Рішення № 102249748, 28.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2021 року м. Київ № 320/3653/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (код: 44096797, адреса: 04071, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а) в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-150850-52 від 07.02.2020 на суму 29293,44 грн.

У якості підстави позову позивач зазначив, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно винесено спірну вимогу про сплату боргу №Ф-150850-52 від 07.02.2020 на суму 29293,44 грн.

Ухвалою суду від 05.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21.04.2021 судом отримано відзив на позовну заяву у якому відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує про те, що оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу винесена за наявності на те всіх передбачених законодавством підстав, у зв`язку із наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.

У відповіді на відзив, отриманого судом 12.05.2021, позивач наполягав зокрема на протиправності здійснених контролюючим органом нарахувань заборгованості з єдиного внеску, а також на тому, що доводи відповідача не відповідають дійсним обставинами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданого 22.06.2001 Броварським РВ ГУ МВС України в Київській області.

08.09.2009 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, згідно свідоцтва серії НОМЕР_3 (номер запису в ЄДР: 23320000000003210), виданого державним реєстратором Броварської РДА Київської області, та з 09.09.2009 взятий на облік в органах ДПС за №4128, згідно довідки №15011 від 09.09.2009 (форма №4-ОПП), виданою Броварською ОДПІ Київської області.

Як вбачається із відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 25.02.2020 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 на підставі власного рішення (номер запису: 23550060002014922).

Разом з тим, як зазначає позивач із посиланням на відповідні матеріали справи, господарська діяльність ним не здійснювалась, податкова звітність не подавалась, та зокрема з 2015 року (з 27.07.2015) він працює в ТОВ «Орієнтир-Буделемент» на посаді пропарювача 4 розряду в цеху по виготовленню газобетону, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 та довідкою ТОВ «Орієнтир-Буделемент» від 22.03.2021 №07/55.

16.04.2019 відкрито виконавче провадження №58890753 про стягнення з ОСОБА_1 боргу по єдиному внеску в сумі 18 276,72 грн. на підставі вимоги про сплату боргу недоїмки №0-150850-52 від 06.02.2019, виданої Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Київській області.

Позивач зазначає, що з метою уникнення негативних наслідків пов`язаних із відкриттям виконавчого провадження №58890753 (арешт майна, розшук автомобіля тощо), квитанцією від 03.03.2020, ним були сплачені кошти в сумі 20 473,40 грн. на рахунки Броварського ДВС в межах ВП №58890753.

В свою чергу, вважаючи вимогу про сплату боргу недоїмки №0-150850-52 від 06.02.2019 незаконною і необґрунтованою, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 у справі №320/2309/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області визнано протиправною та скасовано вимогу від 06.02.2019 №Ф- 150850-52 Головного управлінням Державної фіскальної служби України у Київській області.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі №320/2309/20 апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 - без змін.

Враховуючи скасування вимоги податкового органу від 06.02.2019 №Ф- 150850-52 у судовому порядку, 23.12.2020 позивач звернувся до ГУ ДПС у Київській області із заявою про повернення надмірно сплаченого ЄСВ в сумі 18 276,72 грн.

Листом ГУ ДПС у Київській області від 26.01.2021 №956/6/10-36-24-05 відмовило позивачеві в поверненні надлишково сплачених коштів, у зв`язку із наявністю в інтегрованій картці платника податків - позивача боргу зі сплати єдиного внеску.

Також, листом ГУ ДПС у Київській області від 10.03.2021 №8146/6/10-36-12-05 у відповідь на запит адвоката позивача було повідомлено про винесення відносно позивача вимог №Ф-150850-52 від 15.05.2019 на суму 21030,90 грн., №Ф- 150850-52 від 12.08.2019 на суму 23785,08 грн., №Ф-150850-52 від 18.11.2019 на суму 26539,26 грн. та №Ф-150850-52 від 07.02.2020 на суму 29293,44 грн., та зазначено про наявність заборгованості в ІКП ОСОБА_1 по єдиному внеску в сумі 11 016,72 грн.

