Ухвала суду № 102237514, 14.12.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2021 Справа №607/3831/21

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Багрія Т.Я., з участю секретаря судового засідання Костиник О.П., прокурора Солтис Н.О., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Чапаєва Р.В. у м.Тернополі в залі суду у відкритому судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження №12020210010002423 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за ч.1 ст.115 КК України, розглянувши клопотання прокурора Солтис Н.О. про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 та клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, -

встановив:

Прокурор Солтис Н.О. подала клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 на 60 діб без визначення розміру застави.

У клопотанні зазначено наступне: «Досудовим розслідуванням встановлено, що в обідню пору доби (близько 12 год. 00 хв. – 14 год. 00 хв.) 17.12.2020, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_1 , який перебував у приміщенні квартири АДРЕСА_1 , під час конфлікту, що розпочався на побутовому ґрунті із його бабусею ОСОБА_2 , раптово виник прямий умисел, направлений на умисне протиправне позбавлення життя останньої.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , в обідню пору доби (близько 12 год. 00 хв. – 14 год. 00 хв.) 17.12.2020, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_2 , під час словесного конфлікту із останньою, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків, знаючи про те, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом і протиправне посягання на нього є кримінально - караними, діючи цілеспрямовано та рішуче, з прямим умислом на вбивство, піднявши ОСОБА_2 , яка через похилий вік самостійно не пересувалась, а виключно за допомогою ходунків для інвалідів, із поверхні підлоги, на яку вона впала в ході конфлікту із ОСОБА_1 , закривши руками органи дихання (рот та ніс) потерпілої, утримував її в такому положенні, внаслідок чого перекрив доступ кисню в дихальні шляхи, що призвело до механічної асфіксії. Після чого, ОСОБА_1 , поклав потерпілу на ліжко, яке знаходилось в кімнаті вказаної квартири та покинув приміщення. Смерть ОСОБА_2 настала внаслідок механічної асфіксії від закриття ОСОБА_1 отворів рота і носа руками на місці вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_1 , обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України – умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_2 .

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого діяння підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, які знаходяться у матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.177 Кримінального процесуального кодексу України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим цією ж статтею.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховував наявність таких ризиків як:

?у разі застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, обвинувачений може переховуватися від суду;

?незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні;

?вчинити інше кримінальне правопорушення.

Метою продовження строку дії запобіжного заходу до ОСОБА_1 також є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам:

1) переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України). Існування вказаного ризику підтверджується тим, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, зокрема, позбавлення волі до п`ятнадцяти років, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності. На підтвердження цього ризику є те, що в підозрюваного відсутні міцні соціальні зв`язки в суспільстві, без постійного місця роботи та джерела доходу.

Згідно з положенням ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

В даному випадку, наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого, оскільки він своїми умисними злочинними діями завдав непоправну шкоду – позбавив життя потерпілу, яка також, внаслідок свого похилого віку не могла чинити опір злочинцю та захистити себе від посягання.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 узгоджується також з правовою позицією, викладеною у рішенні Європейського суду у справі за скаргою «Москаленко проти України», де поміж іншого зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено обвинуваченому, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Європейський Суд також визнає, що, враховуючи серйозність висунутих обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Крім того, варто зауважити, що тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягнення цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».

Окрім того, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

2) незаконно впливати на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК України). Ризиком того, що у разі не продовження строку раніше застосованого до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він може незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні, адже вказані особи є його родичами та сусідами, тому йому відомі їх анкетні дані, тому перебуваючи на волі, він може незаконно здійснювати на них тиск та погрози, з метою дачі особами неправдивих показів, або відмови від добровільно наданих показань, а сторона обвинувачення не матиме можливості запобігти цьому та перешкоджати протиправним діям.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 23 КПК України про те, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показання речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, а також ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, зазначений ризик не зменшився, так як вказані вище свідки, інші свідки пригоди чи потерпілий не були допитані в ході судового розгляду даного кримінального провадження та до проведення такого допиту, можуть змінити свої показання, які вони надавали слідчому, на користь підозрюваного.

3) вчинити інше кримінальне правопорушення (п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Зазначений ризик підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_1 притягувався раніше до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, що характеризує його як особу, яка належних висновків для себе не робить, на шлях виправлення не стає, продовжує вчиняти нові умисні злочини, не зважаючи на законодавчу заборону вчиняти певні дії.

Вищенаведене свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого, підвищену суспільну небезпеку та схильність до вчинення злочинів.

Окрім того, відповідно до п.4 ч.2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад пять років, що узгоджується із санкцією статті за якою обґрунтовано підозрюється ОСОБА_1 ;

Інший запобіжний захід ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, обсягу пред`явленого йому обвинувачення. До того ж, не має беззаперечних доказів, які би свідчили, що інший захід забезпечення кримінального провадження, крім тримання під вартою, зможе належним чином усунути ризики, які передбачені ст. 177 КПК України.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбаченого законом випадках за встановленою процедурою. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Таким чином, в даному кримінальному провадженні наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принципу поваги до особистої свободи підозрюваного ОСОБА_1 .

Крім цього, враховуючи зазначені обставини, а також відповідно до

п.1 ч.4 ст.183 КПК України з врахуванням того, що ОСОБА_1 , підозрюється у скоєнні злочину, вчиненого із застосуванням насильства, а тому є підстави не визначати розміру застави у даному кримінальному провадженні».

Прокурор Солтис Н.О. подане клопотання підтримала. Вона пояснила, що на даному етапі всіх свідків сторони обвинувачення не допитано, ризики зазначені в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшились та продовжують існувати, судовий розгляд ще триває, тому клопотання доцільно задовольнити.

Захисник Чапаєв Р.В. заперечив щодо клопотання прокурора, пояснивши, що стороною обвинувачення не доведено обставин, котрі б свідчили про те, що більш м`який запобіжний захід не здатен запобігти задекларованим ризикам. Крім цього обвинувачений ОСОБА_1 має постійне місце проживання, являється власником квартири, що не враховано прокурором при поданні клопотання, судимість вказана прокурором є погашеною, тому просить застосувати домашній арешт, оскільки даний запобіжний захід буде спів мірним та забезпечить належну поведінку обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_1 подав клопотання про зміну запобіжного заходу - тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, пояснивши, що він сумарно під вартою перебуває уже близько року, що порушує його права, вину в інкримінованому йому злочині не визнає, докази зібрані в ході досудового розслідування вважає недопустимими та неналежними. Крім цього ризики заявлені стороною обвинувачення вважає недоведеними оскільки він не збирається переховуватись від суду тому, що бажає доводити свою невинуватість. Також обвинувачуваний ОСОБА_1 пояснив, що перебуваючи під цілодобовим домашній арештом із застосуванням електронного браслету він не матиме змоги впливати на свідків та переховуватись від суду. Крім цього ОСОБА_1 просить суд при вирішенні клопотання врахувати практику ЄСПЛ та зобов`язується з`являтись на кожне судове засідання чи інші процесуальні дії. Тому з огляду на наведені обставини просить задовольнити його клопотання та змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт у його квартирі.

Захисник Чапаєв Р.В. підтримав клопотання про зміну запобіжного заходу.

Прокурор Солтис Н.О. заперечила, щодо вказаного клопотання, пояснивши, що усі заявлені ризики продовжують існувати а клопотання про зміну запобіжного заходу є, невмотивованим та безпідставним. Крім того наявні у ньому мотиви не є предметом розгляду вказаного клопотання.

Заслухавши доводи учасників, дослідивши клопотання сторін та наявні матеріали судового провадження, суд приходить до наступного висновку.

На підставі статей 8, 129 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Суддя, здійснюючи правосуддя є незалежним та керується верховенством права; Основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 березня 2021 року, за клопотанням сторони обвинувачення ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави до 14 травня 2021 року. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 13 липня 2021 року. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2021 року, за клопотанням сторони обвинувачення ОСОБА_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на два місяці до 28 серпня 2021 року. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2021 року, за клопотанням сторони обвинувачення ОСОБА_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на два місяці до 19 жовтня 2021 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2021 року, за клопотанням сторони обвинувачення ОСОБА_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на два місяці до 17 грудня 2021 року.

В порядку ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. До клопотання мають бути додані: 1) копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачений вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання; 3) підтвердження того, що прокурору надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання. Суд зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.

На думку суду стороною обвинувачення доведено достатньо підстав вважати, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, що вбачається із реєстру матеріалів долученого до обвинувального акту. При цього слід зазначити, що відповідно до ст. 198 КПК України висловлені в ухвалі суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні суспільно небезпечного діяння особливої тяжкості. Йому продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи особливу тяжкість інкримінованого злочину, що може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення, як виключну міру запобіжного заходу.

Також ОСОБА_1 притягувався раніше до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, що може свідчити про те. що ОСОБА_1 належних висновків для себе не зробив, та може вчинити інше кримінальне правопорушення. Вищенаведене свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого, підвищену суспільну небезпеку та схильність до вчинення злочинів.

Крім того, судом досі не допитано усіх свідків, та експертів у кримінальному провадженні, що свідчить про подальше існування ризику щодо впливу на них з метою отримання для себе вигідних свідчень, оскільки в силу вимог ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Також, ОСОБА_1 усвідомлює тяжкість покарання передбаченого законом, яке може бути призначено йому у випадку, якщо прокурор доведе винуватість. Тобто, існує ризик, що обвинувачений може переховуватися від правосуддя, що негативно впливатиме на права учасників та додержання розумності строків та безперервності судового розгляду.

