Рішення № 102257731, 22.12.2021, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/437/20

Провадження № 2-114/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Тиханського О.Б.,

за участю секретаря: Бойко В.Ю.,

представників позивача: Навальнєвої Н.М., ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга Сабріна Еглерівна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 12.07.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . Проте, як зазначає позивач вказаний договір є недійсним, оскільки 27.09.2019 ухвалою Деснянського районного суду міста Києва, було відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди та задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказаний будинок, що належав ОСОБА_4 . Зважаючи на те, що оспорюваних правочин був укладений під час арешту будинку, позивач просить визнати його недійсним.

Відповідач ОСОБА_4 направив відзив на позовну заяву, де вказав, що проти задоволення заперечив в повному обсязі, зазначив, що на час укладення оспорюваного правочину йому не було відомо про наявність судового провадження у Деснянському районному суді міста Києва та ухвали про забезпечення позову. Крім того, вказаний договір жодним чином не порушує публічний порядок та права позивача.

Відповідач ОСОБА_5 направив відзив на позовну заяву, де вказав, що проти задоволення заперечив в повному обсязі, зазначив, що в лютому 2019 року він прийняв рішення про придбання будинку, в подальшому в березні 2019 року знайомий йому відповідач ОСОБА_6 повідомив, що він має намір продавати будинок. Після переговорів вони дійшли згоди та 12.07.2019 уклали даний договір та ним було сплачено продавцю кошти. Перед укладенням договору нотаріус пересвідчилась про відсутність заборон на відчуження нерухомого майна. Про наявність судових спорів відповідачу не будо нічого відомо. Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е. надала пояснення на позовну заяву, де зазначила, що нею засвідчувався правочин між відповідачами після встановлення осіб, правовстановлюючих документів, з`ясування дійсних намірів сторін, роз`яснення прав, проведення перевірок щодо наявності обмежень на час укладення правочину. Таких обмежень, зокрема арешту майна, на час укладення правочину в реєстрі речових прав на нерухоме майно не було виявлено. В зв`язку з цим, покладається на розсуд суду.

Представником позивача направлено відповідь на відзив, де зазначено, що відповідач знав про наявність арешту, арешт був знятий незаконно 11.07.2019, а вже на наступний день відбувся правочин. Оскаржуваний правочин був вчинений лише з метою уникнути цивільної відповідальності щодо стягнення коштів, а від так порушує права позивача.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги просили їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, додатково зазначили, що відомості про арешт майна були незаконно вилучені з державного реєстру саме за день до укладення правочину, хоча документи готувались,зокрема щодо оцінки майна набагато раніше, тобто учасники правочину повинні були виявити наявність заборон та відповідно знати про це. Відповідач ОСОБА_4 по рішенню суду зобов`язаний повернути кошти позивачу, проте дане рішення не виконується і іншого майна у відповідача окрім спірного будинку не має, що свідчить, що оспорюваний правочин був вчинений з метою уникнення сплати коштів.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов, додатково зазначив, що завчасно відповідачі прийняли рішення про укладення договору купівлі-продажу будинку. 12.07.2019 представник перевірив наявність заборон, їх не було виявлено, тому договір був укладений, кошти були сплачені. Про наявність спорів відповідач нічого не знав. Нотаріус діяла в рамках закону. Відповідач робить ремонт в будинку та планує там проживати.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник, будучи належним чином повідомлені, в судове засідання не з`явились, направили відзив на позовну заяву де зазначили, що проти позову заперечують. Крім того, представник відповідача подала клопотання про відкладення судового засідання в зв`язку з участю в іншому судовому засіданні. Така неявка представника визнана судом без поважних причин.

В судове засідання третя особа не з`явилась, подала пояснення на позов, при винесенні рішення поклалась на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши письмові докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27.05.2019 по цивільній справі №754/7728/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_4

31.05.2019 Постановою Деснянського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ВП №59246586 накладено арешт на майно на підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 27.05.2019, на житловий будинок АДРЕСА_1 , боржник ОСОБА_4 . Копія постанови направлена сторонам виконавчого провадження.

Відповідно до витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 24.12.2007 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_4 31.05.2019 внесено запис №31800445 про арешт нерухомого вказаного майна, на підставі постанови №59246585 від 31.05.2019 Деснянського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.

12.07.2019 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5124000 грн. Відповідно до п.п.7-9 вказаного договору, продавець гарантує, що житловий будинок до моменту укладання цього договору зокрема під забороною (арештом), обтяженням не перебуває, судового спору щодо нього немає. Згідно даних Державного реєстру речових право на нерухоме майно, за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна, інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно житлового будинку відсутня, що підтверджено відповідними інформаційними довідками. Вказаний правочин був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е, та зареєстровано в реєстрі за №766.

Відповідно до копії платіжних доручень №1811-2/1 та 47 від 12.07.2019 платник ОСОБА_5 перерахував кошти у розмірі 2700000 грн. і 2424000 грн. ОСОБА_4 за житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що12.07.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був зареєстрований договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_5 .

Відповідно до висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 16.12.2019 визначено, що перевіривши відомості Державного реєстру прав встановлено, що державним реєстратором Габарчуком О.О. не встановлено підстав для припинення запису про обтяження №47737289. Також державним реєстратором не було долучено документи для проведення реєстраційних дій шляхом сканування та розміщення їх у Державному реєстрі прав.

16.01.2020 Міністерством юстиції України винесено наказ №177/5, яким скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 11.07.2019 №47737289, прийняте державним реєстратором Камінь-Каширського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Гарбачуком О.О.

Відповідно до витягу з ЄРДР від 22.12.2019, Печерським УП ГУ НП у м. Києві зареєстровано кримінальне провадження № 12019100060005622, що 12.07.2019 невстановлена особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 на підставі підроблених документів провела незаконні реєстраційні дії з майном на яке було накладено арешт.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.05.2021, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07.12.2020 скасовано, ухвалено по справі нове рішення по часткове задоволення позову, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за договором поставки збитки у розмірі 2459312 грн., неустойку у розмірі 27436,80 грн., моральну шкоду 10000 грн., судовий збір 11879,65 грн.

Згідно ч.ч2,3 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

В дані справі, встановлено, що відповідач ОСОБА_4 був обізнаний про наявність спору між ним та позивачем щодо стягнення коштів, а постанова державного виконавця направлялась боржнику.

Заперечення відповідачів про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не порушує прав позивача і в момент його укладення жодних обмежень щодо його відчуження не існувало є необґрунтованими, оскільки перехід права власності на вказаний будинок відбувся саме в день неправомірного виключення даних про арешт майна з реєстру речових прав на майно, а відповідач ОСОБА_5 , проявивши необхідну обачність при укладенні такого договору, міг би завчасно виявити наявний арешт спірного майна. Зазначене свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі рішення суду, що свідчить про недійсність правочину та порушує права позивача як кредитора.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 який відчужив майно (житловий будинок) на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості та наявності ухвали про арешту майна, діяв очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за необхідне скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оспорюваний договір не створив жодних юридичних наслідків.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача, в рівних частинах підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 8, 12, 13, 77, 81, 89, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, відповідно до ст.ст.13, 15, 16, 203, 228, 234, ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга Сабріна Еглерівна - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е., зареєстрований в реєстрі за №766, укладений 12.07.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 47763223 від 12.07.2019 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на будинок АДРЕСА_1 , вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е., номер запису про право власності 32378777.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 840, 870 грн. з кожного, а всього 1681,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського Апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського Апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2021.

Суддя: О.Б. Тиханський