Постанова № 10224199, 24.06.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2010 р. № 31/318-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О., - головуючого,

Студенця В.І.,

Черкащенка М.М.,

розглянувши касаційну скаргуПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"

на постанову

та

на рішенняДніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 року

господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2009року

у справі господарського суду Дніпропетровської області

за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_4

доПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

простягнення 37 880,85 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з"явився,

від відповідача: не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", про стягнення грошових коштів в сумі 37 880,85 грн., як набуті без достатньої правової підстави.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2009 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ФОП ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 37 880,85 грн., 378,81 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2009 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 року скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доповідач: Черкащенко М.М.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13.09.2006 року між позивачем і відповідачем був укладений договір банківського рахунку № MRW7P5, за умовами якого банк відкриває на ім"я позивача поточний рахунок №26006054000729 у національній валюті та здійснює його розрахункове та касове обслуговування, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Зокрема, за п.2.1.10 договору, банк взяв на себе зобов"язання списувати грошові кошти з рахунку / рахунків у тому числі і карткових/ клієнта на підставі його розпорядження або без його розпорядження, на підставі рішення суду, а також, у випадках, встановлених цим договором та чинним законодавством України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.04.2006 року між ОСОБА_4 (поручитель) та КБ "ПРИВАТБАНК" (кредитор) був укладений договір поруки 11580 cred/1, відповідно до умов якого позивач виступає поручителем перед банком (кредитор) за виконання ОСОБА_5 (боржник) кредитних зобов"язань за кредитним договором №11580 cred від 11.04.2006 року.

Згідно з п.5 договору поруки, у випадку невиконання боржником якого-небудь обов"язку передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов"язку. Поручитель зобов"язаний виконати обов"язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п"яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п.6 договору поруки).

Відповідно до п. 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов"язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПриватБанку, на рахунок ПриватБанку (код ЄДРПОУ 24810815) МФО 335429. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату та пункт цього договору, що передбачає можливість застосування договірного списання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.06.2009 року меморіальним ордером №1 tr.MR9S9061500002.1 з банківського рахунку позивача №26006054000729, за відсутності розпорядження останнього, на рахунок №29240825502101 в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в м. Дніпропетровськ були перераховані грошові кошти в сумі 37 880,85 грн. з призначенням платежу: "#4405885220112020 *0109, перерахування коштів в рахунок погашення кредитного договору №11580 cred від 11.04.2006 року та договору поруки № 11580 cred /1 від 11.04.2006 року.

Заперечуючи проти вилучення коштів з належного позивачу банківського рахунку позивач звернувся до банку з письмовою вимогою про повернення зазначених вище грошових коштів, проте, дана вимога банком була відхилена, що і стало підставою для звернення до суду.

Згідно із ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов"язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначити та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укладені ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Пунктом 6.1. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N22 в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004р. за N377/8976 встановлено, що банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договором сторони передбачили право банку на списання грошових коштів з рахунку клієнта на підставі рішення суду та у випадках, встановлених договором в межах, сум, які належать до сплати банку за цим договором. Між тим, списання коштів в сумі 37 880, 85 грн. з рахунку позивача було здійснено в рахунок погашення кредитного договору №11580 cred від 11.04.2006р. за договором поруки №11580 cred від 11.04.2006р. (п.7), що умовами Договору не передбачено.

Крім того, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, відповідач, списуючи грошові кошти з рахунку позивача на підставі договору поруки №11580 cred від 11.04.2006 року порушив умови п. 5 договору поруки, оскільки не направив позивачу відповідну письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов"язку боржника.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з судами попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про повернення 37880,85 грн.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, прийнятою при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2009 року у справі №31/318-09 залишити без змін.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010р № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.О.Кочерова

Судді В.І.Студенець

М.М.Черкащенко