Рішення № 102269118, 09.11.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/24843/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року Печерський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді -

при секретарі -

за участю представника позивача- адвоката Дугінова Д. А.

представника відповідача - Бригинець А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНІЛОН" про захист прав споживачів та стягнення коштів та штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням уточнень, просила стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» кошти у розмірі 966,32 дол. США (кошти, що перебувають на рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК») та 89,87 дол. США (пені на підставі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та має в банку картковий рахунок № НОМЕР_1 . Навесні 2014 року належні їй кошти у сумі 966,32 дол. США, які знаходилися на картковому рахунку № НОМЕР_1 були безпідставно заблоковані АТ КБ «ПРИВАТБАНК». З метою отримання належних їй коштів позивач неоднократно зверталась до банку з проханням розблокувати вказаний рахунок та повернути належні їй кошти. Проте, дані вимоги позивача банком виконані не були, у зв`язку з чим позивачем було направлено на адресу банку письмову заяву від 01.03.2020 року про розірвання договору та виплати грошових коштів, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 . Посилаючись на те, що банком було відмовлено у задоволенні вказаної вимоги та той факт, що на даний час позивач не має можливості користуватися своїм майном, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав та просить стягнути на її користь з Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» кошти, які знаходяться на вказаному рахунку та пеню на підставі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Ухвалою судді від 18.06.2020 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

04.09.2020 року представником відповідача було подано відзив. У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до пункту 1.1.7.58 Умов та правил надання банківських послуг, в редакції від 01.06.2014 року, було передбачено, що Клієнт повинен був звернутись до структурного підрозділу Банку на материковій частині України для уточнення інформації, ідентифікації та вивчення Клієнта та надати в Банк від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому в м. Москва РФ довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту.

Пунктом 1.1.7.59 цих Умов закріплено, що у разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.58, подальша взаємодія Клієнта і Банка може бути змінена шляхом повідомлення на сайті Банку у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності, отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій, сторони керуються вимогами ст. 205 ЦК України (мовчазна згода).

30.01.2015 року на офіційному сайті Банку було розміщено повідомлення про те, що подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон».

Оскільки письмових заперечень відносно переведення Банком боргу від позивача не надійшло, то відповідач вважає, що переведення банком боргу було здійснено із згоди позивача. Отже, внаслідок укладення між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» договору переведення боргу за договором банківського вкладу, що є предметом даного спору, АТ КБ «Приватбанк» не несе зобов`язань за таким договором, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за даним договором банківського вкладу.

23.11.2020 року представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому він зазначив, що позивач не надавала ніякої згоди на переведення боргу, що свідчить про те, що банк незаконним шляхом заволодів коштами кримських вкладників. Окрім цього, з урахуванням зазначеного, даний договір має ознаки нікчемності, оскільки згоди на його укладення позивачем не надавалось.

25.11.2020 року представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній не погоджувався з позицією позивача, оскільки банк є неналежним відповідачем, обґрунтування позивача є неналежними, а тому позов не підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 03.03.2021 року було залучено ТОВ «Фінансова Компанія «Фінілон» до участі у справі № 757/24843/20-ц в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

11.08.2021 року ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням на сайті Печерського районного суду м. Києва інформації про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву суду не надала.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, надані сторонами на обґрунтування своїх вимог і заперечень, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступного.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач є клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та має в банку картковий рахунок № НОМЕР_1 з розміщеними на ньому грошовими коштами у розмірі 966,32 дол. США. Проте, навесні 2014 року належні позивачу кошти у розмірі 966,32 дол. США, які знаходилися на вказаному вище рахунку були заблоковані відповідачем.

Частиною першою ст. 1058 Цивільного кодексу України визначається, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Згідно із змістом статті 47 цього Закону встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать, зокрема, і розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто, надавати послуги з розміщення банківського вкладу дозволяється лише юридичним особам. Зважаючи на вищевикладене, надання послуг з розміщення депозиту здійснює саме банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно із положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк (а не його структурна одиниця) має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з частиною першою ст. 1060 Цивільного кодексу України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, як встановлено судом, банком не виконано свої зобов`язання щодо повернення на вимогу позивача останньому грошових коштів, розміщених на рахунку, відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». А тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 966,32 дол. США.

