Рішення № 102267664, 23.12.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4999/21

Справа №754/8769/21

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю

представника позивача ОСОБА_5,

представника відповідача Манюгіна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної Установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги якого було уточнено під час розгляду справи, до Державної Установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 15.10.1997 року до 05.05.2021 року він працював у відповідача на посаді сестри медичної з масажу фізіотерапевтичного відділення відповідно до наказу № 250 о/с від 21.10.1997 року. 25.02.2021 року наказом № 155 про організаційно-штатні зміни в медичних закладах та установах МВС з метою забезпечення належного виконання службових завдань був затверджений новий штат відповідача, відповідного до якого у відділі фізіотерапії та медичної реабілітації була скорочена кількість посад сестри медичної (брата медичного) з масажу до шести. З даним наказом він був ознайомлений. 05.05.2021 року його було звільнено з займаної посади на підставі наказу № 74 о/с від 20.04.2021 року в зв`язку із скорочення чисельності працівників (або штату працівників, або чисельності та штату працівників) відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вважає, що його було звільнено з грубим порушенням трудового законодавства. Так, всупереч ст.49-2 КЗпП України його персонально не було попереджено за два місяці про майбутнє звільнення, а також йому не було запропоновано вакантну вакансію. Крім того, він є членом профспілкової організації, однак, його звільнення не погоджено з профспілкою.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги, визнати незаконним та скасувати наказ № 74 о/с від 20.04.2021 року, поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2021 року по день ухвалення рішення судом.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 07.06.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 14.07.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

25.08.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм чинного трудового законодавства. Так, 02.03.2021 року позивач був попереджений про наступне вивільнення всіх працівників фізіотерапевтичного відділення у зв`язку з організаційно-штатними змінами, затвердженими наказом МВС України від 25.02.2021 року № 155 «Про організаційно-штатні зміни в медичних закладах та установах МВС». 23.04.2021 року позивач був запрошений до відділу кадрів з приводу проведення з ним співбесіди та доведення списку наявних вакантних посад, з яким позивач ознайомився, проте відмовився ставити свій підпис, про що складено відповідний акт. Крім того, голова первинної профспілкової організації працівників Колотова О.О. листом повідомила позивача про засідання, на якому буде розглядатись подання начальника установи про надання згоди профспілкового комітету на звільнення працівників, яке відбувалось 26.04.2021 року. Однак, позивач відмовився від отримання повідомлення про запрошення працівників на засідання ППО, про що складено відповідний акт. Згідно повідомлення на ім`я начальника установи, профспілкова організація розглянула подання начальника установи та надала згоду на вивільнення працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відповідно до витягу з протоколу № 5 від 26.04.2021 року. 05.05.2021 року позивача було звільнено з займаної посади в зв`язку із скороченням чисельності працівників (або штату працівників, або чисельності та штату працівників) відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Обставини, пов`язані з процедурою розгляду профспілковим комітетом подання на звільнення позивача не належать до компетенції відповідача. Також, відповідач заперечує проти вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки при звільнення позивача було дотримано норм чинного трудового законодавства та процедура звільнення працівника за п.1 ст.40 КЗпП України, а посадові особи установи діяли в рамках своїх обов`язків і повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України. Посилаючись на викладене відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

19.10.2021 року до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 12.10.2021 року складає 126 791,55 грн., в період з 06.05.2021 року по день ухвалення рішення судом.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 25.10.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

23.12.2021 року до суду від представника позивача надійшов розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який з 06.05.2021 року по 23.12.2021 року становить 185 576,65 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги з урахуванням збільшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтримала та просила про їх задоволення

Представник відповідача Манюгін С.О. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працював в Центральному госпіталі МВС України (на даний час - ДУ «Головний медичний центр МВС України) на посаді сестри медичної з масажу фізіотерапевтичного відділення з 15.10.1997 року відповідно до наказу № 250 о/с від 21.10.1997 року.

Наказом МВС України від 25.02.2021 року № 155 затверджено штат ДУ «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України», який набрав чинності з 01.03.2021 року, відповідно до якого відбулось скорочення штату відповідача.

02.03.2021 року позивач був ознайомлений із попередженням про наступне вивільнення через 2 місяці з дати попередження у зв`язку з вищевказаними організаційно-штатними змінами, про що свідчить його підпис у вказаному попередженні, а також лист співбесіди.

Наказом № 74 о/с від 20.04.2021 року позивача звільнено з займаної посади з 05.05.2021 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників (або штату працівників, або чисельності та штату працівників) п.1 ст.40 КЗпП України.

23.04.2021 року на ім`я позивача було складено повідомлення, відповідно до якого позивачу пропонувалось для переведення ряд вакантних посад, однак, позивач від ознайомлення з ним відмовився, про що складено відповідний акт.

23.04.2021 року керівником ДУ внесено подання про надання згоди Первинної профспілкової організації працівників відповідача на звільнення працівників за скороченням штату відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, в тому числі і позивача.

26.04.2021 року головою профспілки було складено повідомлення на ім`я позивача про засідання профспілкового комітету з розгляду подання про його звільнення, проте, позивач від отримання повідомлення відмовився, про що складено відповідний акт.

Відповідно до протоколу № 5 від 26.04.2021 року Первинна профспілкова організація працівників відповідача ухвалила рішення про надання згоди на звільнення працівників відповідача, в тому числі і позивача, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату.

Позивач просив задовольнити його позовні вимоги, вказуючи на те, що його звільнення відбулось з грубим порушенням вимог чинного законодавства, оскільки його персонально не було попереджено за два місяці про майбутнє звільнення, а також йому не було запропоновано вакантну вакансію. Крім того, він є членом профспілкової організації, однак, його звільнення не погоджено з профспілкою.

Представник відповідача в судовому засіданні проти даних тверджень заперечував, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та безпідставним.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України, звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Також, відповідно до ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, і даний факт визнано сторонами, що Наказом МВС України від 25.02.2021 року № 155 затверджено штат ДУ «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України», який набрав чинності з 01.03.2021 року, відповідно до якого відбулось скорочення штату відповідача.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач був належним чином попереджений про звільнення у зв`язку із скороченням посади, яку він обіймав, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Також, позивачу було запропоновано ряд посад для переведення, але він від ознайомлення з переліком відмовився. Крім того, профспілковою організацією відповідача надано згоду на звільнення позивача.

Вказані обставини, окрім письмових доказів, підтверджуються і показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у ДУ "Головний медичний центр МВС України" дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі і позивача, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає.

Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 23, 48, 51, 81, 175, 258, 259, 273 ЦПК України, ст.ст.40, 42, 49-2 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної Установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 28 грудня 2021 року.

Суддя: