Рішення № 102253830, 20.12.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4587/21

20 грудня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Паряк Тетяни Дмитрівни

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Марцун А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Тернопільської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Тернопільської області, щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 по 31.07.2018 та зобов`язати Тернопільську обласну прокуратуру сплатити на його користь матеріальну шкоду у розмірі 705519,10 грн. А також визнати бездіяльність протиправною та стягнути з Київської обласної прокуратури на користь - ОСОБА_1 кошти, у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 02.08.2018 по 15.04.2021 в сумі 1 030 947,67 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з з 2006 року безперервно працює в органах прокуратури. Позивач зазначає, що за приписами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок. Однак з липня 2015 його заробітна плата регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить нормам Конституції України та Закону України "Про прокуратуру".

Різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який передбачений Законом України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 по 31.07.2018 складає 705519,10 грн., а за період з 02.08.2018 по 15.04.2021 в сумі 1 030 947,67 гривень.

Позивач звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статі 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У зв`язку з такими обставинами позивач звернувся до суду та просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати йому частини заробітної плати у вказаному розмірі та, як наслідок, зобов`язати відповідачів сплатити йому матеріальну шкоду у вигляді недоплаченої суми заробітної плати за час роботи в органах прокуратури України за період з 01.07.2015 по 31.07.2018 в сумі 705519,10 грн., а з 02.08.2018 по 15.04.2021 в сумі 1 030 947,67 гривень.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та з урахуванням положень статей 257-262 КАС України.

18.08.2021, у встановлений судом строку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач Київська обласна прокуратура заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що позов ОСОБА_1 , зокрема, містить вимоги про визнання протиправною бездіяльності Київської обласної прокуратури щодо неналежного з ним розрахунку, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч. З ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнення з Київської обласної прокуратури на його користь кошти у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, зокрема, посадового окладу, визначеного за ч. З ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані ним неконституційними, за період із 02.08.2018 по 15.04.2021 у сумі 1 030 947,67 грн.

Вказані вимоги обґрунтовано фактом визнання рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 неконституційними положень п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За таких обставин, Рішення КСУ від 26.03.2020 № 2-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 25.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічного висновку щодо оцінки як виключної обставини Рішень КСУ дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23.12.2020 у справі № 825/3135/15-а, від 28.10.2020 у справі № 823/2372/17 і підстави відступлення від нього відсутні. Відтак, позов ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим, а тому не підлягає до задоволення.

25.08.2021, у встановлений судом строку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач Тернопільська обласна прокуратура заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, відповідач зазначив, що фінансування органів прокуратури України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Водночас прокуратура Тернопільської області уповноважена здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці та не наділена повноваженнями самостійно, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України здійснювати перерахунок заробітної плати працівників прокуратури та виплачувати її у більшому розмірі.

Також відповідач вказує на те, що рішення Конституційного Суду України має пряму дію в часі та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин після його ухвалення. Тому, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до його прийняття.

Крім того, відповідач зауважує, що в період з 26.03.2020 оплата праці прокурорів місцевих прокуратур здійснювалась на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657.

На підставі змін, внесених Законом України від 19.09.2019 за № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (який набрав чинності 25.09.2019) у Законі України "Про прокуратуру" слова "місцеві" були замінено на "окружні". Водночас оплата праці прокурорів окружних прокуратур повинна здійснюватися лише з дня початку їх роботи, днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021. Однак, позивач обіймав посаду начальника відділу місцевої, а не окружної прокуратури, а тому не набув права на отримання заробітної плати відповідно до 81 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою суду від 31.08.2021 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 19.10.2021 о 10:15 год.

19 жовтня 2021 року ухвалою суду відкладено розгляд справи на 10.11.2021 о 10:45 год, у зв`язку із неявкою відповідача Київської обласної прокуратури.