При цьому, згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Верховним Судом в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ст. 1 Першого Протоколу). Цей же принцип закріплено в ст. 41 Конституції України.

Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Постановою НБУ від 18 червня 2003 року за № 254 було затверджено «Положення про організацію операційної діяльність в банках України», відповідно до якого: «7.5. Відповідальність за організацію збереження первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку покладається на керівника банку. Керівники мають забезпечити місце (архів) для зберігання документів та надати відповідні інструкції працівникам банку, зокрема визначити порядок зберігання документів до передавання їх до архіву на постійне зберігання з урахуванням вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку. 8.1. Відповідальність за належну організацію системи внутрішнього контролю та її функціонування в процесі операційної діяльності банку покладається на його керівництво. 8.2. Система внутрішнього контролю банку - це сукупність процедур, що спрямовані на попередження, виявлення і виправлення суттєвих помилок, а також забезпечення захисту і збереження активів, повноти і точності облікової документації. Внутрішній банківський контроль має бути невід`ємною частиною операційної діяльності банку та поєднувати адміністративний і бухгалтерський контроль за активами та пасивами банку. 4.14. Процес збору, оброблення та зберігання первинних документів має бути безперервним, навіть під час передавання їх з однієї підсистеми до іншої в межах системи автоматизації банку, а відповідна інформація - цілісною, достовірною і несуперечливою.».

Відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до п. 32.1. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Відповідно до п. 32.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Так, не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Але, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватися своїм майном.

В даному випадку його майном є грошові кошти, які банк отримав від позивача на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернув.

Таким чином, повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на всій розсуд.

З врахуванням зазначеного, банк зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі, який не перевищує 10 % від суми переказу.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Враховуючи, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням лише в національній валюті України - гривня, сума пені в іноземній валюті повинна бути спочатку переведена в гривню за офіційним курсом НБУ на день винесення рішення суду. Так, оскільки за підрахунками позивача, сума пені складає 89,87 дол. США, а курс гривні на 09 листопада 2021 року встановлений у розмірі 26,08 грн., то сума пені у гривневому еквіваленті становить 2 343, 80 грн.

Що стосується посилань відповідача на те, що АТ КБ «Приватбанк» не несе зобов`язань за спірним договором, оскільки уклав з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, посилання відповідача про відсутність заперечень позивача щодо переведення боргу та взагалі можливості укладення договору переведення боргу у такий спосіб суперечить вимогам чинного законодавства.

Твердження представника відповідача, що належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки останнє на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитними договорами, укладеними сторонами, суд відхиляє, оскільки позивачем не ставилось питання про заміну неналежного відповідача на належного відповідно до положень ст. 51 ЦПК України, а таке право надано лише позивачу.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини другої ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною сьомою статті 81 ЦПК України.

Згідно закріплених положень у частині третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, як визначено положеннями частини першої статті 13 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Так, судом встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.

Разом з тим, неможливість банку здійснити повернення вкладу позивачеві у зв`язку з тим, що за законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення Центрального Банку вказаної держави від 21 квітня 2014 року і рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів по вкладах покладено на автономну некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників», судом не беруться до уваги, оскільки згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Таким чином, невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення вкладу є безпідставним, а посилання на те, що банк є неналежним відповідачем є необґрунтованим.

З урахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку, про задоволення позовних вимог позивача, з метою відновлення її порушених прав.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, на підставі положень ч.1 ст. 141 ЦПК України суд вважає, що з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 908,00 грн., оскільки позивач звільнений від оплати судового збору.

На підставі викладено та керуючись ст. 16, 203, 215, 217, 256, 261, 267, 525, 536, 559, 629, 638, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3-5, 7- 13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНІЛОН", про захист прав споживачів та стягнення коштів та штрафних санкцій - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного Товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 966,32 (дев`ятсот шістдесят шість) доларів США 32 центи, які розміщені на рахунку № НОМЕР_1 у Акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк".

Стягнути з Акціонерного Товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 пеню на підставі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у розмірі 2 343 (дві тисячі триста сорок три) грн. 80 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 908 (девятсот вісім) грн. 00 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНІЛОН" , адреса: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Січеславська набережна, будинок 29-А, код ЄДРПОУ 38920700.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.11.2021.

Суддя Т.Г. Ільєва