Ухвала суду № 102256487, 28.12.2021, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер: 343/734/17

Номер провадження: 1-кп/0343/35/21

У Х В А Л А

про продовження застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та цілодобового домашнього арешту

28 грудня 2021 року м.Долина

Долинський районний суд Івано - Франківської області в складі:

головуючого - судді Андрусіва І.М.,

суддів: Монташевич С.М., Керніцького І.І.,

в присутності запасного судді - Тураша В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю у кримінальному провадженні №12015240200000409 відносно обвинувачених:

ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262 КК України,

ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України,

за участю: прокурора - Орищенка І.В.,

перекладачки грузинської мови - Мікадзе М.Т.,

захисників: Войцеховської Т.М., Шкварка П.І., Вороняка В.А., Повха І.Д.,

В С Т А Н О В И В:

в Долинському районному суді Івано - Франківської області на розгляді перебуває вищевказане кримінальне проваження.

Ухвалами Долинського районного суду Івано - Франківської області обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 01.01.2022 включно, а обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю на 2 (два) місяці, тобто до 11.01.2022.

В судовому засіданні прокурор Орищенко І.В. подав клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю та покладення на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язків відповідно до вимог ч. 5 ст. 194 КПК України.

В обґрунтування поданих клопотань посилається на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні злочинів, які відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що вони з метою уникнення від кримінальної відповідальності можуть переховуватись від суду, знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих, свідків, інших підозрюваних, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні.

Зазначає, що обвинувачені до злочинів готувались заздалегідь за розробленим та узгодженим між всіма учасниками детальним планом, вживали заходів конспірації та уникнення викриття вчинених злочинів, використовували зброю, транспорт та засоби зв`язку, а тому на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вищевикладене свідчать про те, що в разі застосування більш м`яких запобіжних заходів обвинувачені не будуть виконувати покладені на них процесуальні обов`язки та матимуть можливість перешкоджати судовому розгляду.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є громадянами іншої держави, раніше в порядку ст. 89 КК України несудимі і фактично не мають постійного місця реєстрації в Україні, ніде не працюють і не мають офіційних засобів для існування.

Судовий розгляд даного кримінального провадження триває. Зазначає, що ризики, які виправдовують тримання під вартою та під цілодобовим домашнім арештом обвинувачених не зменшились.

В судовому засіданні прокурор підтримав подані ним клопотання та просив їх задовольнити.

Захисниця Войцеховська Т.В. заперечила щодо задоволення клопотання прокурора. Зазначила, що на даний час перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Захисник Шкварок П.І. заперечив щодо задоволення клопотання прокурора, оскільки допитані свідки, потерпілі та оглянуті речові докази. Обвинувачений ОСОБА_2 не може вплинути на свідків та потерпілих. Просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання в смт. Вигода.

Захисники Вороняк В.А. та Повх І.Д. підтримали думку колег, зазначивши, що ризики на які послався прокурор, є недоведеними.

Обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , підтримали позицію своїх захисників.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення даного клопотання, зазначивши, що закриває стосовно себе розгляд справи, вимагає в осіб, які здійснюють стосовно нього розгляд кримінального провадження сплатити йому один кілограм золота, та залишив зал судового засідання.

Заслухавши прокурора, обвинувачених та їх захисників, дослідивши доводи, викладені в клопотанні, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Частиною 1 статті 183 Кримінально процесуального кодексу України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Загальні підстави і порядок застосування запобіжного заходу визначені у ст. 194 КПК України, конструкція якої передбачає дослідження судом таких обставин (фактів):

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

На стадії судового провадження, такий стандарт доказування як "обґрунтована підозра" втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності "поза розумним сумнівом", який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, даний критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.

Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та стати правовою підставою для відводу складу суду.

Однак, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, обвинувачені, могли вчинити такі кримінальні правопорушення.

В контексті кримінального провадження ризиком є певна ступінь можливості того, що особа перешкоджатиме досудовому розслідуванню та/або судовому розгляду чи створить загрозу суспільству.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза розумним сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому, ризик як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Також, необхідно належним чином оцінити наявність ризиків, які виправдовують продовження тримання під вартою, та які можна обґрунтувати конкретними обставинами справи, а не абстрактними формулюваннями, надаючи належну оцінку індивідуальним обставинам. Наведення таких аргументів може виправдовувати тримання під вартою (Рішення Великої Палати у справі Buzadji проти Республіки Молдова від 5 липня 2016 року, заява № 23755/07, параграф 88). Такі аргументи не можуть використовувати формалістичну та абстрактну мову, також не дозволяється щоразу при розгляді питання про тримання під вартою використовувати ідентичні або стереотипні формулювання, автоматично продовжувати тримання під вартою (Рішення у справі Lisovskij проти Литви від 2 травня 2017 року, заява № 36249/14, параграф 77).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення. Крім того, обгрунтована підозра залишається у незмінному вигляді.