Так, підставами звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом слугувало те, що не здійснюючи господарську діяльність як ФОП та, відповідно, не отримуючи доходи від такої діяльності, будучи найманим працівником в ТОВ «Орієнтир-Буделемент», відповідачем, за твердженням позивача, було безпідставно здійснено нарахування заборгованості з єдиного внеску, у тому числі за період лютий 2019 - лютий 2020 року, оскільки сплата ЄСВ за позивача здійснювалась його роботодавцем.

Таким чином, вказуючи на протиправності нарахування та виставлення відповідачем оскаржуваної податкової вимоги, позивач просить суд визнати останню протиправною та скасувати.

Натомість позиція відповідача полягає у тому, що не зважаючи на не здійснення позивачем підприємницької діяльності та не отримання доходу від неї, останній був зобов`язаний сплачувати ЄСВ як ФОП, що перебував на загальній системі оподаткування.

Відповідно, позивачеві за період 2017 рік - IV квартал 2019 року автоматично здійснені нарахування з ЄСВ, внаслідок несплати яких загальна заборгованість позивача зокрема станом на 31.01.2020 складала 29293,44 грн., та у зв`язку з чим була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-150850-52 на вказану суму.

Щодо статусу позивача, як найманого працівника, відповідачем із посиланням на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI та окремі правові позиції судів адміністративної юрисдикції зроблено висновок про те, що ФОП, які є одночасно найманими працівниками - не звільняються від сплати ЄСВ та подання обов`язкової звітності за себе як ФОП.

Отже, на переконання відповідача, заявлені позивачем вимоги є безпідставними, а тому просить суд відмовити у їх задоволенні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI)

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція №449).

Згідно з вимогами Закону №2464-VI та Інструкції №449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).

Отже, фізичні особи-підприємці, незалежно від обраної ними системи оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Крім того, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI).

Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 6, 7 статті 13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону №2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (пункт 3 Розділу VI Інструкції №449).

За пунктом 4 Розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №826/11623/16.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи роздруківки ІКПП позивача, у т.ч. за період з 09.02.2018 по 31.03.2020, в результаті здійснених нарахувань, зокрема станом на 29.02.2020 загальний розмір заборгованості позивача з ЄСВ становив 29293,44 грн., у зв`язку з чим відповідно до статті 25 Закону №2464-VI відповідачем у відношенні позивача на вказану суму була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-150850-52, що є предметом спору даної адміністративної справи.

Разом з цим, судом встановлено, що окрім спірної податкової вимоги від 07.02.2020, відповідачем також були сформовані у відношенні позивача наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки): від 06.02.2019 № Ф-150850-52 на суму 18276,72 грн., від 15.05.2019 №Ф-150850-52 на суму 21030,90 грн., від 12.08.2019 №Ф-150850-52 на суму 23785,08 грн., від 18.11.2019 №Ф-150850-52 на суму 26539,26 грн.

При цьому, податкова вимога відповідача від 06.02.2019 була предметом спору в адміністративній справі за №320/2309/20.

Так, згідно мотивувальної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 у справі №320/2309/20, що набрало законної сили 27.10.2020, суд під час розгляду справи встановив, що позивач з 27.07.2015, тобто в період реєстрації фізичною особою-підприємцем, перебував у трудових відносинах із ТОВ «Орієнтир-Буделемент» (ідентифікаційний код 36108100, адреса місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 28а).

Суд встановив, що роботодавцем - ТОВ «Орієнтир-Буделемент» позивачу за роботу на посаді пропарювача (з в.о. оператора завант-розвант.устан), зокрема за період роботи з 01.01.2017 по 31.12.2017, нараховано заробітну плату в сумі 247848,90 грн., з суми якої сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 22%, а всього за 2017 рік сплачено ЄСВ до бюджету у розмірі 54526,75 грн.

Також, за період роботи з 01.01.2018 по 31.12.2018 роботодавцем - ТОВ «Орієнтир-Буделемент» нараховано позивачу за роботу на посаді пропарювача (з в.о. оператора завант-розвант.устан) заробітну плату в сумі 323132,02 грн., з суми якої сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 22%, а всього за 2018 рік сплачено ЄСВ до бюджету суму у розмірі 71089,06 грн.

Таким чином, розмір сплаченого єдиного соціального внеску за позивача страхувальником ТОВ "Орієнтир Буделемент" до державного бюджету за 2017 рік склав 54526,75 грн., а за 2018 рік - 71089,06 грн., а всього на суму 125615,81 грн., що є не меншим за розмір мінімального страхового внеску за 2017-2018 роки.

Отже, вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату за 2017 2018 роки, сплачувала за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок у розмірі не нижчому, ніж мінімальний страховий внесок за відповідний рік.

Доказів отримання позивачем, зокрема, у період з 01.01.2017 по 31.12.2018, доходів від провадження господарської діяльності судом встановлено не було.

Відповідно, встановивши, що у період з 2017 року по 2018 рік, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн., останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у зазначеному періоді та отримання доходу від неї, суд дійшов висновку про неправомірність оскаржуваної вимоги в частині суми боргу у розмірі 18276,72 грн. і необхідність її скасування, адже єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем, як застрахованої особи у розумінні Закону №2464-VI, ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, предметом спору даної адміністративної справи є вимога про сплату боргу №Ф-150850-52 від 07.02.2020 на суму 29293,44 грн., де остання нарахована контролюючим органом за період з 09.02.2018 по 20.01.2020, що зокрема підтверджується розрахунком до неї, наданої відповідачем.

Відтак, зазначена сума містить в собі суму боргу у розмірі 18276,72 грн., нарахованої відповідачем за період з 2017 року по 2018 рік, що власне вбачається із відомостей ІКПП позивача.

Враховуючи встановлені у судовому порядку (справа №320/2309/20) факти, у тому числі щодо неправомірності нарахування позивачеві заборгованості з ЄСВ на суму 18276,72 грн. з 2017 по 2018 роки, суд зазначає, що оскаржувана вимога про сплату боргу №Ф-150850-52 від 07.02.2020 на суму 29293,44 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування позивачеві боргу з ЄСВ за період з 21.01.2019 по 20.01.2020, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд звертає увагу, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, суд при вирішенні спору повинен зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Так, як вже було зазначено вище, позивач з 27.07.2015 перебуває у трудових відносинах із ТОВ «Орієнтир-Буделемент» (код: 36108100).

Судом встановлено, що роботодавцем - ТОВ «Орієнтир-Буделемент» за позивача, який працював на посаді пропарювача (з в.о. оператора завант-розвант.устан), у т.ч. за період роботи з січня 2019 року по лютий 2020 року було нараховано та сплачено 75649,89 грн. ЄСВ, та з січня 2020 року по грудень 2020 року - 74305,66 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками, наданими ТОВ «Орієнтир-Буделемент» та довідкою форми ОК-5 Пенсійного фонду України щодо індивідуальних відомостей відносно позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату за 2019-2020 роки, сплачувала за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок у розмірі не нижчому, ніж мінімальний страховий внесок за відповідний рік.

Доказів отримання позивачем доходів у вказаний період від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

При цьому, суд враховує, що 25.02.2020 до ЄДР було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.

Відповідно, встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у період, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок.

Також, матеріали справи не містять доказів на користь того, що у спірних періодах позивачем здійснювалась підприємницька діяльність та отримувався дохід від неї.

Відтак, приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 та які є повністю застосовними до спірних правовідносин в межах даної адміністративної справи, суд зазначає, що нарахування контролюючим органом сум з ЄСВ позивачеві у спірний період було протиправним, оскільки таке нарахування та сплата відповідних сум ЄСВ здійснювалась роботодавцем позивача, чим власне досягалась мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розумінні Закону №2464-VI.

В іншому випадку, подвійна сплата ЄСВ за нарахованими контролюючим органом сумами суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд зазначає, що відповідач не виконав покладеного на нього Законом обов`язку та не довів суду правомірності прийнятого ним та оскаржуваного позивачем рішення, а отже останнє підлягає скасуванню.

Як наслідок, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання до суду даного адміністративного позову позивачем за реквізитами Київського окружного адміністративного суду було сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 23.03.2021 №1-1571К, а тому останній підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу №Ф-150850-52 від 07.02.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код: 44096797, адреса: 04071, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а) судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено: 28.12.2021.

Суддя Панченко Н.Д.