10 листопада 2021 року секретарем судового засідання складено довідку про те, що судове засідання по адміністративній справі № 500/4587/21 не проводилося, у зв`язку із перебуванням головуючої судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 13.12.2021 о 11:30 год.

Ухвалою суду від 13.12.2021, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) задоволено клопотання відповідачів про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання, за згодою сторін закінчено підготовче судове засідання та здійснено перехід до розгляду справи по суті, оголошено перерву до 20.12.2021 о 12:00 год.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Представник відповідачів проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 працює в органах прокуратури на різних посадах з 2006 року, що підтверджується записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 04.03.2014.

За час роботи в органах прокуратури зарекомендував себе сумлінним та добросовісним працівником. Маючи тривалий, безперервний стаж роботи в органах прокуратури неодноразово проходив всі передбачені законодавством атестації, підвищення кваліфікації, спеціальні перевірки, люстраційну перевірку, щорічні таємні перевірки на доброчесність.

21.04.2021 за № 27-84 Тернопільська обласна прокуратура надала позивачу інформацію щодо складу його заробітної плати за період з 01.07.2015 по 31.07.2018, а також відомості, на підставі яких нормативно-правових актів здійснювалося нарахування заробітної плати працівникам органів прокуратури Тернопільської області за цей період. До листа відповідач додав копії розрахункових листів по виплаченій заробітній платі за 2015-2018 роки.

21.04.2021 за № 27-130 вих -21 Київська обласна прокуратура надала позивачу інформацію щодо складу його заробітної плати за період з 01.08.2018 по 15.04.2021, а також відомості, на підставі яких нормативно-правових актів здійснювалося нарахування заробітної плати працівникам органів прокуратури Київської області за цей період. До листа відповідач додав копії розрахункових листів по виплаченій заробітній платі за 2018-2021 роки.

Позивач вважає, що заробітна плата за спірний період повинна була нараховуватися відповідачами виходячи з посадових окладів, передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру". Проте відповідач здійснював нарахування заробітної плати, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, що, на думку позивача, суперечить нормам Конституції України та Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 31.07.2018 в сумі 705 519,10 гривень, з 02.08.2018 по 15.04.2021 в сумі 1 030 947,67 гривень, підставі положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

15.07.2015 набрав чинності акон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), відповідно до пункту 1-1 "Перехідних положень" якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII (в редакції станом на 25.04.2015) було передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених аконом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Крім того, згідно з частиною четвертою цієї ж статті посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Також аконом уло визначено посадові оклади керівника підрозділу місцевої прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури (пункт 14 частини п`ятої статті 81 Закону № 1697-VII).

Відтак позивач вважає, що починаючи з 01.07.2015 виплата заробітної плати мала здійснюватись згідно з вищевказаними положеннями Закону № 1697-VII.

З цього приводу суд зауважує, що відповідно до статей 8, 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяг витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Приписами статті 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (ст. 90 Закону № 1697-VII).

Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Крім того, згідно частин першої-другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд насамперед виходить з того, що закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів і затверджує повноваження органів державної влади щодо виконання бюджету. За своєю суттю цей закон є спеціальним законом, оскільки регламентує особливу сферу суспільних відносин. Виключно таким законом визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування. Специфіка такого закону полягає і в тому, що під час здійснення бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.

Так, абзацами 2, 3 пункту 9 розділ "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VIII від 28.12.2014 встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014 р., № 206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надані повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 № 505, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763, визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.1997 у справі № 18/183-97 конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Так, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" якого доповнено пунктом 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14.10.2014 "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII було прийнято 14.10.2014, тоді як Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" 28.12.2014, тобто пізніше. Тому положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" у спірному випадку належить застосовувати насамперед, а питання про можливість практичної реалізації положень статті 81 Закону № 1697-VII вирішувати, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Отже, зважаючи на те, що Бюджетним кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" по-іншому врегульовані відносини в частині визначення розміру посадових окладів прокуратури, і враховуючи, що ці закони були прийняті 28.12.2014, тобто пізніше ніж Закон України "Про прокуратуру", такі закони мають пріоритет у застосуванні.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказані конституційні положення дають підстави для висновку про те, що відповідач не уповноважений самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплачувати йому заробітну плати у вищому розмірі.