Отже вказані обставини свідчать, що доведеним є існування обґрунтованого обвинувачення у вчиненні суспільно - небезпечного діяння за ч.1 ст. 115 КК України, - умисне вбивство. Крім цього доведене існування ризиків визначених ст. 177 КПК України, які є підставою для продовження запобіжного заходу з метою їх уникнення.

Зі змісту ст. 176 КПК України слідує, що з метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення законодавиць визначає перелік запобіжних заходів від м`якшого до тяжчого, котрі можуть бути застосовані, зокрема:

1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Згідно з частиною першою статті 183 Кодексу тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе: наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частини перша, друга статті 194 Кодексу).

Вище вказані обставини свідчать про те, що самого обґрунтування обвинувачення та наявності ризиків не достатньо для утримання особи під вартою, крім цього прокурором повинно бути доведено, що на даному етапі не можливо запобігти наявним ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність є також однією з засад кримінального провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 КПК України і полягає в тому, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених Кодексом.

ЄСПЛ через призму рішень зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення у справі «Смирнова проти Росії»). В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії»).

В п. 74 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2021 року Справа N 800/331/16 (800/13/16) значено, що відповідно до Конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема у справах "Нечипорук і Йонкало проти України", "Харченко проти України" та "Лабіта проти Італії", обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Згідно з пунктом 1 статті 52 Хартії основоположних прав Європейського Союзу 2000 року будь-яке обмеження прав і свобод, що визначаються цією хартією, повинне здійснюватися на підставі закону з повагою до сутності цих прав і свобод; застосовані за принципом пропорційності обмеження можуть бути встановлені тільки тоді, коли вони потрібні та відповідають цілям і загальним інтересам, визнаним Європейським Союзом, або потребі захистити права і свободи інших осіб.

Суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 знаходиться під вартою в умовах ДУ « Чортківська установа виконання покарань (№26)» Міністерства юстиції України враховуючи період досудового розслідування - 1 (один рік). Судовий розгляд знаходиться на стадії допиту свідків сторони обвинувачення, та затягується зокрема через не заперечення прокурором явки свідків до суду.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на його динамічній природі. Так, за §3 ст.5 Конвенції, існування «обґрунтованої підозри» у вчиненні затриманою особою кримінального правопорушення є необхідною умовою тримання під вартою, але з плином часу її стає недостатньо.

Окрім цього, згідно п.3 ст.5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи й судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення від 21.12.2000 у справі «Яблонський проти Польщі», від 23.09.98 у справі «I.A. проти Франції», від 4.10.2001 у справі «Іловецький проти Польщі»).

Варто врахувати також положення, викладені в рішенні ЄСПЛ по справі «Ноймайстер проти Австрії», відповідно до якого позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого в майбутньому вироку про позбавлення волі.

Проаналізувавши наведене у сукупності приходжу до переконання, що стороною обвинувачення не доведено існування обставин, які б підтверджували, що більш м`який запобіжний захід на даному етапі не здатен забезпечити виконання обвинуваченим своїх обов`язків, тому клопотання не підлягає до задоволення. Водночас стороною захисту наведено достатньо підстав, котрі свідчать, що забезпечити належну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим ризикам можливо шляхом застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із покладення обов`язків. Зокрема щодо носіння електронного браслета, що унеможливить переховування від суду. Заборону на спілкування із свідками та експертами, що виключить вплив на їх показання в суді. Здачу на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, що унеможливить переховування від суду. Тому з огляду на вище наведене клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 8, 129 Конституції України, Главою 18, ст.331 КПК України, суд,-

постановив:

В задоволенні клопотання прокурора Солтис Н.О. про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 , на два місяці, відмовити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 задовільнити.

ОСОБА_1 змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою АДРЕСА_2 , на строк два місяці до 12 лютого 2022 року.

На ОСОБА_1 покласти обов`язки: прибувати за кожною вимогою до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області; повідомляти Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області про зміну місця проживання; не спілкуватися з потерпілим і свідками, які зазначені у реєстрах матеріалів досудового розслідування; здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю, на строк два місяці до 12 лютого 2022 року.

ОСОБА_1 негайно доставити до місця проживання за адресою АДРЕСА_2 , де йому встановити електронний засіб контролю і звільнити з-під варти.

Копію ухвали передати до органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_1 для виконання. Орган Національної поліції зобов`язаний невідкладно повідомити Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області про виконання ухвали.

Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення і припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу.

Копію ухвали вручити сторонам та надіслати до Державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№26)» Міністерства юстиції України.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Строк дії ухвали закінчується 12 лютого 2022 року о 23 год. 59 хв.

На ухвалу може бути подана апеляція до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом семи днів з моменту її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення копії ухвали.

Головуючий суддяТ. Я. Багрій