З обвинувального акта встановлено, що обвинуваченим інкриміновано ряд умисних тяжких та особливо тяжких злочинів, які вчинені групою осіб та супроводжувались зухвалою поведінкою виконавців із застосуванням зброї та використанням заходів конспірації для уникнення викриття кримінальних правопорушень у різних областях України, за які, у разі визнання їх винуватими, передбачена відповідальність виключно у виді позбавлення волі. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без будь - яких сталих офіційних матеріальних доходів та соціальних зв`язків а, отже, усвідомлюють неминучість покарання, що може спонукати їх переховуватись від суду та перешкоджати судовому провадженню.

Суд погоджується з доводами прокурора стосовно продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Виходячи з викладеного вагомим аргументом у підтвердження посилань прокурора в поданих клопотаннях є те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є громадянами іншої держави, вони без постійного чи тимчасового місця реєстрації в Україні.

Стосовно встановлення домашнього арешту за місцем проживання співмешканок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в смт. Вигода, то суду не надоного жодної інформації про точну адресу останніх. Натомість встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані в Республіці Грузія і до їх затримання не мали зареєстрованого у встановленому законом порядку місця постійного проживання чи посвідки на тимчасове проживання в Україні, в тому числі за місцем проживання їх співмешканок у смт. Вигода.

Суд погоджується з доводами захисників про те, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати випраданням тривалих періодів тримання під вартою, однак звертає увагу, що таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами, які наявні, збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Окрім цього, суд погоджується з доводами прокурора щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які впродовж розгляду кримінального провадження продовжують існувати, а саме: переховуватись від суду, впливати на потерпілих, цивільні позови яких ще не дослідженні судом, та прешкоджати кримінальному провадженню неналежною поведінкою, яка неодноразово проявлялась в судовому засіданні та ускладнює об`єктивне дослідження доказів з метою вирішення справи в межах розумних строків. Крім того, залишається незмінна обгрунтована підозра.

Також суд звертає увагу на зухвалу поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 , який заходить в зал судового засідання після складу суду та самовільно залишає судове засідання до оголошення перерви. Обвинувачений ОСОБА_3 неодноразово порушує порядок своїми емоційними викриками перебиваючи при цьому інших учасників процесу.

Неналежне виконання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обов`язків обвинувачених, які визначені КПК України, вказують на те, що у разі застосування судом до них більш м`яких запобіжних заходів, вони можуть навмисно не виконувати та ігнорувати відповідні процесуальні обов`язки, покладені на них цим запобіжним заходом, що може спонукати їх переховуватись від суду, впливати на потерпілих та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, враховуючи відомості щодо осіб обвинувачених, виходячи з принципу презумпції невинуватості, суд дійшов висновку про необхідність відступу від правил поваги свободи особи, та вважає, що застосування до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 більш м`яких запобіжних заходів, про які вказують захисники, на даний час не може гарантувати їх належну поведінку. Жоден із інших альтернативних запобіжних заходів не може забезпечити уникненню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які продовжують існувати.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та узгоджується з п. 79 рішення у справі "Харченко проти України" від 10.05.2011, яке є остаточним, оскільки у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу та підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів.

Таким чином, суд вбачає достатньо підстав для задоволення клопотань, поданих прокурором та вирішує продовжити обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строк тримання під вартою до 25 лютого 2022 року включно, а обвинуваченому ОСОБА_1 цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю до 28 лютого 2022 року.

Стосовно клопотання в частині покладення додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України на ОСОБА_1 , суд зазначає, що таке не підлягає задоволенню, оскільки як встановлено з матеріалів кримінального провадження останньому 26.10.2021 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та визначено обов`язки, які слід покласти, який 11.11.2021 ухвалою Долинського районного суду Івано - Франківської області продовжено. Тому, в даному випадку, суд вирішує питання стосовно продовження строку вже обраного запобіжного заходу.

Окрім цього, підстав для покладення додаткових обов`язків на обвинуваченого ОСОБА_1 прокурором не наведено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 197, 331, 336, 395 КПК України, суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю та покладення обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою, продовжити на 60 (шістдесят) днів - до 25 лютого 2022 року включно.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів - до 25 лютого 2022 року включно.

Продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю на 2 (два) місяці, тобто до 28 лютого 2022 року включно.

Заборонити ОСОБА_1 залишати без дозволу суду житло за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію ухвали про продовження запобіжного заходу передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_1 .

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 Кримінально процесуального кодексу України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних з виконанням покладених на нього зобов`язань.

Ухвала в частині продовження строків тримання під вартою діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Виконання ухвали доручити начальнику Державної установи "Івано - Франківська установа виконання покарань № 12", направивши копію ухвали на електронну адресу е-mail: if_uvp12@ukr.net.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.

Ухвала суду в частині продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Івано - Франківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Головуючий суддя: Андрусів І.М.

Судді: Монташевич С.М.

Керніцький І.І.