Також суд зазначає, що положення Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" в установленому порядку неконституційними не визнавались, а прокуратура Тернопільської області при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу діяла відповідно до вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763 ).

Крім того, реалізація приписів статті 81 Закону України "Про прокуратуру" була неможливою без внесення відповідних змін до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Однак такі зміни з незалежних від відповідача причин не вносились.

З аналогічних мотивів суд виходить, надаючи оцінку вимогам позивача за інші спірні періоди. Враховуючи, що з часу набрання чинності Законом № 1697-VII розміри посадових окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет Україна на відповідний рік, а видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII не передбачались, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників органів прокуратури у розмірах інших, ніж це було передбачено вказаними нормативно-правовими актами.

Оцінюючи посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, суд зазначає таке.

Дійсно, 26.03.2020 Конституційний Суд України прийняв рішення у справі № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини другої статі 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Окрім того, згідно зі статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Тобто, за загальним правилом, рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Разом з тим у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів ндів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втратила чинність 26.03.2020.

За таких обставин суд доходить до висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 на правовідносини між сторонами за період з 15.12.2015 по 15.03.2020 не впливає, оскільки такі виникли до прийняття цього рішення, тоді як відповідне рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібний правовий висновок у подібних правовідносинах міститься у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі № 806/1604/16, від 01.03.2021 у справі № 240/13819/20.

Крім того, суд зазначає, що Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, у частину першу статті 3 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ слова "місцеві" замінено на "окружні".

Статтею 15 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону № 113-ІХ) визначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ передбачено, що День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Таким чином, саме Закон України "Про прокуратуру" (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX), а не Бюджетний кодекс України (норма якого була визнана неконституційною) передбачав оплату праці працівників місцевих прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 в спірний період після прийняття Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020. Водночас оплата праці прокурорів окружних прокуратур буде здійснюватися з дня початку їх роботи.

При цьому, у зв`язку із тим, що наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021, та відсутністю на цей час рішення кадрової комісії про успішне проходження ОСОБА_1 атестації (яке було б підставою для переведення його в окружну прокуратуру у разі його прийняття), наказом керівника Київської обласної прокуратури від 16.03.2021 № 290к йому тимчасово визначене робоче місце в Білоцерківській окружній прокуратурі.

Відтак, суд погоджується з твердженнями відповідачівро те, що позивач не набув права на отримання заробітної плати відповідно до норм частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII також після 26.03.2020.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати у спірні періоди з 01.07.2015 по 31.07.2018 в сумі 705519,10 грн., а з 02.08.2018 по 15.04.2021 в сумі 1 030 947,67 гривень, відповідачі діяли правомірно і підстав для визнання протиправними їх дій (бездіяльності) немає.

Вирішуючи публічно-правовий спір між сторонами суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 12.07.2016 у справі № 820/4648/15, від 13.07.2016 у справі № 818/3372/15 та від 13.07.2016 у справі № 820/4653/15.

Так, у вказаних справах Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки з 26.10.2014 до 09.09.2015 Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ "Про Державний бюджету України на 2014 рік" та № 80-VІІІ "Про Державний бюджету України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої статті 147 цього ж закону (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

Водночас у вказаному рішення Конституційним Судом України зазначено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 28 грудня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Тернопільська обласна прокуратура (місцезнаходження/місце проживання: вул. Листопадова,4,м. Тернопіль,46001, код ЄДРПОУ/РНОКПП 02910098).

- Київська обласна прокуратура (місцезнаходження/місце проживання: б-р Лесі Українки, 27/2,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601, 02909996).

Головуючий суддя Подлісна І.М.