Рішення № 102249104, 20.12.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 грудня 2021 року м. Ужгород№ 260/6556/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання - Рошко Л.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 - не з`явився;

за участі представника позивача - Сільваші Володимира Миколайовича;

відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області - представник - Буря Олександр Олександрович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, № 52, код ЄДРПОУ 43143065), яким просить суд: "1. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управлінням ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2021 року за №Ф-3749-50; 2. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним. Зокрема зазначає, що 11 травня 2021 року відповідачем було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3749-50 зі сплати недоїмки по єдиному внеску у розмірі 37788,74 грн. Позивач вказує, що вказана вимога сформована з порушенням матеріальних норм, зокрема, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки він підприємницької діяльності не здійснював і здійснювати не міг, а тому не може вважатися платником єдиного внеску. Позивач вказує, що 27 лютого 2004 року він зареєструвався та отримав Свідоцтво про державну реєстрацію, як суб`єкта підприємницької діяльності. Однак так і не розпочав підприємництву діяльність, в подальшому не був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а відтак не вважає себе суб`єктом підприємницької діяльності. Позивач вважає протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2021 року за № Ф-3749-50 та у зв`язку із цим просив її скасувати.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, зазначив, що Згідно із статтею 4 пунктом 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. У відповідності до інформаційних даних контролюючого органу та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачем 11 листопада 2021 року прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності. Отже, позивач мав статус фізичної особи-підприємця з 27 лютого 2004 року по 11 листопада 2021 року. Тобто позивач є платником єдиного внеску у розумінні статті 4 частини 1 пункту 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". У зв`язку з тим, що платник мав на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, орган доходів і зборів надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки). Оскільки наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску повністю підтверджується даними інформаційної системи органу доходів і зборів, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована відповідачем правомірно.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав наведених в позові та відповідні на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача під час судового розгляду просив суд відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами докази (заслухавши представників сторін), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про те, що позовна заява не підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Як вбачається з витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27 лютого 2004 року ОСОБА_2 зареєструвався як суб`єкта підприємницької діяльності, про що лише 10 листопада 2021 року було здійснено відповідний запис (а.с. 18).

11 листопада 2021 року прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності, про що внесено запис номер 2009860060001000772 (а.с. 17).

11 травня 2021 року Головним управлінням ДПС у Закарпатській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-3749-50, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, що становить 37 788,74 грн відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яку позивачем було отримано 12 листопада 2021 року (а.с. 6).

Тобто запис щодо державної реєстрації суб`єктом підприємницької діяльності та запис щодо державної реєстрації припинення підприємницької діяльності здійснені з різницею в один день та після прийняття ос пореного рішення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон України № 2464-VI) (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 частиною 1 пунктами 2 і 6 Закону України № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 4 Закону України № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон України № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до статті 7 частини 1 пункту 2 Закону України № 2464-V щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до статті 7 частини 1 пункту 2 абзаців 1 та 2 Закону України № 2464-VІ (у редакції Закону України № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону України № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до статті 9 частин 2 - 4, 8, 12 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно із статтею 25 частиною 4 абзацами 1, 3 - 5 Закону України № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом України № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.

Пунктом 2 абзацом 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (пункт 3 абзаци 1 - 3, 11 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно із пунктом 4 абзацом 1 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Судом встановлено, що 27 лютого 2004 року ОСОБА_2 зареєструвався як суб`єкта підприємницької діяльності та 11 листопада 2021 року прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності, про що внесено запис номер 2009860060001000772 (а.с.а.с. 17, 18).

Необхідно зауважити, що запис щодо реєстрації суб`єктом підприємницької діяльності було здійснено лише 10 листопада 2021 року.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до статті 4 частини 1 пункту 4 Закону України № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 року по 2020 рік відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_2 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом України № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із статтею 50 частиною 2 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Статтею 128 частиною 1 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до статті 42 частини 1 Закону України № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно із пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - стаття 1 частина 1 абзац 7 Закону України № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - стаття 1 частина 1 абзац 9Закону України № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону України № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

За таких обставин, суд вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі "Серков проти України", оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові віл 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19

Крім цього, суд звертає увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі -Закон України № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно із пунктами 9-15 абзацами 1 та 2 Закону України № 2464-VI (у редакції Закону України № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону України № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.

Таким чином, з огляду на положення статті 9 частини 2 КАС України необхідно визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-1606-54 від 06 грудня 2019 року.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 частини 2 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У період з 20 грудня 2021 року по 24 грудня 2021 року головуючий суддя Гаврилко С.Є. перебував у відпустці. У відповідності до статті 73 Кодексу законів про працю України 25 грудня 2021 року - Різдво Христове - святковий день, з врахуванням статті 67 Кодексу законів про працю України 28 грудня 2021 року - перший робочий день.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, № 52, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2021 року за № Ф-3749-50.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 20 грудня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 28 грудня 2021 року.

СуддяС.Є. Гаврилко