що стверджується даними наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Що стосується доводів відповідача з приводу призупинення розгляду заяви позивачки про виплату страхового відшкодування, то суд вважає такі неспроможними з огляду на те, що відповідно до преамбули Закону №1961-IV, він регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Оскільки наведеним матеріальним законом визначено правовий механізм врегулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу із чітко визначеними правами і обов`язками страхувальника, водія застрахованого транспортного засобу, страховика, потерпілої особи, а у разі настання її смерті, права і обов`язки членів її сім`ї, страховик в особі відповідача у справі після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду діяв неправомірно, тому що при відсутності підстав для відмови у прийнятті рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки відсутня така підстава як не встановлення винних дій водія застрахованого транспортного засобу, вчинив непередбачені Законом №1961-IV дії - призупинив розгляд заяви на виплату страхового відшкодування, чим фактично позбавив позивачку права та її неповнолітню дочку на отримання такої страхової виплати у строки встановлені даним законом, при тому, що даний закон передбачає право страховика регресної вимоги (стаття 38) і застосування відповідальності за порушення умов страхування (стаття 38-1).

Таким чином, за встановлених обставин справи, АТ «СГ «ТАС» (приватне) як страховик є зобов`язальним суб`єктом перед потерпілим, якій він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом №1961-IV порядку.

У заяві про виплату страхового відшкодування представник позивачки ОСОБА_9 просив виплатити позивачці страхове відшкодування, пов`язане із заподіяною моральною шкодою у розмірі 14400 гривень (1/5 частки, що належить матері загиблого).

При цьому, представник позивачки 31.03.2021 звертаючись до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із моральною шкодою, просив виплатити таку в розмірі 14400 гривень, що становить 1/5 частку від загального розміру, оскільки, окрім позивачки як матері загиблого право на отримання виплати пов`язаної із заподіянням моральної шкоди в рівних частках, а саме по 1/5, виникло ще і в батька загиблого, а також в дружини загиблого і їхніх неповнолітніх дітей, оскільки на час звернення батько загиблого був ще живий (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

На день звернення до суду, сума моральної шкоди підлягає виплаті членам сім`ї загиблого в рівних частках, а саме по ј.

Відшкодування моральної шкоди проведено не було.

Згідно пунктів 27.2. та 27.3. статті 27 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку; страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1. та підпунктом «в» пункту 41.2. статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на день настання страхового випадку становить 6000 гривень.

Загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 72000 гривень (12 x 6000), ј становить 18000 гривень (72000/4=18000).

Враховуючи вищевикладене, на переконання суду, відповідач, у зв`язку із смертю ОСОБА_5 , зобов`язаний відшкодувати 18000 гривень моральної шкоди на користь позивачки.

Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі докази наявності підстав для відшкодування відповідачем шкоди. Суд зауважує, що позивачкою доведено факт заподіяння їй шкоди та її розміру.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує вимоги статті 141 ЦПК України та вважає, що з відповідача слід стягнути 908 гривень судового збору в доход держави, зважаючи на задоволення вимоги позивача в повному обсязі.

При цьому, судом враховується те, що позивачка при звернені до суду з позовною вимогою про відшкодування шкоди була звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту третього частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За частиною другою статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За нормами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Судом встановлено, що представником позивачки є адвокат Коневалик А.В., який діє на підставі ордеру, договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 25.03.2021 року.

При зверненні до суду з даним позовом, представником позивачки подано до суду попередній розрахунок суми судових витрат, які позивачка очікує понести в зв`язку з розглядом справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору від 25.03.2021 року, копію додатку №2, детальний опис робіт (наданих послуг), описаний у позовній заяві, відповідно до яких вартість послуг за надання правничої допомоги складає 6000 гривень.

Оскільки позовна заява позивачки задоволена, понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на ПрАТ «Страхова група «ТАС»».

На підставі наведеного, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 1166, 1167, 1187, 1188, 1200, ст.ст. 6, 22, 23, 27, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Закону України «Про судовий збір», керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263, 265, 279 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов задоволити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 , відшкодування пов`язане з заподіяною моральною шкодою в розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_7 понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в дохід держави 908 (дев`ятсот вісім) грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі такої скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , жителька с.Глибочок Чортківського району Тернопільської області, РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», місцезнаходження м.Київ проспект Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243.

Головуюча: